Зрада, поразка, корупція, антиукраїнська позиція, схеми, погані дороги, тротуари, непотрібні велодоріжки, мала заробітна плата, недостойне забезпечення старості. Це дуже короткий перелік тез політичних партій під час будь-якої виборчої кампанії.
Все так тому, що політичні партії/проєкти та політики у своїй комунікації використовують такі ключові мотиватори: скандали, сенсації, страх, смерть, секс, сміх, $ (гроші). Якщо спростити, то комунікаційні стратегії партій та політиків нічим не відрізняються від вечірнього випуску новин топових українських ТВ-каналів, тільки розтягнуті в часі. Чи додає це переглядів та реакцій? Так! Чи дає це розуміння стратегії та бачення розвитку громади? Ні. І якщо така риторика на парламентських виборах ще приносить результат, інколи навіть великий (як «Народному фронту» у 2014 році), то на місцевих виборах все значно складніше. Складніше, бо рівень і перелік проблем місцевий, а кандидати говорять про всеукраїнський. Говорять у контексті країни, а не громади.
Найбільший удар по такому способу комунікації завдала реформа децентралізації. Але наш політикум цього не бачить чи не хоче бачити. Є вже десятки успішних громад, які розвиваються в рази краще і швидше, ніж до реформи, де можна добре заробляти і мати комфортні умови проживання. І все це було зроблено та далі розвивається без емоцій страху, сенсацій чи скандалів. Саме тому на місцях є запит на розвиток, а не виживання і боротьбу з кимось. Проте партії цього не розуміють: одні – борються з олігархом, другі – погрожують країні, треті – живуть проблемами минулого століття. Замість конкуренції стратегій розвитку громади ми отримуємо суперечку: хто менше нашкодить.
Офіційно виборча кампанія стартує 5 вересня, а до 29 вересня організовуватимуть з’їзди і висуватимуть кандидатів. У цей час офіційно публікуватимуться програми дій та нові ініціативи від політичних сил. Проте всі вже розпочали свою агітацію та визначили, на чому вона ґрунтуватиметься, тому очікувати радикальних змін не варто. Приємні несподіванки, напевно, будуть, але точно не в такій кількості, як хотілось би.
Чому? Тому що мало хто говорить про місто, громаду чи регіон у перспективі на 3, 5 чи 10 років. Більшість акцентує увагу на критиці чинної влади, і місцевої, і центральної. Не кажу, що цього не треба робити. Треба, бо є за що. Але потрібно пропонувати альтернативу і не обмежуватись фразами «ми змінимо це», а розказувати, що саме робитимете.
Наразі жодна партія чи кандидат не запропонували комплексної програми розвитку громади. І тут не про програму – «ми збудуємо 10 спортивних майданчиків, відремонтуємо дорогу та посадимо 2 дерева». Тут мова про напрямки розвитку громади, шляхи досягнення результату та джерела фінансування, перспективи молоді та мешканців загалом. Ніхто не хоче відповісти на запитання, чому я маю залишитися у своїй громаді на 15 тисяч мешканців, а не поїхати закордон чи у велике українське місто.
Аби написати таку програму і все проаналізувати, не треба спершу приходити до влади. Це було актуально років так двадцять тому. Зараз вся інформація відкрита, а ту, якої немає в безпосередньому доступі, можна отримати протягом 20 днів. Проте для чого це робити? Простіше сказати, що нам загрожує реванш проросійських сил, тому голосуйте за нас. І нічого, що такі гасла звучать на Львівщині, а реванш – на Сході країни. Страх привида Путіна спрацює і тут.
Тому часто виборця залякують наслідками вибору. І прийшовши на дільницю, замість обрати те, яким шляхом має розвиватися громада, ти стоїш перед вибором: який з поганих сценаріїв для тебе більш прийнятний?
Також комунікаційні меседжі формуються не для того, щоб викликати відчуття співучасті та симпатії до партії чи кандидата, а радше негативні емоції та ненависть до суперника.
Саме через таку недолугу комунікацію і політичну агітацію чинні керівники великих міст та малих громад мають високі шанси залишитися при владі (тут без оцінювання їхнього позитиву чи негативу). А все тому, що за останні кілька років істотно зросли витрати на інфраструктуру і розвиткові проєкти. У когось більше, у когось менше, але зросли. І коли людям дають загальне гасло на зразок «ми зробимо» чи розказують, що все було погано, а буде краще, не кажучи, у який саме спосіб, то чинний міський голова чи депутат має перевагу. Вони можуть показати реально зроблений об’єкт, а не абстрактний. І виборець мислить за принципом: теперішні вже щось роблять, а нові не зрозуміло, що пропонують, тому голосую за стабільність.
«Як човен назвеш, так він і попливе», – популярна й пафосна фраза, коли мова заходить про будь-який бренд, назву для магазину чи бізнесу. Проте актуальна вона і для політики. Немає значення, як саме ви критикували своїх попередників, прийшовши до влади, всі ваші тези стають актуальними і для вас. Говорячи про попередників, ймовірні наступники не особливо переймаються механізмами для усунення причин проблеми та впровадження нових механізмів реалізації. Фактично, наступники стають тими ж, про кого під час виборчої кампанії говорили в негативному контексті.
Місцеві вибори ризикують перетворитися на боротьбу обзивань, створення відео про поганого суперника та залякування виборців «апокаліпсисом» місцевого рівня. Мало хто готовий брати на себе відповідальність за майбутнє громади, чітко сказати, що планує зробити, і в разі невиконання – піти з посади.
Проте і тут є позитив. Децентралізація зблизила виборця і його депутата. Тепер важко буде сказати, що винен у всьому Київ. У разі поганих результатів і відсутності розвитку виборець розумітиме, хто за це безпосередньо відповідальний. А так і до люстрації недалеко. Персональної люстрації. Партіям і кандидатам потрібно вже змінити риторику, бо ненависть до теперішньої влади дуже легко переросте і до майбутньої. Потрібно говорити про перспективи й етапи розвитку, а не збереження абстрактних цінностей. Думати про стратегії громади, а не своєї політичної сили.