Видатного поета-шістдесятника, громадського діяча, політв’язня Ігоря Калинця висунуто Інститутом Івана Франка НАН України на здобуття Нобелівської премії з літератури, повідомляє газета “День”.
Ігор Калинець вийшов підтримати студентів під час Євромайдану у Львові (фото: Facebook)
Автор сімнадцяти поетичних збірок, написаних у період між серединою шістдесятих та 1981 роком. Повернувшись із заслання до Львова, Калинець зрозумів, що не зможе більше писати вірші. Сьогодні він вважає своєю місією видати вибране своєї дружини Ірини Стасів-Калинець. І тим часом пише твори для дітей, перекладає поезії польського автора Єжи Герасимовича і видає книжку про Богдана-Ігоря Антонича.
В Інституті Івана Франка НАН України пояснили, що вони висунули Ігоря Калинця на найвищу світову нагороду у галузі літератури тому, що він поет iз дуже цікавим та оригінальним стилем, у його віршах є «право на національну ідентичність». А також додали, що на сьогодні триває процедура оформлення документів.
«Щойно пакет буде готовий, ми одразу його надішлемо в Шведську академію. Щодо прийому кандидатур на здобуття Нобелівської премії з літератури, то кампанія триває до кінця січня», - цитує представників інституту “Україна молода”.
Сам Ігор Калинець, довідавшись про своє висунення, наголосив, що Україна має висунути на Нобелівську премію Василя Голобородька.
До речі, будь-яка країна може висувати на премію декілька претендентів.
Серед лауреатів Нобелівської премії поки що немає українців. Декількох українців та вихідців з України було номіновано на здобуття Нобелівської премії, але з різних причин нагороду вони не одержали.
Серед номінантів, зокрема, були:
- Іван Франко (1916). Його кандидатуру як «великого Провідника свого народу, міжнародного генія», «справді найвизначнішого письменника сучасної Європи» висунув 26 листопада 1915 р. професор, доктор філософії з Відня Йосип Застирець. Кандидатуру І.Франка підтримав швецький історик Г.Гярне (Уппсальський університет). Дослідники називають дві причини, через які Франко так і не удостоївся цієї премії. Перша — це те, що лист від Застиреця прийшов надто пізно, коли список претендентів уже був затверджений. Друга причина — смерть Франка 1916 року.
- Іван Багряний (1963). Акцію за надання Нобелівської премії письменникові розпочала філія Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаґо, але письменник невдовзі помер.
- Павло Тичина (1966) та Микола Бажан (1970). Кандидатури цих письменників запропонував Омелян Пріцак, український вчений-славіст і тюрколог. Бажан, подякувавши Шведській академії літератури за увагу до його особи та творчості, в надісланому листі висловив сумніви в реальності та своєчасності висунення його кандидатури.
- Улас Самчук (1980). Після того, як у світ вийшов роман-трилогія «Волинь», кандидатуру Самчука на здобуття Нобелівської премії з літератури висунув російськомовний журнал «Современник» (Торонто). Подати кандидатуру встигли, але для її затвердження не вистачило рекомендації нобелівського лауреата.
- Василь Стус (1985). Кандидатуру поета висунув нобелівський лауреат Генріх Белль. Того ж року Стус згинув у таборі для політв'язнів, тому його кандидатуру не було розглянуто.