23 жовтня у Клубі шанувальників Галичини відбулась зустріч, присвячена історії львівських шахів. Розповідав Іван Яремко – колекціонер і спортивний журналіст, автор книг «100 персон львівського спорту» (2011), «100 футболістів Львова» (2012), «Золотий м’яч веселим поглядом» (2012), упорядник видання «Романтик шахів та його епоха. Степан Попель».
Іван Яремко
В Україні перші знайдені шахові фігури датують XI-XII ст. У Львові шахи здобули популярність з середини XIX ст., про що свідчать тогочасні публікації в пресі та спогади студентів Політехніки.
Місцями для поєдинків обирались університетські бібліотеки або кав’ярні. Серед останніх улюбленою була існуюча і сьогодні «Віденська», адже зять її власника, відомий шахіст-аматор правник Олександр Лоріа, міг безперешкодно запрошувати сюди численних товаришів для гри. Українські шахісти зустрічались у «Народній гостиниці» на вулиці Тадеуша Костюшка, де тепер розміщена Львівська регіональна митниця. Популярними шахи були у ресторані «Авеню» (тепер – клуб «Спліт Карпати») на площі Міцкевича, кав’ярнях «Американській» на початку вулиці Січових Стрільців та «Рітц» на стику вулиць Січових Стрільців і Тадеуша Костюшка (сучасне приміщення ресторану «Пузата хата»).
До 1920-30-их років шахи досягли такого рівня розвитку, що приятельських змагань стало замало і з’явилась потреба в організації, яка б забезпечувала складніші завдання і нових суперників. Так, 25 листопада 1894 року у приміщенні «Гранд-отелю» було засновано Львівський шаховий клуб (ЛШК) на чолі з графом Міхалом Мйончинським, який відразу ж взявся до організації міського чемпіонату. Турнір відбувся навесні, і з восьми учасників переможцем став дрогобичанин граф Ігнаци Попель, який тоді вважався найсильнішим шахістом Галичини і гідно змагався з гросмейстерами світового рівня. Зусиллями учасників Клубу різноманітні заходи організовувались аж до початку Першої Світової війни, яка призупинила розвиток шахів і стала причиною виїзду багатьох шахістів.
Реанімація шахового життя Львова розпочинається у 1920-х роках. У 1922 році відновлює діяльність польський ЛШК, у 1926 засновано товариство українських шахістів «Шаховий коник», що за кілька місяців перейменувався на лаконічне ТУШ. Серед іменитих учасників товариства – син письменника Осипа Турянського Мирослав Турянський, композитори Лев і Зиновій Туркевичі, інженер Ярослав Шевчик. Важливо знати, що в цей період усі спортивні спілки формувались за національною ознакою.
У ТУШ-і розпочинав свою шахову кар’єру і Степан Попель – найсильніший український шахіст Львова аж до початку Другої Світової війни. Ця особистість заслуговує окремої уваги, адже Степан Попель мав непересічні обдарування: був поліглотом – знав вісім мов, у 1931 році здобув ступінь магістра франко-латинської філології Львівського університету, у 1938 став магістром юриспруденції. У 1929-1944 роках працював світським секретарем Митрополита Андрея Шептицького. Із цією працею поєднував роботу викладача, редактора львівських часописів «Szachista» та «Спортові вісти», в 1943 році видав книгу «Початки шахіста». Уникаючи радянської окупаційної влади, виїжджає до Парижу, де витримує неабияку конкуренцію і тричі здобуває титул чемпіона – у 1951, 1953 і 1954 роках. У 1956 році вирушив до США, де слава видатного майстра супроводжувала його аж до смерті в 1987 році.
З іменем Степана Попеля пов’язаний ще один цікавий факт. У своїй книзі «Романтик шахів та його епоха» Іван Яремко висловлює обґрунтоване припущення, що саме з документами видатного шахіста останні роки у Мюнхені прожив Степан Бандера.
Видатний український шахіст Степан Попель
Друга Світова війна стала причиною чергової хвилі еміграції зі Львова багатьох шахових майстрів: Генрика Фрідмана, Едварда Ґерстенфельда, Ісаака Шехтера, Ярослава Шевчика, Лева Туркевича, Мирослава Турянського та інших. З українських шахістів у місті залишився лише Михайло Романишин – батько сучасного легендарного гросмейстера Олега Романишина.
