Ірена Сольська, зірка театру та легенда сецесійного Львова

Розповідь Оксани Бобошко-Вандерховен

15 березня

15 лютого в рамках виставки «Carte Postale. Жінка на зламі епох» у кав’ярні-галереї «Штука» відбулась зустріч з колекціонеркою-філокартисткою Оксаною Бобошко-Вандерховен, яка розповіла про одну з найяскравіших постатей, що зображені на експонованих поштівках, - акторку Ірену Сольську.

Оксана Бобошко-Вандерховен

Поява Ірени Сольської на театральному горизонті Львова і Кракова співпала з періодом зародження сецесії, а її образ – жінки-легенди, femme fatale - блискавично став уособленням нового стилю.

Історія знаменитої акторки почалась 6 квітня 1875 року у Варшаві в молодій сім’ї бухгалтера Титуса Мєчислава Посьвіка і художниці Броніслави з Бєжинських. Доньку назвали Кароліна Флора Посьвік. Вона не любила своє ім’я і при першій нагоді змінила його. Через два роки у сім’ї народився син Броніслав.

В 1880 році Мєчислав Посьвік програв увесь сімейний маєток, у тому числі посаг дружини, в казино. В той же час він почав сліпнути і у віці 35 років повністю втратив працездатність. Тягар усіх обов’язків ліг на плечі Броніслави Посьвікової.

Впливова жінка із заможної родини, що мала єврейське та італійське коріння, з талантом до музикування і хорошими акторськими здібностями, Броніслава Посьвікова вирішила інвестувати гроші у власний професійний розвиток. Щоб вчитися і нарощувати коло своїх учениць і замовників, виховання дітей на кілька років довелось делегувати бабусі з дідусем. Правдоподібно, їй вдалось досягти бажаного успіху: її художні панно демонструвались на Крайових виставках, дівчинку в юному віці представляли товариству як доньку «відомої варшавської художниці».

Броніслава Посьвікова з сином і донькою, 1880

Броніслава Посьвікова часто малювала разом із донькою. У жіночому товаристві постійно відбувались вечірки, розігрувались театральні сценки, де Ірена завжди завойовувала усю увагу. Її інтерес до акторського ремесла зростав, і у 1889 році Ірена почала таємно брати уроки дикції у Болеслава Лєщинського, одного з головних акторів Варшавських урядових театрів.

У 1896 році Лєщинський допоміг амбітній дівчині дебютувати на сцені лодзького театру під псевдо Ірени Горської, а потім і краківського театру під іменем Ірени Помян. Вона здобула добрі відгуки, критики пророкували їй успіх, а наймодерніший режисер Польщі Тадеуш Павліковский розгледів у ній непересічний талант і запропонував залишитись у Кракові. Мати Ірени не була в захопленні, але водночас пошила для цього дебюту сукню, яка дуже вдало доповнила сецесійний образ рудоволосої Ірени.

Театр Павліковського об’єднував дуже талановитих та досвідчених професіоналів, тож Ірені довгий час довелось грати другорядні ролі, з якими, до її честі, вона дуже добре давала собі раду. Уроки театральної майстерності їй давав актор і другий помічник режисера Людвік Сольський - розлучений, старший на 20 років, який нікого близько не підпускав, хоч інтересом жінок обділений не був. Сольський пройнявся помітною симпатією до Ірени, що відповідала взаємністю, хоч і була поглинута виром емоцій – у ній нуртувало кохання, шанувальники її обожнювали, частина критиків співали їй дифірамби, інші категорично не сприймали.

Портрет Ірени та Людвіка Сольських авторства Станіслава Виспянського, 1904

Роль за роллю Ірена ставала все ближчою до головних героїнь сцени. Її талант, зовнішність і харизма досконало відповідали духові часу. Увага до неї росла, а чутки про роман з Людвіком Сольським, постійним партнером у виставах, давно перетнули межі театру. У 1899 році Сольський зробив Ірені пропозицію руки і серця. В цей же час Тадеуш Павліковский отримав запрошення для усього театру перебратись до Львова, для роботи у новозбудованій опері. І Ірена Помян, і Тадеуш Павліковский прийняли пропозиції, після чого у житті усіх учасників театру почалась нова, львівська, епоха.

