...
Ми стільки років жили в чужій країні, з чужими людьми, братами німими,
що падали в прірву своєї неволі, просили полону заради свободи.
Тим часом свої тебе й мене продали, заради шматка від іржавої кралі,
розтяли душу, роздерли мову і вигнали з міст останнього Бога.
Іржава краля наказує як нам мовчати, пихата, брудна, огидна, пузата,
нехрещена, хижа, огрядна, сп’яніла, обдурена дітьми, забута повія.
Ми враз розбили мольберт, спалили всі кисті, тепер наші руки по лікоть в чужому намисті.
Хто сповиє нового манекена свободи? Чи вистачить віри знов пройти через воду?