Хто зробить наші міста безбар'єрними?

Увага до безбарʼєрного середовища під впливом війни стала базою. На це є низка причин.

По-перше, війна приносить чисельні травми – ампутації, ускладнена координації рухів, проблеми з зором чи слухом. На жаль, це торкається і військових, і цивільних. З травмою навіть звичайний бордюр стає перешкодою.

Краще одразу робити зручно, ніж потім впроваджувати складні адаптаційні рішення

По-друге, в Україні потрібно буде зводити багато нового житла. За оцінками KSE Institute, через напад Росії в нашій країні пошкоджено або зруйновано понад 150 тис. житлових будинків. Тільки у Харкові через це планують звести два нових мікрорайони загальною площею 700 га. Україні буде необхідно створювати новий простір і важливо робити його одразу якісним і безбарʼєрним.

По-третє, ми маємо якомога більше дистанціюватися від наших навіжених східних сусідів та радянського минулого – від практики удавати, що людей з інвалідністю не існує. Ми маємо впроваджувати цінності інклюзивності та поваги, зокрема в архітектурі. Наші відбудовані міста та будинки мають бути схожими на простори цивілізованих країн, а не російського мухосранська.

Четверте. Насправді безбарʼєрність стосується кожного, не тільки людей з інвалідністю. Бо маломобільним час від часу буває кожен – втомився на роботі, штовхаєш візок з дитиною, несеш важкі пакети з супермаркету, підвернув ногу на сходах. Вхід у підʼїзд без сходів, тротуар та дорога в одній площині, широкі двері – це те, що полегшить життя кожному.

Навіть невисокий бордюр є перепоною для легкого пересування містом

Тож домовилися, що безбар'єрність – це важливо. Але хто має її зробити?

Є кілька стейкхолдерів – учасників процесу, зокрема:

• жителі міста;
• архітектори;
• міська влада;
• забудовники.

Хто з них має бути відповідальним за те, щоб наші міста були зручними для всіх українців?

Містяни мають створювати попит на зручний простір для життя та вимагати змін?

Забудовники мають виконувати ДБНи не лише для галочки, а робити дійсно зручно?

Архітектори мають бути експертами у своїй сфері, цікавитися світовим досвідом, розуміти принципи безбарʼєрності?

Міська влада має піклуватися про комплексний, сталий розвиток міста?

Залучені мають бути всі. Бо, наприклад, забудовник і без громадського запиту мусить будувати безбарʼєрно, за ДБНами, не має юридичного права будувати інакше. Але чи завжди ця безбарʼєрність буде якісною без запиту?

Тож потрібна взаємодія. Ми маємо створювати запит, забудовники, місто, архітектори мають створювати якісну пропозицію. Ми маємо показати, що це дійсно важливо.

Безбарʼєрність для галочки не набагато краща за відсутність безбарʼєрності

Як зрозуміти, що у нас вийшло? Будете йти вулицею, озирніться довкола. Скільки людей на кріслах колісних ви бачите? Зазвичай жодного. Так відбувається не через те, що у нас мало людей з інвалідністю. Причина у тому, що навіть вийти з будинку для маломобільної людини є проблемою. Тож ми зрозуміємо, що у нас вийшло, коли поряд в кафе чи кінотеатрі відпочиватиме людина з інвалідністю, і ми навіть не звернемо на це уваги, бо це буде базою.

*фото у тексті від ЛУН Місто