У Львові Сольський ініціював певні зміни у житті Ірени – більше сімейного життя, менше театру. В 1900 році для комфортного переїзду подружжя придбало розкішну квартиру в будинку №2 на вулиці Лелевєля, сучасна Поповича. Облаштуванням інтер’єру займалась Сольська, не шкодуючи грошей на розкішні французькі меблі та декори.

В той самий час найсвіжіші сецесійні сукні з Парижу, театральна постава і неслухняне полум’яне волосся швидко перетворили Ірену Сольську на міську ікону стилю, а її прогулянки - на покази мод і приводи для наслідування та пліток.

До приїзду Сольських сецесійну моду у Львові диктувала Габріеля Запольська – акторка, сценаристка і письменниця. Ірена була молодшою і сміливішою, але у тандемі з Запольською вони створили потужну моду на сецесію, перетворивши власні помешкання на модерні мистецькі салони. Львів гудів якщо не про їхні бали, то про вистави і прийоми.

У 1902 році безжурне богемне життя Сольських перервала хвороба нирок Ірени. Доглядати її у шпиталі приїхала Броніслава Посьвікова, у якої через два місяці діагностували запалення легень, від якого вона померла у віці 46 років. Про смерть матері Ірені Сольській сказали лише після похорону, що відбувся на Личаківському кладовищі.

Броніслава Посьвікова була найважливішою людиною у житті Сольської - їх об’єднували взаємні любов, довіра і тепла прив’язаність. Така раптова смерть стала жахливим ударом для неї, і на цьому тлі проступили перші симптоми хвороби Паркінсона – почав тремтіти голос, руки і голова. Наступне загострення, коли вона впала на сцені, сталося через чотири роки у Кракові.

Щоб врятуватись від гірких думок, Сольська з головою пірнула в роботу. У її репертуарі - десятки фантастичних ролей, більшість із яких писалися спеціально. Сольський та Павліковський «ліпили» з неї зірку, але очевидно, що вона цього заслуговувала.

Сценічні образи Ірени Сольської у Міському театрі Львова, 1901-1905рр.

У Львові Сольську постійно оточували сотні чоловіків. Внаслідок одного з романів цього періоду маємо серію вигадливих акварельних листівок Станіслава Еліаша Радзіковського – лікаря за освітою, асистента на медичному факультеті Львівського університету і художника-аматора. Завершення роману з Іреною Сольською і її від’їзд у Краків розбили його серце і зруйнувала сім’ю, а згодом і вкоротили життя. Але на пам’ять про ці стосунки залишились 43 листівки, 11 із яких можна оглянути у кав’ярні до дев’ятого березня.

Дебютна листівка серії Станіслава Еліаша Радзіковського

Ці обставини не подобалися Людвікові, і навіть вагітність Ірени у 1905 році не покращила сімейної ситуації. Тож пропозиція повернутися у Краків, щоб очолити новий театр, не змусила Сольського довго думати.

Новина про народження доньки Ганни наздогнала Людвіка Сольського у гастрольному турне в Києві. «Обидві руді, здорові», - сповіщала лаконічна телеграма. Але згодом виявилось, що у дівчинки слабке здоров’я, тоді ж почала прогресувати і хвороба Сольської. Після народження дитини у 1906 році стало очевидним, що подружні стосунки себе вичерпали, а їхнє офіційне розірвання було лише справою часу. Але поки Людвік у статусі головного режисера театру гастролював світом, Ірена вирішила побути вдома з донькою.

В цьому періоді Сольська спробувала грати у Закопаному, Швейцарії, намагалась влитись у театральну трупу в Берліні, але стан здоров’я доньки не дозволив їй залишитись за кордоном. Коли вона повернулась у Краків, Сольський виїхав у Варшаву.

