Через повномасштабне вторгнення тема інклюзії та інклюзивного доступу в Україні почала звучати ще частіше, і в найближчі роки держава, міста, державні структури й бізнеси безумовно мусять переформатуватись у своїй доступності.
За даними Мінсоцполітики, станом на вересень 2023 року в Україні налічувалося 3 млн людей з інвалідністю. І ця цифра зростає, адже дуже багато військових та цивільних людей постраждали від нападу росії й постійних обстрілів.
В Україні зараз живуть та житимуть сотні тисяч людей з ампутаціями кінцівок, вадами зору чи слуху, які повинні мати вільний доступ до магазинів, кафе, громадського транспорту, загалом усюди, куди хочуть потрапити.
Однозначно на безбар’єрність починають звертати все більшу увагу в містах. Не думаю, що це масово, але все ж таки. Досвід війни вплине на нас всіх, і ми просто зобов'язані зробити наші міста інклюзивними. Це має стати одним із ключових напрямів теперішніх змін та післявоєнної відбудови, і над цим потрібно працювати вже зараз. Це стосується житла, публічних місць, державних структур, транспорту, вулиць й міст загалом. Безбар'єрність та доступність – це пріоритет для нашої країни, що перебуває у стані війни.
Загалом тема інклюзивності досить широка та включає фізичний, інформаційний, цифровий аспекти. Усі вони тісно взаємопов'язані та потребують комплексних рішень. У цьому блозі я хочу зосередити увагу саме на фізичній безбар'єрності та доступності міст.
За даними KSE в Україні від російської агресії постраждало понад 18,6 тис. будинків, з них 5,4 тис. повністю зруйновані. росія знищила велику частину житлового фонду країни, яку рано чи пізно нам доведеться відновити. Я вважаю, це саме та можливість, аби покращити міський простір та відбудувати все з урахуванням норм інклюзивності та доступності. Тисячі людей довелося змінити місце проживання та переїхати в більш безпечні регіони, а кількість тих, хто має поранення та травми, зростає. Тому доступність та безпека – це те, що ми маємо створити в українських містах вже сьогодні, як в наявному, так і в новому будівництві.
Якщо повертатися до підґрунтя, фізична безбар'єрність – це перший напрям Національної стратегії зі створення безбар'єрного простору в Україні. Відповідальність за дотримання цього документу лежить на кожному з нас. Адже в певні моменти впливає держава, а десь все залежить від місцевої влади, бізнесу та компетенції архітекторів, дизайнерів і підрядників.
Із 2018 року діють державні будівельні норми (ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд»). Однак дієвого інструменту, який би здійснював контроль за дотриманням та якістю виконання цих норм немає – це проблема. Чимало забудовників/ підрядників ними нехтують або ж забезпечують доступність лише формально. Проте позитивна динаміка є, і об'єктів, які справді відповідають нормам, стає більше. До прикладу, у компанії «Нова Оселя» ми намагаємося дотримуватися вимог до інклюзивності, завжди є, над чим працювати та що покращувати, але здебільшого усі наші об'єкти відповідають визначеним нормам.
Наявність нормативних документів та вимог безсумнівно важлива. Однак потрібно, щоб у громадськості та особливо виконавців проєктів на різному рівні з'явилося розуміння, що безбар'єрність необхідна. Тут варто зазначити, що безбар’єрність не вимагає значних інвестицій, а потребує насамперед важливості розуміння такого підходу. Кожен має бути впевнений, що в разі потреби йому буде комфортно пересуватись у місті без обмежень. Неважливо, чи це мама з візочком, військовослужбовці, ветерани чи літні люди, – будь-яка людина може зіштовхнутися з таким викликом. Слід сформувати нову суспільну угоду щодо інклюзивності просторів, споруд, вхідних груп, а головне щодо розуміння важливості змін вже сьогодні.
Наявність пандусів, ліфтів, дверей відповідної ширини чи звукових сигналів покращує ситуацію, але вирішити її повністю не може. Людям з інвалідністю часто важко потрапити до вбиральні або на прийом до потрібного лікаря, який знаходиться на вищих поверхах чи у підвальних приміщеннях. Для цього потрібно забезпечити стандарти та враховувати безбар'єрність на етапі проєктування об'єктів, навіть якщо наразі вам не потрібно забезпечувати такої потреби. Не люди з інвалідністю повинні підлаштовуватися, це має робити суспільство, і наше завдання створити максимально якісні та комфортні умови життя для постраждалих від російської агресії (та всіх категорій населення, які цього потребують).
Безбар'єрність – це також питання безпеки. Це про достатню освітленість на вулиці, зручні тротуари та пологі спуски для комфортного пересування містом усіх людей. Ще одним викликом є облаштування укриття та бомбосховища так, аби вони були пристосовані до потреб маломобільних груп та людей з інвалідністю. У новому житловому фонді це питання більш врегульовано та враховано. Що стосується старого фонду, це не так просто виправити, ОСББ не мають можливості сьогодні за власний кошт впроваджувати такі зміни, а іноді це взагалі неможливо. Мають бути впроваджені державні та міські програми щодо переоблаштування громадських укриттів, що враховують інклюзивність.
Інклюзивність у Львові
Із початком повномасштабного вторгнення Львів став своєрідним хабом для ВПО, а також центром реабілітації для постраждалих. Львів має комплексне бачення забезпечення цієї доступності, однак з практичної точки зору це втілюється повільно. Направду це довгий процес.
Певні зміни у місті відбуваються, наприклад, нещодавно почали облаштовувати «доріжки доступності» для безбар'єрного переміщення маломобільних груп. Для цього частину нерівної бруківки відшліфують та встановлять заново, зокрема при вході в Ратушу. Проводяться постійні роботи по зниженню бордюрів на переходах, а також змінюються вхідні групи в адміністративні будівлі міста.
Правильна комунікація не менш важливий момент. У минулому році у Львові розробили довідник «Гостинність без бар'єрів», в якому подано поради, як створити безбар’єрне середовище у закладах гостинності. Аби легко та швидко знайти безбар'єрні та доступні місця нещодавно у Львові створили мапу «Доступне місто».
На ній позначено вже більше 100 місць (заклади харчування, парки, музеї, готелі тощо). 100 локацій – це водночас багато, але недостатньо, адже тільки центральна частина міста налічує тисячі закладів. Цікаво, що за результатами моніторингу мінінфраструктури у 2023 році, Львівщина входить у список регіонів із високим ступенем безбар'єрності. Проте роботи у цьому напрямку ще багато.
Безбар’єрність та доступність міст – це довгий процес, що потребуватиме постійного вдосконалення.