Рональд Рейган мав рацію, називаючи СРСР «імперією зла» – на той час радянська система згубила більше людей, ніж Третій Райх, і вимахувала ядерним дубцем перед обличчям цілого світу. Проте часи змінюються – скільки б кремлівські некромани не прикликали дух Сталіна, нинішня Росія не так лякає, як зогиджує. Але грати доводиться тими картами, котрі маєш на руках. Оскільки ядерні арсенали невпинно точить іржа, Кремль винайшов собі іншу зброю масового ураження, цього разу – соціальну.
Донбаський полігон
Приборкувати атом дорого і складно, тому ядерні арсенали – забавка для заможних і технологічно розвинених країн. Але, як каже російське прислів’я, «голь на выдумки хитра». Замість того, щоб будувати нові ракети, Кремль вирішив зробити ставку на силу людини, а точніше – на силу людської деструктивності. Цього добра у Росії не бракує: за кілька десятиліть деградації «тюрма народів» перетворилась на потужний інкубатор моторол, готових перетворити на руїни все, що їм дозволять. Їхню силу Кремль успішно випробував на Донбасі, скинувши на нього брудну (а)соціальну бомбу.
Після окупації Донбасу були побоювання, що Москва зробить «республіки» вітриною «русского міра», спокушаючи інші регіони України. Але плани Москви були протилежними: російські куратори зробили ставку на криміналізованих люмпенів. Вступивши у симбіоз із місцевим асоціальним елементом, вони провели на Донбасі свою революцію. По суті, це був рецидив більшовизму, тільки замість «філософських кораблів» інтелігенція виїжджала з «республік» цілими потягами. А слідом за нею – всі, кому не знайшлося місця у світі переможних ростовських автомийників. Тим, хто не зміг виїхати, довелося пристосовуватися до життя в зоні ураження.
Людська деструктивність страшніша за ядерні кілотони. Якщо регіонали просто наживалися на Донбасі, то керманичі «республік» користуються стратегією випаленої землі. Дебальцеве перетворила на місто-привид російська артилерія, але десятки інших міст стають малопридатними для життя завдяки методичній і продуманій політиці ЛНР та ДНР. У Луганську на металобрухт зрізають уже трамвайні рейки – неважко здогадатися, що стане з нещодавно «націоналізованими» підприємствами. Якщо так піде далі, то років через 5-10 окуповані райони Донбасу стануть не другим Придністров’ям, а другою Чорнобильською зоною – і ніякого тобі «ядерного попелу».
Причому руйнуванню піддається не лише економіка. Фантасти перевели тонни паперу, описуючи, як ядерна війна відкинула решти людства в епоху варварства. Але відкинути суспільство на століття назад можна і без «червоної кнопки». Принаймні одразу після вибуху соціальної бомби на Донбас повернулися релігійні війни, криваві уособиці князів-командирів та інші принади диких часів. Якби варварським вождям дали смартфони та інтернет, вони б постили у соцмережі відрізані голови своїх ворогів – точнісінько, як це роблять деякі «ополченці». Порівняно з такою дикістю навіть українські «тітушки» мають відносно цивілізований вигляд.
Внутрішній фронт
Цю ж зброю росіяни використовують і для внутрішнього ужитку. Приміром, серед російський спецпризначенців, які на днях розганяли мітинг опозиції у Москві, «засвітився» Сергій Кусюк – той самий замкомандира «Беркуту», який керував штурмом Євромайдану у ніч проти 11 грудня. Таких кусюків у Путіна чимало – досить згадати про російські походеньки українських «SERB-ів». Імпортовані з України солдати «русского міра» виконують для Кремля ту ж роботу, що й Стрєлков – у Донецьку. Збираючи довкола себе інтернаціонал різнокаліберних тітушок, Путін зводить навколо Кремля оборонний мур із токсичних відходів, який має захистити режим від можливого Майдану.
Фашисти з «Національно-визвольного руху», хунвейбіни «Юнармії», сектантська організація «Суть врємєні» – що вищий рівень безумства, то краще для Кремля. В останні роки Кремль став центром тяжіння для всього суспільно-політичного сміття не лише на пострадянському просторі, але і за його межами – варто лише подивитися, скільки «друзів» завелося у Путіна у Західній Європі. Тому так званий «русскій мір» – це не що інше, як полігон токсичних відходів, чиї випари отруюють розум і руйнують тіло народів-жертв. І Росія тут аж ніяк не виключення. Якщо у найближчому майбутньому там не станеться радикальних змін, Москва цілком може повторити долю Донецька.
Видовище буде апокаліптичним: наївно думати, що мотороли та кусюки, зірвавшись із путінської шворки, збудують на підконтрольній території «маленьку Швейцарію». Солдати «русского міра» здатні лише руйнувати і нищити, і роблять це з великим знанням справи. Тому, якщо російське «вундерваффе» вибухне у Путіна в руках, Росія стане Імперією сміття не лише по духу, але й по суті. А Україні – та й усій Європі – доти потрібно добре підготуватися до оборони, бо тоді східний кордон «новоросії» буде закінчуватись не на межі Ростовської області, а на березі Баренцевого моря. І дай Боже, щоб цього не сталося.