3 жовтня минуло 4 роки, відколи Ігор Римарук відійшов у кращий світ. Важко писати про нього в минулому часі. Він наче стоїть десь поруч, чути колоритний тембр його голосу, його заспокійливі інтонації.
Вже давніше визріла пора визнати Римарука генієм поезії, бо це відповідає дійсності. І от у книжці «Божественний вітер» все розставлено на свої місця: в анотації зазначено, що його поетичні збірки «залишили слід генія в національній літературі».
Яка ж різниця між талантом і генієм? Первісно у Давній Греції талантом називалася міра ваги та грошова одиниця. В сучасному розумінні талант – це вроджений хист, висока обдарованість людини, що розвивається на основі певних задатків та освоєння культурних надбань нації і людства. Талант, звісно, може розкриватися лише за певних умов, у дитинстві він є схильністю до якогось різновиду діяльності, далі ж розвивається у творчий потенціал, який здатен на художні звершення. Варто змиритися з тим, що природа таланту – не до пояснення. А природа генія й поготів. Лише слід пам’ятати літературознавче трактування різниці між талантом і генієм: мовляв, талантові притаманна поступовість, а генієві – раптові осяяння. Ігор Римарук від самих початків творчості розвинув свій поетичний талант, а його подальші осяяння дають всі підстави вважати його генієм.
Літературознавча думка ще осмислить місце Римарука в українській і загалом світовій поезії, і на це, надіюся, не доведеться довго чекати. Хоча й за життя Ігор не був позбавлений уваги критиків і літературознавців, про нього вже майже три десятиліття пишуть, роздумують про його поезію. Останніми роками узагальнено підсумовують його творчий доробок. І от ця збірка останніх Римарукових віршів дає неоціненний матеріал для розширення уявлень про його поетичний шлях. До збірки «Божественний вітер» входять вірші, написані вже в цьому тисячолітті.
Більшість віршів цієї збірки я знав і досі. Більшість, але не всі. Щоб чіткіше змалювати структуру збірки, скористаюся примітками упорядника Лариси Андрієвської-Римарук, які мені самому увиразнили чимало нюансів. Перший розділ «Останні видіння і відлуння» відсилає до виданої 1998 року збірки «Діва Обида», яка мала підназву «видіння і відлуння». Вірші цього розділу (за винятком «Світлини», яка друкувалася в альманасі «Пси святого Юра») склали «Постскриптум» до перевидання (доповненого) цієї збірки 2002 року. За це перевидання, до слова, Римарук і отримав Шевченківську премію. «Книга триптихів», яка є другим розділом, включає найзнаковіші твори збірки «Бермудський трикутник» (2007), яка мала суголосний назві розділу підзаголовок, та й первісно задумувалася під такою назвою. Останні дев’ять сонетів цього розділу створено для задуманої до 50-ліття збірки «Замість… П’ятдесят сонетів і п’ятдесят октав» (пригадаймо збірку Павла Тичини «Замість сонетів і октав», та й збірку Максима Стріхи «Сонети і октави»), але від задуму цієї збірки Римарук відмовився. Третій розділ «Постскриптум до "Книги триптихів"» включає вірші, що з різних міркувань не увійшли до «Бермудського трикутника», – всі (за винятком одного) досі не друковані. Четвертий розділ «Історії та географії» складається із недрукованих віршів, які мали б увійти до запланованого ще наприкінці 90-х років однойменного циклу. П’ятий розділ «Con Amore» включає недруковану інтимну лірику. Шостий розділ «Vita Nuova» є циклом, частина віршів якого друкувалася в «Сучасності» у 2006-2007 роках. Вірші сьомого розділу «Львівські квиління» написані переважно під час Різдвяних свят 2008 року. До восьмого розділу «A la Villon» входять іронічні вірші, написані в різний час, здебільшого недруковані. До одного і я певним чином причетний. 22 травня 1999 року ми з Ігорем були у львівському Парку культури імені Богдана Хмельницького на святі пива, здається (словом, на якомусь заході, а-ля фестивалі чогось-там), але довго там не затрималися й пішли поруч до кав’яреньки «Дует» по вулиці Вітовського, компанію нам склали Анетта Антоненко та Петро Мацкевич, директор і головний редактор видавництва «Кальварія» відповідно. Там за коньяком і пельменями, якщо не зраджує пам’ять, ми з Римаруком влаштували поетичний турнір – написали на серветках за коротенький відрізок часу по сонетові (майже одночасно) на задану тему, так і виник його «Кальварійський сонет», якого (разом із моїм неоковирним опусом) Мацкевич заархівував. У дев’ятому розділі «Осколки», за порадою Василя Герасим’юка, вибірково подано фрагменти недописаних віршів.
