Ідеаліст – це людина, яка не тільки визнає первинним дух, а не матерією, але й живе в світі ідей, носиться з ними, продукує їх, поборює чи утверджує власним прикладом.Бізнесмен – це людина, яка не тільки купує й продає, але й шукає шляхів для збільшення обсягів продажу та підвищення ціни на свої товари і послуги. І в цих пошуках його шляхи провадять також і в світ ідей.
Клієнта безідейного можна заманити тільки зменшенням ціни за ту ж якість і кількість.
Ідеаліст же готовий платити більше за ту ж якість і кількість, якщо товар чи послуга надаються з особливим «ідейним» супроводом.
Це може бути ідея чуттєвого життя - смачного, хоч і нездорового; приємного, хоч і короткого.
Або ідея раціонального життя - хоч і не смачного, зате здорового, корисного та довгого.
Або ідея ірраціонального життя: модного, хоч і не зручного, яскравого, хоч і штучного; веселого, хоч і з сумним кінцем.
Але може бути й ідея патріотична: життя смачного, хоч і не здорового; потрібного, хоч і не корисного; зручного, хоч і не модного - ідея смаку і запаху батьківщини.
Для багатьох галичан першим досвідом «ідейного» принципу у виборі товарів та послуг була колись довіра до образу «пані-бабці» з міського базару. Ця «жіночка-господиня з села» продавала все свіженьке, домашнє, екологічно чисте і дешевше, ніж в магазині. Але коли смак, якість чи ціна не зовсім співпадали з нахваляннями, а під личиною «пані-бабці» відкривався образ махрової перекупки, то виправдати подальшу співпрацю з нею могло тільки ідеалістичне переконання, що платиш своїм, підтримуєш рідне. Тоді, перш ніж купити, слухаєш чи говорить та базарниця мовою, яку ти знаєш з дому, чи послуговується вона тією ж аргументацією, якої послуговуються твої родичі у провінції тощо.
Однак, на сьогодні «пані-бабця» практично зійшла зі сцени розгалуженого споживацького суспільства. Тож клієнтові далі доводиться вести пошук «ідеального» бізнесмена… Як відомо, полегшувати клієнтові пошук покликана реклама. Однак, реклами, яка б потрапляла в мій світ ідей – Купуй Галицьке! – ніде якраз і немає. Є - Купуй українське! – але це гасло мені нічого не говорить і ні до чого не заохочує. Я не знаю, яке воно там «українське». Звісно, я смакував ніжинські огірочки, запорізьку окрошку, полтавські галушки і багато іншого, але автентичність цього продукту я визначити ніколи не зможу. Інша справа – галицьке! Я знаю, чому немає - купуй галицьке! – бо тут я не дам себе обдурити. Тут я для бізнесу непростий клієнт – вибагливий і вимогливий. Звичайно ж, бізнес може без мене обійтися – клієнтів-ідеалістів завжди менше, ніж безідейних покупців.
Але я знаю, що продавець-бізнесмен у мені все ж зацікавлений, що він мене шукає, що він мені посилає несміливі сигнали: то на товарі чи в логотипі зобразить лева, або галку, або напише «Галичина» чи «галицький». А ще й закличе жити поміж вічних цінностей і нагадає про давність традицій, які мають багато спільного з моєю батьківщиною і майже жодних з нашою державою.
Я бачу ці сигнали, вони привертають мою увагу, але я не знаю, хто їх посилає. Бо бізнесмен цей, який посилає «галицькі меседжі», не виявив ще публічно своєї «галицькості» як особистість – не проявив словом і не підтвердив ділом. Тому я й не маю певності, чи він просто не використовує мого світу ідей у своїх маркетингових цілях. Але, якщо це так, якщо він думає, що я автоматично купуватиму все з левами, галками чи все «галицьке», то він помиляється. Світ ідей не є світом рефлексів. Клієнтові, якому ці ідеї є чужими, байдуже – зображений там лев чи дракон – аби лиш платити менше. Я ж готовий платити більше, але мені мало «рисованих» знаків. Я мушу мати певність, що цей знак є символом приналежності до певної спільноти. Що бізнесмен-продавець й ідеаліст-покупець належать до одного й того ж народу, з усіма відповідними до такої ситуації наслідками.
Він повинен знати, що я витаючи у світі ідей, теж думаю, кому віднести свої гроші, і в цьому сенсі є трохи бізнесменом. І я хочу знати, що він, занурюючись у світ бізнесу, все ж залишається хоч трохи ідеалістом.