У вересні учасники Клубу шанувальників Галичини мали нагоду розмови з Михайлом Петрівим - адвокатом і засновником «Культурологічного проекту «Коломия – наше місто». Темою обговорень були історія та сучасність покутської столиці, а також роль проекту у збереженні національно-культурної пам’яті міста.
Михайло Петрів
Коломия старша, ніж Львів, - перша письмова згадка про неї датується 1241 роком. Відома своїми торгівельними зв’язками та місцевими промислами, Коломия здобула Маґдебурзьке право у 1405 році. У ХIV столітті місто захопила Польща, чиє правління, за винятком 1411-1436рр. під владою молдовських князів, потривало аж до переходу у Ґабсбурзьку монархію наприкінці ХVIII століття. Тоді ж сюди масово прибували німецькі колоністи, що істотно вплинуло на міське середовище. Завдяки роману Леопольда фон Захер Мазоха «Дон-Жуан з Коломиї», що приніс першу гучну славу авторові у 1872 році, маємо нагоду відчути дух тогочасного міста: «Якщо комусь захочеться створити невеликий образ Галичини, то нехай приїде на ярмарок до Коломиї. Там він опиниться на форумі давньої римської колонії. Серед штовханини гендлярів, які пропонують, купують, сновигають туди й сюди, він побачить, як перед ним пропливає в розмаїтих обличчях дивовижна країна. Йому здаватиметься, що він на багдадському базарі, то на церковній площі якогось села у Шварцвальді. Як і там, ударять по руках смаглявий вірменин з довгим чубуком та білявий шваб з короткою файкою в кутику уст, відчуття подібности проймає його, і він бачить, як Схід і Захід простягають один одному руки…». У листопаді 1918 року в Коломиї було встановлену владу ЗУНР, витіснену вже у травні наступного року румунськими військами. В міжвоєнний час місто належало Другій Речі Посполитій, у 1939-41 пережило першу радянську окупацію, яку змінила німецька, в 1944-му запанував довгий період радянщини.
Наслідки політичних змін ХХ століття не оминули Коломию. Після воєнних лихоліть міське населення зменшилось вдвічі, у 1940 році майже уся німецька спільнота емігрувала, у 1944-46рр. виїхали й поляки. Депортації українських патріотів, приїзд до міста чужинців зі Сходу й Росії і розміщення величезної кількості радянських військових частин змінили звичний уклад міського життя. Але всупереч майже 650-річному періоду української бездержавності Коломия все ж зберегла національний дух і зі здобуттям незалежності відновила економічний та культурний розвиток.
Історія покутської столиці охоплює не лише факти і події, опис яких знайдемо на багатьох ресурсах у мережі. Безсумнівно важливу роль у ній відіграють імена особистостей, чия творчість і праця залишили помітний слід у світовому масштабі.
У Коломиї провів дитинство та вчився у гімназії польський письменник і філософ Станіслав Вінценз (1888-1971), якому завдячуємо одним із найкращих творів про Гуцульщину та Покуття «На високій полонині», що був перекладений Тарасом Прохаськом і виданий у 2012 році франківським видавництвом «Лілея-НВ». Так само розпочалась біографія талановитої художниці Маргарити Сельської-Райх (1903-1980). Тут провели перші роки життя польські поет-романтик Францішек Карпінський (1741-1825), режисер Єжи Кавалеровіч (1922-2007) та актор Єжи Новак (1923-2013). У місті свого часу мав власне ательє цісарський фотограф Александр Кіблер та мешкав австрійський архітектор Ян Шелепет, що став одним із проектантів Сіднейської опери. Серед видатних вихідців із єврейської спільноти Коломийщини доречно згадати віолончеліста Емануеля Фоєрмана, голлівудського актора Александра Ґранаха, тут черпав натхнення цадик і засновник хасидизму Баал Шем Тов, який похований у Меджибожі на Хмельниччині.
Славних українців, що народилися або якийсь час мешкали в Коломиї, дуже багато, тому згадаємо лише головні постаті. Директор коломийської чоловічої гімназії Микола Верещинський (1793-1882) профінансував у 1837 році левову частку затрат на видання «Русалки Дністрової», у 1841 – «Галицькі приповідки і загадки, зібрані Григорієм Ількевичем», а у 1846 – перший випуск українського літературного альманаху «Вінок русинам на обжинки». Коломиянин Теофіл Дембицький (1845-1915) – адвокат і один з найщедріших меценатів початку ХХ століття, заповів свої маєтки та надав чималу фінансову допомогу НТШ, «Просвіті» та іншим українським установам. Свого часу тут мешкали адвокат і засновник товариства «Січ» та січового руху Кирило Трильовський (1864-1941), педагог і співзасновник «Пласту» Петро Франко (1890-1941), блаженний отець Омелян Ковч, «парох Майданека» (1884-1944). Тут народились і провели дитинство художник і поет Святослав Гординський (1906-1993), композитори Анатолій Кос-Анатольський (1909-1983) та Олександр Козаренко (1963). Також серед мистецького грона українців Коломиї імена засновника українського історичного роману Андрія Чайковського (1857-1935), художника та кераміста Валеріана Крицінського (1852-1929), живописців Ярослава Пстрака (1878-1916), Ярослава Лукавецького (1908-1993) та Івана Кейвана (1909-1992).
