Дивна, якщо не сказати різкіше, інформація надійшла з демократичної Австралії. Світовий рейтинг миролюбності країн, який щорічно складає міжнародна група експертів під егідою Інституту економіки та миру Сіднейського університету, цього року підніс сюрприз, та ще й який! Згідно з ним, Україна і Росія в плані миролюбності поставлені практично на одну дошку: першій в рейтингу відведено 150-те місце, другій – 152-ге.
Загалом у Global Peace Index 2015 представлені 162 країни. Отже, двом названим сусіднім країнам відведено абсолютно непочесні місця майже в самому хвості. Заслужили вони це чи ні – питання зараз не в тому. Здивування викликає той факт, що Росія й Україна стоять практично поруч. Якщо врахувати, чим нині займається одна, а чим – інша, то неможливо не засумніватися у правильності подібного ранжування.
Правда, укладачі рейтингу попереджали: мовляв, він має виключно інформаційний характер, на його основі не варто робити судження на адресу тієї чи іншої країни. Це лукаве застереження могли зробити або несумлінні «вчені», або відверті нездари, які не розуміють механізму поширення суспільно-політичної інформації в сучасному світі. Механізм цей, на жаль, такий, що на ремарки авторів рейтингових проектів більшість ЗМІ не звертають жодної уваги. В ефір чи на шпальти видань, як правило, виходять тільки підсумкові висновки. І на їхній основі, а не на поясненнях до цілей і завдань рейтингових досліджень, громадськість формує уявлення про кожну окрему країну.
Ось що, наприклад, можна подумати про країну, прочитавши таке повідомлення: «Україна не потрапила навіть до сотні найбільш миролюбних країн»? Замітка про Global Peace Index 2015 з таким заголовком днями розмістило одне цілком респектабельне українське видання (рекламувати його нам немає резону). Схожі повідомлення поширило багато українських та російських ЗМІ. Якщо приймати їх за чисту монету, то можна подумати, що Україна – майже такий самий агресор, як і Росія: злий, войовничий і загрозливий для сусідів. Але ж це зовсім не так!
Справа, звісно, не тільки в тому, як подає інформацію багато сучасних ЗМІ. Хоча автори проекту могли б це враховувати. Але Північній Кореї у ньому відведено 153-тє місце. Різниця між Україною і агресивними РФ та КНДР настільки несуттєва, що ущербність проекту не викликає сумнівів.
Україна за всіх її внутрішніх негараздів не може й близько стояти біля таких злісних агресорів, як путінська Росія і північнокорейська диктатура. Останні докотилися навіть до того, що вже починають погрожувати світу і сусідам ядерною зброєю. Україна ж з перших років своєї незалежності послідовно демонструвала повну й абсолютну миролюбність. Країна добровільно відмовилася від ядерного арсеналу й ніколи не загрожувала своїм сусідам, і навіть потенційно не була загрозою безпеки на континенті. Навіть війна, яка йде на сході країни (не з її вини!), нічого в цьому плані не змінила. На якій же підставі Україну поставили в настільки незавидний ряд? Чи справедливо це?
Треба сказати, укладачі рейтингу використовують дуже великий обсяг інформації. Як повідомляли ЗМІ, розрахункову частину проекту виконують на підставі статистичних даних ООН, Світового банку та низки авторитетних міжнародних організацій. До роботи над рейтингом залучають академічні структури багатьох країн. До неї підключалися колишній президент США Джиммі Картер, духовний лідер Тибету Далай-лама, королева Йорданії Нур, екс-генсек ООН Кофі Аннан та інші світові політики та громадські діячі.
Перелік показників, на основі яких складають підсумковий рейтинг, теж досить широкий. Вони об'єднані в три основні групи. Перша: наявність і масштаб внутрішніх та міжнародних конфліктів, в які залучена країна; кількість жертв внаслідок даних конфліктів, а також відносини держави з сусідами. Другу групу становлять показники, які відображають рівень стабільності та безпеки всередині держави. Тут оцінюються такі чинники, як частка біженців і переміщених осіб в загальній кількості населення, кількість насильницьких злочинів та самогубств, доступність зброї, кількість ув'язнених на душу населення, заходи соціального захисту, дотримання прав людини, рівень політичної стабільності, наявність і ступінь терористичних загроз, рівень ксенофобії. Третя група показників характеризує рівень мілітаризації держави. При цьому оцінюються такі чинники, як обсяг військового бюджету щодо ВВП, загальний військовий потенціал держави, імпорт і експорт зброї, кількість військовослужбовців та співробітників служб безпеки на душу населення, сумарна кількість озброєння на душу населення, рівень доступу населення до зброї.
