Основна складова інклюзивної освіти – можливість дітей з особливими потребами вчитися у загальноосвітніх закладах за місцем проживання. Питання доступності транспорту, магазинів, закладів навчання та інших об’єктів для таких людей залишається одним із багатьох невирішених у нашій країні.
До бажаного результату ще роки, багато праці і мільйони гривень. Незважаючи на те, що в Україні умову загальної доступності закріплено на законодавчому рівні, до суттєвих змін ще далеко.
Те, що дитина з особливими потребами, котра вчиться зі «звичайними» дітьми, розвивається значно швидше ніж та, котра відвідує спеціалізовану школу, вже ніхто не піддає сумнівам. Основною проблемою впровадження інклюзії в освіті є брак фінансування. Адже треба обладнати будівлі загальноосвітніх шкіл і садочків пандусами, закупити візочки, тренажери, оплачувати роботу людей, які працюють із «особливими» дітьми, а також забезпечити доїзд до навчального закладу. Ще однією проблемою є те, що, як кажуть психологи, керівництво навчальних закладів іноді боїться брати таких дітей.
Школа із кабінетом реабілітації та ліфтом
Середню загальноосвітню школу №82, що розташована у Львові на вулиці Шафарика, 13, вважають однією з передових у впровадженні інклюзивної освіти. Дітей з особливими потребами приймають ще з 1996 року. Тут є кабінет реабілітації, пандус і навіть ліфт, адже дітям на візках дуже важко пересуватися школою з кількома поверхами.
Директор, Надія Дмитрик, розповіла, що скоро доведеться шукати кошти на відновлення пандуса, оскільки той вже старий і починає руйнуватися.
Ліфт є справжньою гордістю школи. Його збудували три роки тому за кошти міського бюджету. На це витратили 700 тис. грн. Користуватися ним дозволено лише тим, кому це справді потрібно, інакше усі школярі на перервах каталися б ним. Для цього вхід до ліфту закривають на ключ.
У школі зараз навчається 13 дітей з особливими потребами, зокрема хворі на дитячий церебральний параліч. Проте вони вчаться за загальноосвітньою програмою. Директор зазначила, що їм дуже потрібен логопед. У навчальному закладі працює троє асистентів вчителів, які водять дітей на уроки, в їдальню, до туалету. «Безперечно, це замало. Крім того, треба чоловіка-вихователя, бо у нас є старші хлопці, які не можуть себе обслужити», ‒ розповіла вона. Зарплата вихователя становить близько тисячі гривень.
Згідно з міністерськими документами, на 20 учнів має бути лише одна дитина з особливими потребами. Однак у школі є класи, де навчається двоє і більше таких дітей, оскільки немає можливості зробити кілька інклюзивних класів. Якщо класів є два, а дітей з особливими потребами троє, то обов’язково двоє з них навчатимуться в одному.
Діти з особливими потребами ходять до реабілітаційного кабінету, коли решта класу йде на уроки фізкультури. Фахівець із фізичної реабілітації Ірина Юзич зазначила, що здебільшого такі заняття є індивідуальними, і на них у дітей намагаються розвинути гнучкість, силу та координацію. «Хто у візочку, той може добре вправлятися у настільний теніс, дехто може добре плавати, хоча погано ходить або пересувається із допоміжними засобами. Один із наших учнів зайняв друге місце у загальноукраїнських змаганнях з плавання. Дітям дається можливість самореалізуватися», ‒ додала вона.
Також на цих заняттях звертають увагу на розвиток моторики і самообслуговування. «Бо вдома мама швидко одягнула, і пішли, а тут вони повинні самі собі давати раду. Це той обсяг, який ми намагаємося дати», ‒ зазначила Ірина Юзич.
Дітей з особливими потребами треба залучати до всього шкільного життя
Інклюзивна освіта ‒ це не лише можливість для дітей з особливими потребами сидіти поруч з іншими і навчатися, не лише спеціально обладнані школи, але й готовність і знання людей, як працювати з такими дітьми.
Психолог Володимира Лазар розповіла, що спочатку було дуже страшно, бо ще не знали, як саме працювати з хворими дітьми, чи зможуть їм належно приділити увагу. Найбільше незадоволення це викликало у батьків інших дітей: мовляв, чому моя дитина має навчатися з ними.
На початках, коли до школи тільки прийшли діти з особливими потребами, аби визначити, як вони почуваються у колективі, проводили опитування, які показали, що їхніми улюбленими днями в тижні є понеділок – п’ятниця, бо тоді вони можуть бачитися з своїми друзями та ходити до школи.
Вчителі, звичайно, намагалися усіляко оберігати дітей з особливими потребами. Це мимоволі виділяло їх серед решти. Проте одного разу на батьківських зборах батьки сказали, що їх діти також хочуть робити звичайні доручення: витирати дошку, поливати квіти. «Коли вчителі почали просити цих дітей виконувати дрібні доручення, то вони приходили додому і казали: ми такі як усі, бо ми поливали квіти, витирали дошку», ‒ розповіла психолог. За її словами, для таких дітей найголовніше ‒ не бути відстороненим від колективу, тому їх завжди залучають до всього, що відбувається у школі.