Після війни шахове життя перекочувало з кав’ярень у клуби. У 1945 році владою було організовано перший такий клуб на початку вулиці Пекарської. Згодом він перемістився на площу Ринок, 8, та працював там до 1981 року. З площі Ринок його перенесли на вулицю Фредра, де він розташований до сьогодні.
Життя у клубі на площі Ринок кипіло. Тут проводилось чимало різноманітних змагань. Помітною подією у шаховому товаристві став приїзд до Львова Олексія Сокольського, який став чемпіоном України 1947 і 1948 років, а після цього виїхав у Мінськ. В цей час у місті підростала когорта кандидатів у майстри спорту – Богдан Воробець, Рафаїл Горенштейн, Борис Каталимов, Вадим Голембо та інші.
Найвидатнішим шахістом Львова 1950-60 років став Леонід Штейн. Уродженець Кам’янця-Подільського, війну пережив з мамою та сестрою в Ташкенті, батько загинув від тифу під час воєнних дій. У Львові сім’я замешкала поблизу шахового клубу. Мама Леоніда Штейна працювала шкільною буфетницею, вдома шахів не було. Хлопець не ставився всерйоз до шахів, погано вчився, любив пограти в більярд. Але талант все ж прорізався. Леонід Штейн став чемпіоном УРСР 1960 та 1962 років, а у 1963, 1965 і 1966 він здобув титул чемпіона усього Радянського Союзу.
Після Леоніда Штейна впливовими фігурами у шаховому середовищі Львова стали вихованці Віктора Карта: Марта Літинська, Олег Романишин, Олександр Бєлявський, Адріян Михальчишин. З цієї четвірки вийшла плеяда нових львівських гросмейстерів, які не раз здобували високі титули у СРСР та Європі, і кожен з яких заслуговує окремої розповіді.
Цікаво, що серед тогочасних львівських шахістів боротьба була настільки запеклою, що навіть заради перемоги міста у змаганнях державного чи міжнародного рівнів домовленість щодо результату була неможливою.
Ще один талановитий львівський шахіст цього періоду – Богдан Воробець. За шаховою дошкою скромний кандидат фізико-математичних наук і викладач перетворювався на небезпечного супротивника, не один раз здобуваючи титул чемпіона Львова.
У 1974 році прийшов час іншого покоління – з’явились нові тренери, відкрилась шахова спеціалізація у Інституті фізкультури, яку до 1988 року очолював Юрій Сімкін, один із кращих шахових тренерів світу. З цієї спеціалізації вийшов Володимир Грабінський, який у свою чергу виховав десять міжнародних гросмейстерів: олімпійського чемпіона 2004 року Андрія Волокітіна, Юрія Криворучка, Михайла Олексієнка, Юрія і Андрія Вовків, Мартина Кравціва, Ярослава Жеребуха, Катерину Мацейко, Віту Чулівську та Мирославу Яківчик, згодом – Грабінську, адже учениця стала дружиною.
Серед сучасних видатних шахістів Львівщини світового рівня - сестри Ганна та Марія Музичук з міста Стрий, Олександр Іпатов. На жаль, економічні труднощі штовхають чимало талановитих українських спортсменів шукати праці у клубах інших країн, і саме тому Олександр Іпатов сьогодні грає під прапором Туреччини. Ця причина зумовлює відтік спортсменів зі Львова та України співмірно до кількості шукачів кращої долі в час Другої Світової війни.
Розповідь Івана Яремка, хоч і фрагментарна, все ж є свідченням потужного потенціалу шахового спорту на Львівщині. Натхненні вчителі, розвинута шахова культура у підсумку дають щедрі плоди уже кілька десятиліть поспіль.
На думку Івана Яремка, Львів виправдано можна вважати шаховою столицею України, а цьогорічний листопад – шаховим місяцем, адже 12 листопада тут розпочнуться чемпіонати України серед жінок та чоловіків, цього ж дня могло б виповнитися 80 років першому львівському гросмейстеру Леонідові Штейнеу (1934 – 1973), 18 листопада видатному українському гросмейстеру Адріяну Михальчишину - 60 років, а 25 листопада 120-літній ювілей відсвяткує Львівський шаховий клуб.
Не відкладайте - приєднуйтесь до святкувань і грайте в шахи!
Джерела: матеріали зустрічі, книга Юрія Семенка «Шахи в Україні: нариси з історії шахової гри на українській землі і в діаспорі». – 2-е вид., доп. – Львів: Каменяр, 1993.
Підготувала Юлія Корицька-Голуб