Футболіст Андрій Воронін – це ціла епоха в історії збірної України, на яку припав пік розквіту нашої національної команди і поїздка на німецький Мундіаль. Зі збірною нападник попрощався у 2012 році, а півтора місяці тому оголосив про закінчення кар’єри.
Андрій Воронін багато років виступав у чемпіонаті Німеччини. Разом із дружиною Юлею та трьома дітьми футболіст мешкає у німецькому Дюссельдорфі. Як живеться Андрію Вороніну без футболу – намагався з’ясувати Олег Бабій в інтерв'ю для видання «Футбол 24».
- Андрію, зовсім нещодавно ви вбили у стіну цвях, на який повісили бутси. Чи бувають дні, коли шкодуєте про своє рішення і вас знову вабить на поле?
- За футболом, я впевнений, завжди буду сумувати. За активним, професіональним футболом. У мене практично все життя минуло у футболі: із шести років пішов займатися - і до 35-ти. Але рано чи пізно настає момент, коли з футболом треба закінчувати і починати думати про інше.
- Після того, як ви закінчили виступи за збірну, вибір форвардів у тренерського штабу щоразу менший. Це підтверджує також Андрій Шевченко, який констатує, що збірній України не вистачає стабільного нападника.
- Мені важко щось коментувати на відстані, не знаючи, що відбувається всередині команди - є інші варіанти нападників, чи немає інших варіантів. Роман Зозуля - дуже працездатний гравець, він виконує великий обсяг роботи і приносить команді багато користі. Зараз він забив надзвичайно важливий гол у ворота «Аяксу». Залишається сподіватись, що тих форвардів, які є у Михайла Фоменка, нарешті «прорве» і вони почнуть забивати. У збірній є два флангові гравці - Андрій Ярмоленко та Євген Коноплянка - від яких також багато що залежить. Вони можуть забивати і вирішувати долю матчів.
Андрій Воронін під час виступів за «Ліверпуль». Фото: football365.
- У вас - вісім м'ячів у футболці збірної України. Який із них - найбільш пам'ятний?
- На жаль, я не так вже й багато забивав за збірну. Але свій дебютний гол Греції ніколи не забуду. Емоції просто зашкалювали, коли ми їх обіграли - 2:0. Варто згадати також гол іспанцям, який я забив у Києві. Цей м'яч був надзвичайно важливим для мене. Ну й третій гол - це гол у ворота збірної Франції, який, в принципі, нічого не вирішував. Але цей м'яч я присвятив своєму синові Андрію, який народився незадовго до матчу. Ось така топ-трійка.
- Збірна України наполегливо готується до надважливого матчу з Іспанією. Таке враження, що всі фактори - проти нас: високий клас суперника, чуже поле, регулярна практика іспанців, які грали упродовж всієї зими, поки наші хлопці лише займалися на зборах. Вам також ця ситуація здається безнадійною для українців?
- Я можу сказати одне: якщо взяти єврокубкові матчі, які нещодавно відбулися, то не всі вірили у «Динамо», та й у «Дніпро» також. Але хлопці, особливо кияни, показали, на що здатні, і зачавили «Евертон» вдома - 5:2. «Дніпро» - також молодці, трималися добре. Я був на цій грі в Амстердамі, бачив її вживу. Тому у футболі може бути все.
Іспанія, зрозуміло, що за потенціалом, за рівнем, за зіграністю - сильніша від нашої збірної. Для нас найголовніше - зібратися і хоча б спробувати зіграти у свою гру. Якщо команда Фоменка програє, її ніхто за це звинувачувати не буде. Якщо ж переможуть - стануть героями. Для збірної України усе досить-таки непогано складається у відбірковому циклі до чемпіонату Європи. Тож головне, повторюся, - вийти і не втратити своє обличчя. Спробувати зіграти у свою гру - ту, яку Україна може показувати станом на сьогоднішній день.
- Не помилюся, якщо скажу, що у Росії маєте багато друзів. Теперішня війна якось позначилася на ваших стосунках?
- Та ні. Стосунки з моїми друзями, які зав'язалися в той період, коли я грав в Росії і жив у Москві, жодним чином не змінилися. Навіть навпаки - якщо ми розмовляємо на ці теми, то всі дуже переймаються тією ситуацією, яка була в Україні. Зокрема, коли в Одесі сталася ця жахлива пожежа, вони телефонували мені, співчували, запитували, що і як, чи не постраждав хтось із моїх рідних або друзів. Загалом, ми намагаємося не розмовляти на ці теми. У кожного - власна думка, тому політики не торкаємося взагалі.
- В Одесі досі неспокійно, періодично лунають вибухи. За своїх батьків, які там мешкають, не побоюєтеся?
- Звичайно, я хвилююся за батьків і за місто, переймаюся тим, що відбувається в країні. Інформацію черпаю з інтернету, дивлюся, що кажуть по телевізору. Але коли розмовляю з батьками (а спілкуємося ми практично щодня), вони мене завжди заспокоюють: не переймайся, у нас все добре, все спокійно. Тому, малеча трішки підросте, і я хочу влітку приїхати додому, на море, у своє рідне місто, щоб відпочити разом із батьками і своїми дітьми - всі разом.
З дружиною Юлею. Фото: bigmir.net.
- На початку березня дружина ощасливила вас ще одним сином - Даніелем. Часу на сон тепер, напевно, обмаль...
- От, власне, це ще одна причина закінчення кар'єри. Малюк тільки народився, йому лише три тижні виповниться. Тож він потребує багато уваги. Дружина приділяє увесь вільний час лише дитині. Тут у нас ще дві, вже великі дитини, якщо можна так сказати. Їх потрібно і в школу возити, і на тренування. Коли я був футболістом, мені на це бракувало часу. Тренування, збори, з'їзди, матчі... Зараз вільного часу значно більше.
Повний текст інтерв'ю з Андрієм Вороніним можна прочитати на сторінці «Футбол 24».