Мені дуже жаль, що у багатьох патріотично налаштованих громадян незалежна соборна Україна асоціюється виключно з Порошенком. Це уже якийсь культ....
Варто усвідомити, що демократичний табір з новими і далеко не дурними людьми, які мали і мають шанс розвивати Україну, давати адекватну відсіч Кремлю, пропонувати суспільству для обговорення її модерний проект був торпедованим і далі атакується саме Порошенком і його партією, щоб залишився лиш він один, без вибору, бо усі інші не патріоти і безгосподарні агенти Кремля. Лиш він один...
У вчорашньому інтерв’ю Лукашенко сказав: «А что же я буду дєлать, если не буду Президентом?». Здається, що відповіді на це питання не знайшов і Петро Олексійович – звичайний не найбагатший олігарх, який усе своє життя пропрацював на державних посадах. Він не може відпустити «трон», він прив’язав його до ноги і тягає за собою по всій Україні, а головно по Галичині, і навіть не усвідомлює, що це моветон...
Він зробив усе, що міг, щоб залишити громадян без адекватного вибору 2019 року, і продовжує робити те саме, щоб не було адекватного вибору 2024 року – через своїх адептів ділить і таврує, а сам поводиться, як діючий Президент. Ні в кого не виникає питання, чи це нормально, взагалі?
Фактично, він такою політичною поведінкою цементує другий термін Зеленського. А, можливо, це такий план, зважаючи на його ж слова, що він не ворог Зеленському і готовий допомагати? Не знаю, але мені тоскно жити в країні, де «єдиним патріотом» серед політичного істеблішменту є Порошенко і його «ЄС».
Я хочу, щоб повністю оновився політичний клас, щоб на усіх ланках державної вертикалі не залишилось колишніх комсомольських, профспілкових і партійних діячів, чи кар’єристів-номенклатурників, які міняють партії, як рукавички, аби у владу, бо такі тримають за ноги уже навіть не нас, а наших дітей і внуків. Я хочу, щоб Порошенко, як один із колишніх українських президентів, спокійно розвивав свій бізнес в модерній Україні верховенства права і рівності усіх перед законом, в тій Україні, яку він, у тому числі, будував. Щоб розвивався його благодійний фонд, і він мав можливість усі чесно зароблені під час політичної діяльності і державної служби гроші скеровувати на підтримку тих проектів, які вважає за потрібне (тут було трохи сарказму).
Мені 53 роки. Моя юність і формування громадянського світогляду припало на кінець 80-х і початок 90-х на Галичині. Перші мітинги, перші дискусії в університеті і поза ним, перші жовто-сині значки на вилогах, склеєні з жовтої і синьої лінійок, відновлення історій про Січове Стрілецтво, про операцію «Вісла», про «хлопців з лісу», про перших совєтів, других совєтів, про нацистів, про сталінську м’ясорубку... Я тоді, як багато хто, вірила і робила, що могла, щоб пожити у нормальній демократичній країні.
Зараз безсумнівно вільніше дихається, ніж у 80-ті, але яку країну я залишаю своїй доньці? Чи вдалось все, про що мріялось і що планувалось? Чи мушу я продовжувати гнути свою лінію і не слухати тих, кому нині 20, мотивуючи це тим, що у них нема досвіду? А якого досвіду у них нема? Мого? А він їм потрібен? Ми не зробили все, що могли, і все, що повинні були. Ми ішли на компроміси заради мети тоді, коли не варто було. Ми не говорили всю правду, щоб не «розхитувати човен», коли варто було. Суспільство б не зрозуміло, але історія б оцінила. Комуністичні і комсомольські функціонери мали досвід, мали знання і навички оперувати великими системами, мали кланові зв’язки і підтримували одні одних десятиліттями аж дотепер.
Найбільший патріот сьогоднішньої України – Порошенко? Ви серйозно? Усіх, хто були не з їхнього «клубу», вони перемололи і побороли, бо не держава їх цікавила, а персональні амбіції, доступ до ресурсів і влада, як така. І так – аж дотепер.
Чому я маю об’єднуватися довкола Порошенка і його «ЄС»? За які такі заслуги? За те, що він говорить те, що миле вашим вухам? За те, що «Порошенко – це Україна»? А всі інші – це хто? За те, що 2024 року, чи навіть восени, у нас буде вибір, дякуючи Петру Олексійовичу, між ким? Бойком, Порошенком і Зеленським? Фу! Як же це вульгарно, недалекоглядно і безвідповідально. Цілком в дусі Юлії Володимирівни «Вона працює. Вона – це Україна». За те, що «втримав»? За те, що Армія, Мова, Віра? Тільки не треба мені або тим, хто був чи є у реальній політиці говорити про лозунги, бо всі ми знаємо які ігри велись і ведуться довкола цих лозунгів, як крались ідеї, як віджимались законопроекти, як ми їх просто віддавали, аби вони мали шанс бути прийнятими...
Чи є Порошенко ворогом України? Безсумнівно ні. Чи є Зеленський ворогом України? Теж ні. Кожен, хто стає Президентом держави, стає патентованим патріотом, навіть коли ходив «не до тої церкви», чи взагалі не ходив, навіть, якщо говорить вдома російською мовою, навіть, якщо ніколи не замислювався над поняттям «Українська держава», бо такі посади роблять навіть з Кучми «іншого Кучму», а з генералів КГБ щирих державників. Тільки на моїх очах відбувалася карколомна еволюція кількох конкретних політиків від умовного «какая разніца» до «ми не будемо переглядати закон про мову», від «услишьте Донбасс» до «ми його повернемо не швидше, ніж за 50-60 років, якщо будемо працювати, а поки – ізоляція».
І ще одне. Що роблять з політичним ворогом? Нищать. Давайте помислимо, хто зробив зачистку демтабору? Зеленський? Що роблять з політичним конкурентом? Теж нищать, бо у політиці, як на війні. А виграють Бойки з Медведчуками, якщо не ясно. Політика – не спорт і не бізнес, а бої без правил.
Зеленський – не Президент моєї мрії, і я за нього не голосувала і не агітувала ніколи. Я також досить критична до його діяльності, але таким є демократичний вибір мого соборного задуреного народу. Однак я щиро переконана, що зі старими треба прощатись.
P.S. І наостанок. Не читайте мені моралі і не вчіть любити Україну.