До їхньої школи їздять діти з усіх районів Львова і навіть з області. На жаль, через великі відстані під час літніх канікул діти не можуть часто бачитися між собою та спілкуватися. Хоча в школі намагаються якось виправити і цю ситуацію, а саме відправляють класи в табори, де однокласники відпочивають десять-чотирнадцять днів. Проте, зважаючи на фінансування, таке вдається не часто.
Психолог розповіла, що поява дитини з особливими потребами у загальному класі дуже позитивно впливає на всіх. Діти у такому класі стають менш агресивними.
«Поява дитини з особливими потребами дозволяє зрозуміти, що у людей є різні можливості, і вони націлюються розуміти відмінність, але засвоюють, що всі є рівними, і всі блага у суспільстві існують для всіх. Це формує толерантність, милосердя, співчуття, готовність завжди прийти на допомогу», ‒ додала Володимира Лазар.
На 32 тисячі дітей – 300 тисяч гривень
Всього у Львівській області є 32 104 дітей шкільного віку з особливими потребами. Загалом інклюзивною освітою в області охоплено 103 дитини, а інтегрованим навчанням – 3407 дітей. Інклюзивне навчання від інтегрованого відрізняється тим, що в інклюзивному навчанні за дитиною закріплено асистента вчителя, а в інтегрованому навчанні діти намагаються обходитися без сторонньої допомоги. У Львові навчається 833 дитини з особливими потребами у 95 навчальних закладах. Решта навчається за індивідуальною програмою чи у спецшколах.
В області треба ввести понад 50 ставок асистентів вчителя, які б допомагали дітям з особливими потребами під час навчання. Зараз на 103 дитини є лише 7 ставок асистентів вчителя. «Зараз немає таких коштів, щоб забезпечити всіх дітей асистентами вчителя. Проблема не лише у коштах, бо не так багато вчителів з дефектологічною освітою. Наприклад, вчитель має фах, він викладає математику, але, щоб стати асистентом вчителя, треба здобути другу освіту, яка є платною», ‒ розповіла начальник відділу соціального захисту і виховання департаменту освіти Львівської обласної державної адміністрації Леся Солтис.
Проте, як пояснила начальник управління освіти Львівської міськради Галина Слічна, штатні одиниці, які вводили з 1 вересня 2012 року, не були додаткові, а треба було змінювати штатну одиницю у межах колективу. «До прикладу, ми повинні зняти вчителя групи продовженого дня, а вводимо асистента вчителя. Постанова 2008 року забороняє збільшення штатних одиниць», ‒ зазначила вона і додала, що зарплату асистентам мають виплачувати «у межах фонду заробітної плати».
У школах міста працюють соціальні педагоги, реабілітологи та асистенти вчителя, але є також школи, де навчаються діти із вадами мовлення, і такі навчальні заклади потребують логопеда.
Також в області потрібно придбати 10 автобусів зі спеціальним пристосуванням. За кошти державного бюджету закуплено 4 автобуси для Бродівського, Городоцького, Мостиського, Яворівського районів. У 2013 році передбачено виділити спеціальний автобус Золочівському району.
Цього року з обласного бюджету виділено понад 300 тис. грн на інклюзивну освіту. Ці кошти витратять для створення 18 ставок асистентів вчителя та закупівлю обладнання для незрячих дітей і психолого-медико-педагогічних консультацій. Також чиновники подають свої пропозиції до Кабінету Міністрів, але цього року грошей з державного бюджету не виділено.
На останній сесії Львівської обласної ради депутати звернулися до керівництва держави, щоб Львівщині виділили 1 млн грн на інклюзивну освіту. Ці кошти планують витратити на технічне забезпечення Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребами (створений у Національному університеті «Львівська політехніка» для навчання людей з вадами зору, слуху та опорно-рухового апарату) для купівлі друкарських машинок за Брайлем та комп’ютерів з програмами екранного доступу, які передаватимуть в оренду навчальним закладам на час навчання незрячих дітей; для створення синтезатора української мови.
«Важливо не те, чи готові вчителі, а чи готове середовище. Щоб дитина щодня долала шлях від свого ліжечка до своєї парти. Це і дороги, і тротуари, і вхід у школу, обладнання в школі», ‒ зазначив голова Львівського фонду реабілітації інвалідів Ярослав Грибальський.
Він наголосив, що в області не так багато доступних і пристосованих шкіл. «Якщо говорити про транспорт, то є ряд проблем. Був певний поступ, коли ми побачили у Львові 150 низькопідлогових автобусів, в яких зручно. Але тепер бачимо, що цей доступ відходить назад, бо то автобуси знімають з маршрутів, то не під’їжджають до зупинок», ‒ додав.
Зараз треба працювати над обладнанням шкіл: спеціальні парти, обладнання для дітей з вадами зору і слуху. «Ми розробили анкети і зараз кожна школа повинна заповнити анкету, і тоді ми визначатимемо, які школи можна пристосувати з огляду на ті мізерні кошти, які є», - сказав Ярослав Грибальський.
За його словами, потрібно буде вирішувати, яка саме школа увійде до плану. А план складатимуть, відповідно до інформації про те, в якому районі і скільки дітей піде у школу цього року.
Найкращим варіантом, звичайно, є, коли діти зі схожими вадами відвідують одну і ту ж школу, бо тоді пристосувати до потреб саме цих діток легше. Але це, за словами фахівців, ідеальний варіант. А вже 1 вересня до шкіл піде 162 дітей з особливими потребами зі Львова та області.