Спостерігаючи за світовою політикою, хтось скаже, що це час гібридних воєн, хтось назве керованим хаосом, а хтось – новими спробами відновити біполярну систему. Коли американський президент Рональд Рейґан, професійний актор, метафорично назвав Радянський Союз «імперією зла», то він не був дуже далеким від істини. Бо СРСР для всього західного світу від самого початку був головним ініціатором конфліктів на планеті. А якщо й не був їх прямим призвідником, то вже точно не оминав навіть найменшого шансу роздмухати черговий кривавий конфлікт.
Навіть якщо припустити, що в Радянському Союзі були щирі прихильники комуністичного ладу, які вважали його дуже прогресивним і мріяли поширити його на увесь світ, то те, що вони збудували у себе, мало би вгамувати їхні наміри вже на самому старті. У Радянському Союзі особливо гордилися модернізацією, індустріалізацією, перемогою над фашизмом і нацизмом. Але чомусь ніхто не подумав, якою ціною це все було реалізовано. І навіть якщо припустити, що СРСР здійснив неймовірний модернізаційний стрибок, то обов’язково треба згадати, скільком людям це коштувало життя. Радянці дуже любили перераховувати свої досягнення: загальна шкільна освіта, безкоштовна охорона здоров’я і т.д. Але чомусь забували згадати те, що ніхто з європейських народів не зупинився на місці: скрізь була впроваджена загальна шкільна освіта, проведена модернізація, але не ціною мільйонів людських життів.
Тобто Радянський Союз, побудувавши тоталітарну, потім авторитарну нелюдську систему, де люди почувалися нещасливими, хотів будь-якими способами нав’язати її решті світу. «Країни соціалістичного табору», «країни, що розвиваються» не були аж ніяк добровільними учасниками радянських експериментів. Східна Європа просто мріяла звільнитися від Ялтинського диктату, але вирватися з радянських обіймів не було можливості. Кожного разу там, де ступала нога радянського військового солдата або радника, починалися проблеми з демократією, економікою та особистими свободами громадян. Кожного разу західний світ мав придумувати якісь хитрощі та методи, щоб зупинити СРСР або не піти на компроміси надто великою ціною.
І якщо Радянський Союз був страшним ядерним монстром, з яким хочеш не хочеш треба було рахуватися, то сучасна позиція Росії, яка полягає на тому, що її також всі у світі мають боятися, бо вона має особливі права на підставі історичних досягнень – сприймаються як профанація здорового глузду.
Якщо керівництво сучасної Росії заявляє, що його держава мусить мати особливі преференції на підставі колишніх історичних завоювань, то варто розібратися, що ніс світові радянський режим і які цінності того минулого захищає Російська Федерація тепер? І що, відверто кажучи, Росія пропонує тепер світові?
Після розвалу СРСР, який Владімір Путін назвав найбільшою катастрофою ХХ століття – зауважте: не сталінські репресії, не трагедію Другої світової війни, не Голодомор і не Голокост – здавалося, що світ отримує шанс на вільний подальший розвиток. Ні, ситуація дуже швидко змінилася. Росія швидко оговталася і заходилася відновлювати «былую славу». І знову питання в тому, яку саме славу? Відповідь, на жаль, проста: славу країни, яку всі боялися. Теперішні російські медіа рясніють заголовками: «Захід злякався Росії», «Німці бояться російських танків», «Британців перелякав парад російських винищувачів», «Нова російська зброя здатна за кілька хвилин знищити населення великої країни ЄС».
Зрозуміло, що це все дії для внутрішнього попиту. Але це, на жаль, діє. Зауважте, світ не знає сучасних російських винаходів, які б покращили людству життя. Світ постійно змушений реагувати на те, для, яких невластивих, а то й деструктивних цілей використовує Росія всі ці винаходи і досягнення. Настала ера інтернету, з’явилися нові можливості для людської комунікації, розвиваються соціальні мережі. Весь світ захоплено користується новими можливостями комунікування. Що робить Росія? Так, організовує для маніпуляцій суспільною думкою фабрики тролів, підрозділи ботів, хакери здійснюють атаки на незалежні видання, втручаються у виборчий процес. Цифрові медіа беруться під державний контроль і створюються нові пропагандистські канали, спрямовані на деструкцію та маніпуляції.
Виникає питання: для чого і заради чого? Як не дивно, але для того, щоб насолити всьому світові, щоб «жизнь малиной не казалась». І це все під акомпанемент: ми звикли, ми потерпимо, але й вам не дамо насолоджуватися життям. Стає страшно, коли суспільство велетенської держави мріє про те, щоб їх боялися. Коли ледь не національною ідеєю стає бажання зіпсувати життя іншим, нагадити скрізь, куди дотягнеться Росія. Так світова «імперія зла» перетворюється на «імперію лайна». А як все починалося!
