Нещодавно був такий день, коли державних службовців вітали з їхнім професійним святом. Багато доброго і справедливого було написано. І що не всі там погані, і що не завжди медом намазано. І є люди, які дійсно служать державі та суспільству.
Усе це правильно, але ж кожен день має давати якусь поживу для роздумів. Для мене цей день став нагодою проаналізувати всі відписки, які я отримав на свої звернення щодо стихійного звалища спочатку будівельних, а потім і побутових відходів.
Спершу – фабула. Як відомо, перед приєднанням довколишніх сіл і містечок до Львова місцеві обранці часу не гаяли. Тому всі пустирі, видолинки, болота і все, до чого руки досі не доходили, були «виділені» та «приватизовані». Це логічно, бо смисл залишати комусь те, що можеш «виділити» й сам?
Логічно й те, що тепер треба якось всю цю приватну власність, нерідко оформлену на різних випадкових людей, пустити в комерційне плавання. Тобто принаймні вирівняти, якщо будувати самому не хочеться. Вирівнювати видолинки і русла струмків у нас прийнято будівельним сміттям, така вже традиція. А є й інша, яка мовить: якщо десь лежить купа битої цегли, тріснутий унітаз і пакет із затверділою сумішшю, значить скоро туди понесуть чорні та сині пакети зі свіжими недоїдками. А потім хтось привезе стару югославську «стінку», бо вона, коли горить, то дуже смердить.
Так і сталося в одній «мальовничій» (якщо вірити брехливим рекламним оголошенням) місцині недалеко кільцевої дороги Львова.
Звичайно, можна перетерпіти цей неприємний період, адже, зрештою, уся ця краса засипається метровим шаром відбірного будівельного сміття, вирівнюється, посипається торфом. І чудова ділянка в екологічно чистому районі, недалеко від центру, але подалі від міської метушні, впарюється новим щасливим власникам. Але ж нема гарантії, що власник зробить це швидко, а тим часом плюсова температура робить звалище не тільки гидким, а й запашним.
На підсвідомому рівні більшість із нас розуміє, що так робити не можна. І якби я собі надумав захоронити дуже багато відходів, я б принаймні боявся. Поліції, депутатів, чиновників, екологів. Ну бо чого-чого, а регуляції в Україні не бракує. Тому я звернувся з листами до Держгеокадастру – щоб з’ясували, на чиїй землі срач і щоб якось вплинули на власників, у них же «охорона земель» в діяльності прописана. До Адміністративно-технічного управління – якщо вірити сайту міськради, вони займаються благоустроєм. До профільної депутатської комісії – бо свіжа ще в пам’яті виборча кампанія, люди обіцяли боротися і викорінювати. А також до львівської обласної екологічної інспекції – їхній профіль, та до поліції – уся ця радість привозилася вантажівками, а про номерні знаки самоскидів поліції писалося окремо. Ще й скористався одним із побічних ефектів диджиталізації: зареєстрував звернення на сайті міністерства екології.
Надії додавало те, що нарешті центральна влада взялася таки наводити порядок у цій сфері. Написали в новинах, що голова Державної екологічної інспекції Андрій Мальований заявив, що Держекоінспекція розпочинає (!) заходи контролю за сміттєзвалищами. Що будуть вони збитки розраховувати і всяких місцевих голів штрафувати.
Результат перевершив найсміливіші очікування. Я отримав аж чотири відповіді. Держгеокадастр на півтори сторінки розписав, що то не до них, то до органів місцевої влади. Мінекономіки доручило розібратися обласній адміністрації. Екологічна інспекція теж не розгубилася і зобов’язала вжити заходів районну адміністрацію. Не підвели і міські депутати – одноголосно підтримали рішення напрягти не лише райадміністрацію, а й департамент агломерації. У райадміністрації, хочу зауважити, теж фахівці не пальцем роблені. Повідомили, що сміття знаходиться на приватних ділянках (про що їм прямим текстом і писалося), а про власників вони нічого не знають.
Про власників мали б повідомити в Держгеокадастрі, але ви розумієте. Хороший круг замкнувся, шкода порушувати таку гармонію. Тим більше, що поки тривало це листування, ситуація зі сміттям йшла за звичною логікою речей. Поверх побутового сміття навезли якоїсь землі, гусеничний трактор це все гарно порівняв – і готово. Можна тут таки запрошувати молоду сім’ю на оглядини майбутнього гніздечка, копати свердловину на воду, монтувати кільця без дна для каналізації, вирощувати фрукти й овочі. Усе як в людей.
Але повернімося до службовців, у яких нещодавно було професійне свято. Найкращим подарунком для них могла б стати програма, яка генерує відписки. Наскільки я розумію, зараз це все робиться методом «Ctrl+C / Ctrl+V». У час, коли передові уми планети переживають через стрімкий розвиток штучного інтелекту, це неприпустимо. Хіба важко написати програму, яка б спочатку генерувала «на ваше звернення…», потім «відповідно до статті, рішення, положення…», далі «враховуючи наведене, ваше звернення скеровується…»? Така програма була б гідною винагородою людям за сумлінну багаторічну працю.
До речі, егоїст поставив би запитання «навіщо мені такі чиновники?». Або ще простіше: «якщо діяльність всіх національних структур зводиться до переведення стрілок на райадміністрацію, то, може, варто залишити в цій країні лише райадміністрації?». Але ж ми не егоїсти і приймаємо людей та світ навколо такими, якими вони є. Ми ж не запитуємо себе, навіщо у світі вітер, мікроби, сайгаки і восьминоги? Вони є – і це чудово. Так і з українськими чиновниками. Це питання екосистеми, а не якоїсь утилітарності чи корисності.
А про природу влади – усе просто. Тут, як і у випадку підготовки земельної ділянки до продажу – хто сміливий, той і п’є шампанське. Якщо не будеш засипати чим попало, то втратиш гроші на фоні конкурентів. Якщо не будеш строчити відписки, то не вистачить часу займатися важливішими справами. Бо повноваження українського чиновника, як відомо, дають йому можливість змінити щось у своєму житті. А не в соціумі.