Експерти виставляють країнам оцінки в балах – від 1 до 5 – за кожною групою показників. Що менше балів, то мирнішою оцінюється країна за кожним критерієм. Підсумковий Global Peace Index укладається так, що внутрішні чинники мають «вагу» в півтора рази більшу за зовнішні.
Тепер ви знаєте майже все про те, як формується цей рейтинг. І ось, поклавши руку на серце, скажіть: це дослідження точно відображає стан речей? У мене чомусь не вийде відповісти ствердно. Наведені переліки показників та їхніх оцінювачів виглядають вельми солідно. А на виході – практично поруч стоять Україна, Росія і Північна Корея. В одну зграю записали тихого робочого коня, скаженого ведмедя і злісну людиноподібну істоту. Абсолютно різні світи в плані миролюбності.
Щось тут не так. Душа противиться такому ранжуванню. Адже якщо слідувати логіці авторів проекту, виходить, що на одну дошку можна ставити бандитів, які вриваються в чужі будинки, грабують, ґвалтують і вбивають їхніх мешканців, і нещасних жертв грабіжників та вбивць.
Якщо прийняти логіку авторів проекту, то Україна не мала опиратися путінській агресії, щоб не уславитися немиролюбною. Країна навіть після вторгнення Росії нібито не мала нарощувати оборонний бюджет, щоб не відкотитися в табір таких парій, як Північна Корея. Маячня якась.
Так, в Україні існують внутрішні суспільно-політичні конфлікти, але вони породжені не войовничістю народу, а його прагненням до демократії та свободи – це плюс для будь-якої нації, а не мінус. Так, внаслідок нав'язаної Україні війни в країні є сотні тисяч внутрішніх переселенців, тисячі змушені шукати притулок за кордоном. Так, на її території з'явилося чимало неврахованої зброї ... Формально за цілою низкою показників Україна підходить під ту категорію, в якій вона числиться в Global Peace Index 2015. Але по правді усе це не дозволяє записувати її в розряд немиролюбних країн, і вже тим більше – ставити в один ряд з путінською Росією та Північною Кореєю.
У житті Україна – досить миролюбна країна. Може, навіть миролюбніша за багато країн, котрі стоять попереду у згаданому рейтингу. У цьому можна переконатися, побувавши в українських містах і селах. Про це говорить без'ядерний статус країни. Про це свідчать факти, на жаль, надміру легковажного ставлення країни до зміцнення своєї обороноздатності в період до 2014 року. До моменту нападу путінської Росії українці ніколи не думали про війну, не виступали ініціаторами конфліктів з сусідами. Вони і зараз цього не роблять, не хочуть війни. У ці грозові місяці всі думки й помисли мешканців України – про мир, про закінчення кровопролитної війни, життя в мирі й злагоді з усіма сусідами.
Тим часом Global Peace Index 2015 подає Україну в зовсім іншій іпостасі. Це істотно спотворює дійсність. Це може дезорієнтувати громадськість деяких країн, на які і так тисне кремлівська пропаганда. Це, врешті-решт, грає на руку одіозним режимам, адже їх фактично підносять до рівня таких країн, як Україна. Пропагандистська машина того ж Кремля, напевно, використовує це для обілення путінського режиму всередині Росії. Мовляв, дивіться, а у нас не гірше, ніж у Києві...
У зазначеному рейтингу, як мені видається, дещо зрушені акценти. Він дає цілком певне уявлення, наприклад, про ранжир країн щодо турбулентності суспільно-політичних процесів, які спостерігаються в них, про готовність різних країн до захисту миру в своїх регіонах і свого населення від внутрішніх та зовнішніх катаклізмів... До миролюбності або, з іншого боку, войовничості країн багато показників, на основі яких складають Global Peace Index, мають надто віддалений стосунок.
Наявний перекіс можна було б виправити, уточнивши назву кінцевого продукту даного вельми обширного і, безумовно, корисного дослідження. А поки що все це нагадує мені старий анекдот про Вовочку. Приносить він додому щоденник з поганими оцінками. Батько починає лаятися:
– У наш час за такі оцінки били ременем!
– Класна ідея! Підходь завтра після уроків, помстимося училці.