Історики добре обізнані ще з ленінськими планами здійснення світової соціалістичної революції, які насправді були прагненням комуністичної Росії до світової гегемонії. Обравши собі в союзники найбільш чисельну соціальну групу на планеті – «трудящих», російські більшовики замахнулися на світовий експеримент. Вони знали, що трудящих найлегше купити ідеями соціальної справедливості та рівності. Тому розуміли, що союзники у них не переведуться і по «національних квартирах» не розбіжаться.
Гігантський соціальний експеримент в ім’я великої ідеї потягнув за собою десятки мільйонів жертв та сотні мільйонів зламаних життів. Він планувався як величезне звільнення, а став на десятиліття прикладом страшного закабалення людей, яке через ГУЛАГи можна прирівняти до рабства. І якщо світ вже давно осудив етнічні чистки та геноциди як злочини проти людяності, то про чистки цілих соціальних груп говориться так, ніби не все так пішло як планувалося, але раціональне зерно в тому нібито було. Такий підхід є вкрай цинічним і несправедливим не тільки до пам’яті всіх жертв, але й дуже шкідливим з огляду на майбутнє.
Шкідливість такого «недоговорювання» полягає в тому, що дає наступним поколінням, для яких «червоний терор», боротьба проти буржуїв та кулаків, система ГУЛАГу та масові репресії проти окремих соціальних та національних груп, є лише сторінками в підручнику історії. І вони дійсно, особливо коли знову зміниться кон’юнктура, почнуть шукати непогані та навіть корисні сторони в радянському режимові, причому у всіх його історичних періодах.
Радянська комуністична ідеологія, як іржа, роз’їдала традиційні устої, на які й могло опиратися стійке суспільство: непорушність приватної власності та людське життя як абсолютну цінність. І прошу тут не плутати комунізм, а точніше більшовизм, із марксизмом та соціал-демократією. З їх боротьбою за соціальні права та демократизацію суспільства. Але от намір більшовиків знищити приватну власність як головну причину експлуатації був не чим іншим, як спробою перетворити величезні маси на слухняних рабів.
Якщо уважно придивитися до минулого людей в СРСР, то стає очевидним, що щастя було вдаваним, а в період застою громадяни почувалися захищеними тільки тому, що не мали з ким порівняти свою ситуацію. Якщо б вони могли побачити, як функціонувала система соціального захисту в скандинавських країнах, якби порівняли працю на голландських фермах із радянськими колгоспами або хоч раз побували на відпочинку в ролі німецького туриста на якомусь із теплих морів, то Радянський Союз попри весь репресивний апарат розвалився б набагато раніше.
Але за «залізну завісу» з СРСР випускали тільки перевірених товаришів, які до всього мали стежити за кожним кроком один одного. Для 99% невиїзних залишалася пропаганда, яка супроводжувала від дитинства і до смерті по старості. І люди вірили, чулися щасливими, що народилися не в капіталістичному світі, де «людина людині – вовк». Вони добровільно йшли на службу в радянські спецслужби, відчуваючи себе причетними до великої справи – звільнення всього світу від експлуатації.
У радянський час була своя каста привілейованих. Ними були партноменклатура та дипломати. Поливаючи брудом західну модель, ці люди правдами і неправдами випихали своїх дітей на осоружний Захід. Безсоромно користалися забороненими плодами того світу і були готовими продати рідну матір за те, щоб хоча б кілька років пожити там, де так «погано», а не тут, де дуже «добре».
Нічого це вам не нагадує? Російська пропагандистська машина безустанно шельмує західний світ, розповідає, як мало йому лишилося. Закликає консолідуватися навколо цінностей «русского міра» і витрачає мільярди доларів на антизахідну пропаганду. А тим часом діти та сім’ї російської державної й політичної еліти десятиліттями живуть на Заході. Навчаються в найкращих школах та університетах і не пов’язують свого майбутнього з Росією.
Російські олігархи тримають свої накрадені капітали у західних банках. Воліють утримувати сім’ї в Лондоні або Женеві. Але зовсім не протестують проти очманілої політики Путіна за будь-яку ціну змусити Захід шанувати (боятися) Росію.
Здавалося, що антидоту на російські пакості у західного світу нема. Озброївшись принципом, що в умовах «постправди» дозволено все, та корумпуючи західних політиків, державних діячів і медійників, Росія встигла напаскудити скрізь. Але світ поволі оговтується. Шкода тільки, що реакція американської політичної системи проявилася так пізно і тільки після того, як Росія замахнулася на саму демократичну виборчу систему в США. Але світ – на шляху до одужання, це показали результати виборів у Франції, Німеччині та останні події у США. Напевно, воно мало так і статися. Росія мала перейти еволюцію від «імперії зла» до всесвітньої парії. А далі побачимо.