Відомо, що будь-якого ворога треба позбавити людських рис, тоді його легше буде вбивати. Оптимально – порівняти з паразитом, з якоюсь загрозливою хворобою, а тоді вже «знелюднити». Людство проходило це не один раз, використовуючи подібну тактику і під час війни, і для геноциду.
«Нацисти-бандеровци»
Російська великодержавна пропаганда, яка ніколи не цуралася відверто нацистської риторики, давно підготувала солдатів і цивільних громадян РФ до того, що навколо них – підступні, тупі, жадібні вороги. Які тільки і мріють, як захопити матушку-Расєю і поневолити найкращий у світі народ. У цьому плані Москві навіть не потрібно переводити свої медіа на воєнні рейки – вони вже 20 років (а до 1991-го – ще 70) живуть у такому режимі.
В реальності ж, судячи з перехоплених розмов мародерів із родичами, ситуація із суспільною мораллю в Росії сягнула того рівня, що ніякі пояснення для вбивств в принципі не потрібні. І чи їдуть вони «на навчання», чи «визволяти від нацистів», чи просто «мочити хохлів» – це вже не принципово. Тому заклик «матєрі, забєрітє своіх синовєй» – це не про гуманізм, це спроба достукатися до базового бажання вижити. Яку Путін і його кліка легко перекрили пропозицією виплатити грубі гроші за труп «солдатіка».
Українцям, щоб «знелюднити» агресора, потрібен був деякий час. На жаль, росіяни діють так, що ніяка пропаганда і не потрібна, бо нормальні люди так безглуздо і так безпричинно вбивати не можуть. З’явився термін «орки», який одночасно і просто (бо всі бачили фільм), і дуже глибоко (для тих, хто читав книжку) пояснює суть того, з чим має справу Україна. Зрештою, і книги Толкіна, і війна з Росією – це чисто біблійні сюжети, де Добро бореться з персоніфікованим Злом. І де Зло не може вигадати нічого свого, тому споганює все, придумане Людьми.
Єдиний негативний момент – справжнього, а не вигаданого, орка важко відрізнити від людини. Потрібно як мінімум послухати, що він говорить.
Але знелюднення, коли воно вже поширилося в суспільстві, перекидається не тільки на ворогів. Нерідко частковому знелюдненню піддаються свої ж. Як і у випадку з росіянами, це виконує функцію додаткового психологічного захисту.
Тому, коли ми бачимо анонімні нарікання на якихось безіменних «переселенців», це може свідчити про спробу людини виправдати саму себе. Що не допоміг достатньо, не поділився, не вислухав. Чому не допоміг? Ну, звісно ж, не тому, що сам не ідеальний, а тому, що «біженці» не достойні допомоги. А коли знаходяться приклади дійсно свинської поведінки окремих індивідів, це спрацьовує як виправдання для решти. За схожим принципом спрацьовує психологічний захист і стосовно російськомовних, і стосовно етнічних росіян – політичних українців.
Але є в цьому і позитив. Наприклад, інформація про поодиноких вгодованих молодиків, які намагаються втекти закордон у багажниках, у бебі-боксах, чи переодягнені у «травесті-дів». Такі повідомлення реально допомагають боротися зі стресом тим, хто в тилу. Якби не було цих персонажів, то порівнювати себе довелося б із «богами» зі ЗСУ чи, у крайньому разі, з веселими фермерами Баштанки. А так і до комплексу меншовартості недалеко. Тому психологічна підтримка у вигляді таких новин – це важливо для подолання «комплексу того, хто вижив».
Ці чинники впливають і на ставлення до керівництва України. Старі шаблони приниження, знецінення і ненависті вже починають запускатися з новою силою. По-перше, ще навіть не дійшло до предметних переговорів із Росією, як знову з’явилися крики про «зраду» і «червоні лінії». Так, ніби й не було останніх тижнів війни, і ніби Зеленський останнє, що робив – це не очолював ефективний національний спротив, а розважав глядачів «1+1».
Далі буде більше. Що рутиннішою ставатиме війна і що менше «політики» (навмисне в лапках) боятимуться за своє життя, то частіше Зеленського робитимуть винним в усіх гріхах. Уже волають про те, що замість великого будівництва варто було екіпіровувати армію, а замість складних переговорів і формування реальної коаліції треба було «вступати в НАТО».
Що ж тут сказати? Виникає, наприклад, таке питання. Ще на початку лютого опозиція вимагала провести закрите засідання Ради і заслухати силовиків, цього (слава Богу) не відбулося, а вже 24-го Росія нанесла удар. Сили протиповітряної оборони змогли вціліти, бо росіяни не знали, де вони реально дислокуються і чим реально володіє Україна. Отже, питання таке: опозиція добре подумала, коли зараз пробує шукати «крайніх»? Аналогічно і з міфічним «руйнуванням свободи слова» рішенням РНБО про телемарафон. Бо якщо раптом виявиться, що наративи Кремля збігаються з наративами борців за демократію, що тоді робити? Точно потрібно зараз свою дурість (сподіваюся) робити дедалі більш схожою на антидержавну позицію?
Тому голову варто тримати в тонусі. Ми уникнули найстрашнішого в перші дні війни, могло бути набагато, набагато гірше… Зараз у всіх є можливість принаймні планувати своє майбутнє, навіть в опозиції. Тож не руйнуймо цього шансу.