Описи Коломиї трапляються у творах кількох авторів світової слави – вже згадуваному німецькомовному романі «Дон Жуан з Коломиї» Леопольда фон Захер Мазоха, оповіданні «То брехня!» Шолом-Алейхема, книжці Герша Полянкера «Пекар з Коломиї». У романі «Міст на Дрині» нобелівського лауреата Іво Андрич один з героїв – коломиянин, побіжна згадка про місто є й у «Пригодах бравого вояка Швейка» Ярослава Гашека.
У ХVIII – на початку ХХ століття з літератури у повсякденний вжиток приходять три образи - «коломийського Дон Жуана», «англіка з Коломиї» та «Грицька, філософа з Коломиї». Якщо з ловеласом ситуація зрозуміла, то звідки наступні дві характеристики потрібно розібратися детальніше.
Першим англійцем, який побував у Коломиї, став капітан Джон Сміт, що втікав з турецького полону. Тут він заприятелював з Іваном Богданом - першим з українців, що ступили на американську землю. Про це згадано в книзі Нормана Дейвіса «Історія Польщі». Другий англієць, який відвідав Коломию і залишив спогад про місто у 1836 році, був капітан Спенсер. Також у 1920рр. тут мешкав англієць Вілнеф, захопленням якого був великий теніс, а його напарником – Петро Франко. Жили у місті ще кілька англійців, які працювали інженерами на будівництві залізниці та нафтового родовища в Слободі-Рунгурській. Проте не зі згаданими особами пов'язаний вислів «англік з Коломиї». Роман Купчинський в іронічному оповіданні «Дзюнко» писав: «<…> хоч може в Коломиї багато родовитих англійців нема, то один там напевно є. Не родовитий, але такий з вигляду й по вдачі… Високий, стрункий, тільки фрак і циліндер і перед вами не Дзюнко, але який Іден, тільки за круглий стіл посадити». Дуже шкода, але під «англіком з Коломиї» розуміли безграмотну особу, яка вдає із себе поважного пана.
«Грицько, філософ з Коломиї» - теж негативний персонаж, зафіксований в українській літературі XVIII століття. Лише на 17-му році навчання Грицько зумів прочитати усю абетку, хоч вже сім років начебто вивчав філософію.
У радянський період ці коломийські літературні характеристики забулись і були витіснені з усної мови.
Сучасна Коломия найчастіше асоціюється з Музеєм писанки, піснею «Братів Гадюкіних» і славними пригодами Олекси Довбуша, хоч коломияни можуть розповісти чимало інших, не менш цікавих, фактів.
Помітну роль у сьогоденному міському житті відіграє культурологічний проект «Коломия – наше місто», заснований у 2009 році адвокатом Михайлом Петрівим та його однодумцями.
Основною ідеєю ініціаторів було започаткування сучасної традиції міської культури з шанобливим ставленням до коломийської історії шляхом згуртування багатьох знаних коломиян. Під гаслом «Шануймо минуле заради майбутнього» було зроблено чимало добрих справ, серед яких - реставрація архітектурних об’єктів, встановлення пам’ятних таблиць, видання краєзнавчих досліджень («Цісарська Коломия: 1772-1918» Івана Монолатія, «Коломия у міжвоєнний період» Степана Андріїшина, «Українське життя в умовах німецької окупації (1939-1944» Костянтина Курилишина), створення сучасних колекції листівок та антології поетів Коломиї та багато іншого. Автори мистецьких творів, репродукованих на листівках, - сучасні коломийські художники, архітектори, дизайнери та фотографи.
У тісній співпраці з Валерієм Ковтуном, директором Коломийського педагогічного коледжу та засновником проектів «Коломийська бібліотека» і «Коломия у світі мистецтва», у 2010 р. започатковано проведення Січових свят в Коломиї. Уже відбулось п’ять таких свят, шосте під гаслом «Герої не вмирають!» заплановане на 1 жовтня о 14:00. Також на честь засновника січового товариства Кирила Трильовського учасниками проекту було встановлено пам’ятну таблицю.
Пам’ятні дошки, встановлені учасниками проекту «Коломия – наше місто»
Михайло Петрів наголошує, що проект «Коломия – наше місто» є зразком, як одна людина чи зовсім невелика, але мотивована група професійно реалізованих людей може ефективно впливати на міське життя. На його думку, дуже важливим є орієнтуватись на сучасні потреби мешканців та туристів і опиратись на вміння і здобутки локальних авторів та ентузіастів, таким чином розкриваючи ще й економічний потенціал міста.
Приїжджайте в Коломию, коломияни – гостинні господарі, а останні новини міста читайте на сторінці проекту.
Джерела:
Михайло Петрів. Культурологічний проект «Коломия – наше місто»: 2010-2014». – Івано-Франківськ: Вид-во «НАІР», 2015. – 368с.
Леопольд фон Захер Мазох. Вибрані твори. – Львів: «Літопис», 2001. – 384с.
За матеріалами зустрічі підготувала Юлія Корицька-Голуб