Спочатку здається, що вони праві – всі, хто пояснює, застерігає, б’є на сполох, агітує, закликає. Праві, що день виборів і самі вибори можуть і змінять щось дуже, дуже важливе. Тай й самому ох як хочеться в це вірити. Песимісти або противники гіпотетичного переможця, думають, що стане ще гірше, оптимісти кажуть, що гірше не буває. Ну а ті, що ніколи не йдуть на дно, вони спокійні.
Жоден з нових старих президентів України практично нічого не змінював і не міг змінювати. І можливе пояснення цьому, що в країні, де кілька сімей купили все, президенти не сильно й можуть. Як і депутати, уряд. Звісно, картинку – так: ток-шоу, виступи, заяви. А насправді хто приймає рішення? У кого гроші – у того влада.
Тому наші президенти і зайняті глобальними проблемами – садять кущі калини, березовий гай, сосни чи пальми, вступають-не вступають в НАТО, ЄУ, впевнено ідуть до Євразійської ліги захисту синіх китів, дружать-не дружать з Росією і Америкою, намагаються зустрітися з президентом США, міняють-не міняють статус мови і фантазують на тему історії, відкривають пам’ятники, меморіальні комплекси і музеї-садиби, виступають в парламенті, асамблеї ООН і ток-шоу Савіка Шустера, роздають грамоти, ордени, звання, посади і землі з рабами, приймають військовий парад і цінні подарунки, ріжуть червоні чи сині стрічки, вітають якихось переможців, роздають дітлахам цукерки, школярам – комп’ютери, вчителям – календарики з власним портретом, хворим – медикаменти, немічним і бідним – добрі слова, всім іншим – гуманітарну допомогу. Тиснуть руку олімпійським чемпіонам, космонавтам і королевам краси, фотографуються з матерями-героїнями, малими дітьми, гімнастками, п’ють сто грам з якимись партизанами і ветеранами, ходять на концерти Поплавського і Пугачової, роблять вигляд, що справді цікавляться футболом, культурою і життям простого народу, тобто нас з вами. А ще додайте до цього, всі ці наші великі церковні празники, це ж обов’язково потрібно і народ привітати, і так, щоб на камеру зняли, як моляться і з патріархами почоломкатись. Одним дублем тут не обійдешся. А традиція лазити в ополонку? Де на це все взяти час. Які там труби, які там дороги, які там люди, коли тут такі діла і плани. Як тут все встигнути, збагнути і осягнути? А раптом знову повінь, епідемія краснухи, Євробачення, Євро-2012, рекордний урожай зернових, нафта подешевшала, газ перекрили. Як це все правильно повернути, куди це все добро діти, щоб борги віддати і прапраправнукам було на що в Монако відпочивати?
Немає сумніву, вибори і прихід на трон нового президента змінять картинку в телевізорі, на вуличних плакатах, портрети в кабінетах бюрократів і начальників всіх рівнів. Все. Якщо від’їхати від Києва і кількох великих міст, хоча достатньо віддалитися і від центральних вулиць і площ цих міст – нічого не зміниться. Львів’яни мають, як приклад, вулицю Наукову і всі спальні райони. Будівельно-кредитний бум приніс ряди житлових новобудов і яскравих супермаркетів, базарів, готелів, офісних центрів ресторанів, барів, кафе і автостоянок. Але не шкіл, не дитсадків, не лікарень, не доріг, не мостів, не каналів і, звичайно, не заводів, фабрик, електростанцій чи ще чогось, масштабнішого. Одинокі винятки тільки підтверджують правило. Населення як не мало роботи, так і немає, і не відомо, звідки вони мають взятись, ці робочі місця. З 1986 року в плані економіки нічого не змінюється. Наверху якісь декорації переставляють. Зник товарний дефіцит. Але він, вибачте, і в Африці, зник. Що такого великого в тому, що сюди завезли товари? Китай працює.
Внизу, у цій великій провінції, все як рухалось, так і рухається вперто і невблаганно до цілковитого занепаду і повного колапсу, хоч якоїсь затурканої економіки. Час від часу десь вибухне газ, прорве труби, і місто почне замерзати або буде без води і світла, обвалиться стіна або цілий під’їзд, згорить ринок, трамвай, тролейбус чи електричка, цистерни з фосфором звалять в рів, склад зі снарядами вибухне, літак не полетить – нема на чому, бо покрали все, корабель пірати вкрадуть, ракета у кватирку залетить. Там все, як і всюди, що можна – вже поділене і перекуплене. Теплі місця зайняті, онуки в черзі стоять. Всім іншим залишається іти в найм, або в еміграцію. Новий президент – нові хабарі й нові-старі імена, кому нести. Демократія в провінції починається і закінчується в телевізорі. А місцеві тарифи, плани, інтриги, як і свобода слова, нікого не цікавлять. Місцева преса – це дошка оголошень. Порівняйте «тираж» мудрих газет і жовтої преси або рейтинг телепередач для голови і розважальних.
«Контрасти, як в індійському кіно», сказав мій однокласник, коли приїхав з Іспанії на Різдвяні канікули. Ями, хрущовки, самобуд, руїни, автомийка, де пашуть молоді пацани. А перед ними в черзі машина… тисяч сорок євро – базова комплектація. З неї виходять їхні ровесники. Чисті, пухкі, з недобрим поглядом.