Окремо слід сказати про останній, десятий розділ «ПЕРЕлітні ПЕРЕспіви», куди потрапили літературні пародії (або радше, як казав Назар Гончар, пересміхи), що друкувалися в «Сучасності» протягом 2004 року. П’ять із них з авторською передмовою друкувалися також у першому (2004), «Смарагдовому жмутку казусів» Юрка Коха. Хоча для зорієнтованих в сучасній українській літературі, в її персоналіях і творах, завуальовані імена авторів і спародійовані назви їхніх творів (і поетичних, і прозових) є доста прозорими, проте про всяк випадок дозволю собі тут їх розшифрувати принаймні авторів: Римма РУРК (Ігор Римарук) «Діва обіда», Герасим ЮНҐ (Василь Герасим’юк) «Сублімація: не сонет», Тарас фон ДЯК (Тарас Федюк) «Срібло ацтеків», Белла ЧАРКІВЕЦЬ (Наталка Білоцерківець) «Ми в Сорбоннах не вчились…», Петрос МІДЯНИК (Петро Мідянка) «Трава гаспидська», Інь-Янь НОВСЬКА (Мар’яна Кіяновська) «Із книги Едему», НЕ-БУРЯК (Віктор Неборак) «Мурчик причинний», Ір Ван Ець (Олександр Ірванець) «Отаман в Оттоманії», Ів Андр РУСАК (Іван Андрусяк) «Отруєння галасом», Ірен-Роз де БУДКА (Ірен Роздобудько) «Вечірній мрець», ВІННІ-ЧУКЧА (Юрій Винничук) «Мавпа Ванда», МАТИ ОС (Марія Матіос) «Бульварний фуршет від солодкої Марусі», Шарлотта КЛЯР і Федь МІТ (Василь Шкляр і В’ячеслав Медвідь) «Кров кагана по салону», Ендрю КОВАЧ (Юрій Андрухович) «Тринадцять обрів».
Дуже зворушлива й інформативна передмова упорядника Лариси Андрієвської-Римарук «…Але мені призначено разом із вами летіти…», у якій розтлумачується, зокрема, й назва збірки «Божественний вітер», яка є прямим відповідником японського «камікадзе». У художньому оформленні використано картини, які створив Прокіп Колісник, – вони гармонійно вписуються у видання.
Нам з Ігорем доводилося тісніше спілкуватися останніх кільканадцять років його життя, особливо – останніх кілька років. Безумовно, не обходилося без взаємовпливів на буттєвому та поетичному рівнях. Наведу першу строфу першого ж вірша цієї збірки:
І реставруєш літери зникомі,
й життя своє відчитуєш назад:
немов у велетенськім паліндромі,
в абсурді віднаходиш певний лад.
Не тільки тішу себе припущенням, я знаю, що образ цього велетенського паліндрома виник в Ігоря Римарука під враженням мого паліндромного тексту «Епос і нині сопе». Є альфа й омега, є початок і кінець. За паліндромним принципом, омега переходить в альфу, кінець переходить у початок.
Римарук І. Божественний вітер : останні вірші / Ігор Римарук. – Чернівці : Букрек, 2012. – 272 с. – (Серія «Третє тисячоліття: українська поезія» ; вип. 2).