Ірена Сольська з донькою у 1911 році, фото Станіслава Іґнація Віткєвіча

Очевидно, Ірені все складніше вдавалось викроювати час для театру, маневруючи між загостреннями власної хвороби і доглядом за донькою. Але роль музи все ще була її - образ фатальної жінки насправді виявився життєвим шляхом. З 1910 року у житті Сольської з’явився Станіслав Ігнацій Віткєвіч – відомий художник, фотограф і письменник, молодший від неї на десять років. Їхні стосунки спровокували спротив батька Станіслава Віткевича і постійну увагу мистецького бомонду Львова та Кракова. Сольську й далі малювали, нею захоплювались і надихались. Серед художників, які її портретували, були Леон Вичулковський, Фелікс Виґживальський, Станіслав Виспянський, Збіґнєв Пронашко та інші.

Малюнок Станіслава Ігнація Віткєвіча

Сценічні образи Сольської краківського періоду

Зі спогадів відома цікава історія про акторку, яка не надто переймалась думкою оточення. Після однієї з гучних прем’єр графиня Стефанія Потоцька запросила усе театральне товариство на імпрезу, де Ірена привселюдно закурила. Тоді це було нечуваним зухвальством для жінки, тому наступного дня графиня начебто зумисне пішла у костел, щоб відмолити гріх Сольської.

У 1913 році подружжя Сольських офіційно розлучилось. Ірені важко давалась самотність, тому вже наступного року, з початком Першої світової війни, вона вийшла заміж за Отто Ґроссера, керівника краківської залізниці. Спершу у їхніх намірах була евакуація, але щось не склалось, і у Польщі вони прожили разом до 1927 року.

В лихоліття війни для підтримки бадьорого духу земляків Сольська їздила країною з невеличким театром. У міжвоєнний період вона опікувалась акторами театру як режисерка. Останню роль на сцені Сольська зіграла у 1938 році і вже до початку війни майже не покидала свого помешкання.

Життя Сольської в часі Другої світової війни заслуговує окремої розлогої розповіді. Крім того, що у своїй варшавській квартирі вона переховувала єврейських дітей, її особисті обставини склались драматично - донька, єдина близька людина, емігрувала у Францію, онука у віці 19-ти років розстріляли.

Останнє десятиліття Сольська провела у товаристві врятованих нею дітей та театральних вихованців, які у 1953 році вибороли для неї державну пенсію. З донькою їй випала нагода зустрітись лише раз у Франції, хоча листування вони не припиняли аж до смерті акторки у 1958 році.

Ірена Сольська у 1954 році

Самотня, втомлена і хвора, у старості Ірена Сольська не мала жодних маєтків - в останніх нотатках фігурували лише «кілька книг, будильник, срібний перстень, два японські кошики (знищені), одна валізка (знищена), ліки, друкарська машинка “Adler” (знищена), 1600 злотих готівкою». Натомість акторка залишила по собі яскраву життєву історію, що й досі здатна захоплювати уяву і провокувати жваві емоції.

За матеріалами зустрічі підготувала Юлія Корицька-Голуб

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
«Найбільше україномовне місто світу повинне мати динаміку розвитку»
Угорщина контактує з потенційними переможцями майбутніх виборів в Україні
Перший тайм 1:1
Двоє медиків, які у Львові постраждали в ДТП, у важкому стані
Головні новини Львова за 15 листопада
Виділені атовцям ділянки біля Львова скупила створена два тижні тому будівельна компанія
Львівська мерія не погодила підвищення вартості проїзду у маршрутках до 8 грн
Екс-директор спортклубу Порошенка став власником скандальної газової компанії
Добродії Львова вже допомагають Миколаю здійснити мрії дітей з інтернатів
У Вроцлавському університеті відкрили пам’ятну таблицю Андрею Шептицькому