Я росла на Півдні України у 90-ті. Головними святами року у нашій родині були Новий рік, Великдень і день народження бабусі. Про те, що в українській традиції є святий Миколай, я дізналась десь ближче до середньої школи. Чи то дитяча прошивка, чи то 90-ті, але ідея дива серед буремного шляху, що, як мені тоді здалось, була ключовою у цьому дні, так глибоко запала в душу, що я розповіла про це подружці із сусідньої квартири. Ми ретельно вивчили історію святого Миколая у журналі «Барвінок» і пішли розповідати про нього сусідам – просто стукали в двері, показували журнал і переказували матеріал – такі собі свідки. Іноді намагались щось заспівати.
Не знаю, що думали собі сусіди, а моя мама, якій теж, мабуть, бракувало дива, ідею сприйняла. Не пам'ятаю, чи ще того року, чи вже наступного, зранку 19 грудня я знайшла на кухні маленький пакуночок із красивим горням і солодощами (незадовго перед тим я розбила своє улюблене горня). Не буду казати, що за вікном повільно кружляли лапаті сніжинки, але відчуття були прекрасними. І ними хотілось ділитись. Відтоді день святого Миколая у мене завжди асоціюється із дивом, теплом і маленькими приємностями. А ще із відчуттям, що тебе чують і люблять.
У Львові день святого Миколая мене вразив масштабами, особливо те, що десятки волонтерів – помічників святого – розвозили сотні подарунків дітям, яким більше нема від кого на них чекати. Потім святий Миколай став поширювати свої дива не лише на дітей (як завжди було в моїй уяві), а й на літніх людей у геріатричних пансіонатах. Ця ідея теж мене вразила.
Згодом я майже остаточно стала дорослою і про дива думалось вже значно менше. Хіба коли син зрозумів, що подарунки під подушку купую я, а не сивобородий чоловік з легенди, я довго розповідала йому про те, що святий Миколай – уособлення дива – таки існує, про що може свідчити безмежне батьківське терпіння, наприклад.
Іноді я чула від знайомих, що вони «замовили» святому Миколаю парфуми або телефон, чи ще щось. «Кожна сім'я має свої традиції», – думала я. Але цього року я стільки разів чула про «замовлення» і про «що тобі принести від Миколая?», що ідеї дива, яка живе в моїй дівчинці із тих 90-х, стало трохи боляче.
За купою людей, які літають між магазинами, не видно святкових декорацій, у чергах на пакування коробок ніхто не питає про вакцинацію і тим більше не нагадує про дистанцію, магазини створюють окремі відділи під цукерки від святого, продавці техніки падають з ніг від біганини на склад і навіть секс-шопи пропонують подарункові набори «від Миколая». Реклама говорить, що рітейлери допоможуть вам створити свято, навіть якщо ідей у вас немає, а «горить» і «треба». Тільки ж диво – воно на поличках не лежить.
Як людина, яка сама витратила не пару сотень гривень на подарунки і обійшла 5 магазинів в пошуку потрібних цукерок, замість розбирати ялинкові прикраси, про жодну мораль не говоритиму. Але спробуйте спитати у своїх дітей, коханих і друзів, яких тішите подарунками, що вони знають про цього святого, окрім, власне, презентів – може вийти дивовижно душевна розмова. Дива усім!