Зустріч Клубу шанувальників Галичини у серпні було присвячено Іванові Федоровичу. Розповідала про першодрукаря Лариса Спаська, завідувач Музею мистецтва давньої української книги, відділу Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького.
Іван Федорович жив у далекому XVI столітті, але його особистість досі хвилює уяву багатьох істориків і літераторів, чиї теорії та художні образи заповнюють прогалини у знаннях, підтверджених фактами і документами.
Достовірної інформації про походження друкаря немає, натомість існує кілька наукових гіпотез. Серед іншого широко відомо, що Іван Федорович використовував шляхетський герб Рагоз, до якого належали і білоруські, і російські, і українські родини. Перша письмова згадка про слов’янського піонера книговидання віднайшлася у документах Краківського університету, де зазначено, що 1532 року “Johannes Theodori Moscus” здобув звання бакалавра. Що ж до правомірності називати в Україні Івана Федорова «Федоровичем», то Лариса Спаська вважає це виправданим, адже звучання по-батькові зазнає впливу мовних традицій країни перебування.
Подальша доля Івана Федоровича невідома аж до 1563 року, коли він з’являється у Москві як прекрасно вишколений друкар, що, без сумніву, добре знається на європейських традиціях книговидання. Із короткої післямови до «Апостола», першої російської точно датованої друкованої книги, дізнаємося, що завдяки цареві над виданням впродовж 1563-64 років працювали друкар Іван Федоров і його помічник Петро Мстиславець.
Цікаво, що рукописні книги, які існували з IX-XIст. і мали приблизний тираж – одиниця за рік, були в чотири рази дешевшими, ніж друковані. Хоч останні видавалась сотнями, але були без помилок і з гарними гравюрами. Друкарська справа потребувала величезних коштів, тож не дивно, що Іван Федорович спершу працював під покровительством царя Івана Грозного, а згодом – литовського гетьмана Григорія Ходкевича. З братом останнього друкар познайомився, коли той приїхав до Москви у пошуках фахового книговидавця. І вже 1568-го року Іван Федорович перебрався у гетьманські маєтки в Заблудові, що тепер знаходиться на території Польщі. Тут видали «Учительне Євангеліє» (1569) і «Псалтир з Часословецем» (1570). Згодом гетьман захворів, а у 1571 році Іван Федорович переїхав у Львів.
Вибір міста не був випадковим. Григорій Ходкевич тісно співпрацював із тутешнім Ставропігійським братством, що засвідчує довготривала переписка: вони шукали друкаря, а найкращі рекомендації отримав Іван Федорович. Мешкав він у Івана Сідляра на території Краківського передмістя. У Львові одружився. Відомо, що у цьому шлюбі були діти. Документ XVIIст. вказує, що Друкаревичі розмальовували Успенську церкву, але чи це нащадки Івана Федоровича – достеменно невідомо.
Друкарня, найімовірніше, довгий час знаходилася на куті вулиць Вірменської та Краківської. Тут у 1574 році побачили світ «Азбука» і друге видання «Апостола» - перша точно датована книга в Україні, яка від московської відрізнялась гравюрами та уніфікованим текстом.
Існує припущення, що у львівському «Апостолі» на гравюрі із Святим Лукою зображено самого Івана Федоровича. Цікавою є і післямова до тексту, в якій розповідається про втечу від переслідувань «світських і духовних начальників» з Москви до Заблудова, про переїзд у «богоспасенне місто Львів», але про життя до 1563 року – ані слова.
Надрукована у нашому місті «Азбука» є цілком новаторським східнослов’янським виданням: з цією тоненькою книжкою можна було навчитися складовим методом читати, а ще - писати і рахувати, в кінці були вміщені прості тексти для читання. Поки-що відомий єдиний повний примірник, що зберігається у Гарвардському університеті, та частковий – у Королівській бібліотеці Копенгагена.
Копії «Азбуки» Івана Федоровича
Близько 1577 року Івана Федоровича запросив до себе князь Острозький, якому знадобився фаховий друкар для новостворюваної академії. Тут виникла ще одна книга, аналогів якій у східних слов’ян немає, - Острозька Біблія, де об’єднано тексти старослов’янською, латинською, грецькою мовами. Довідковий апарат видання дотепер є одним із найбільш повних і зручних. В Острозі Іваном Федоровичем також були надруковані Церковнослов’янська книга для читання, призначена для домашнього вжитку, Хронологія Андрія Римші, подібна до сучасних подарункових календарів із віршем на щодень, повторно – «Азбука».
Вірогідно, згодом Іван Федорович повертається у Львів, де має намір зробити нове видання Біблії, десять перших сторінок якої відомі букіністам. Але першочерговим завданням став пошук коштів. Підтверджується це листом від 1583 року до саксонського курфюрста Августа із пропозицією купити гармату, яка розбирається і збирається на полі бою. Що спільного між книговиданням та гарматами? Виявляється, чимало: Іван Федорович добре знав ливарне ремесло, жив у львівському районі поселення пушкарів, де мав добрі знайомства і давні справи.
Копія листа до саксонського курфюрста Августа із підписом Івана Федоровича у правому нижньому куті
Кілька років Іван Федорович провів, мандруючи Європою. Згодом захворів, лікувався у шпиталі при Онуфріївському монастирі, а в грудні 1583 року помер і був похований на старому цвинтарі біля церкви. Існують документи, згідно яких його величезні борги після смерті впали на старшого сина Івана Друкаревича (Палітурника), з яким він прихав із Москви. Син потрапив у боргову яму, де помер услід за батьком.
Кладовище, де спершу знаходилась могила Івана Федоровича, було засноване у 1408 році. Вперше про факт поховання друкаря згадав ігумен Онуфріївського монастиря Модест Гриневецький, зробивши відповідну нотатку на примірнику «Апостола» та змалювавши надмогильну плиту. За Австро-Угорщини при прокладанні залізниці поховання було перенесено, як і надмогильна плита. Коли у 1970-х роках виникла потреба розмістити при Онуфріївській церкві музей давньої книги, у бібліотеці ім. В.Стефаника знайшовся план споруди, де хрестик був підписаний словами «Іван Федорович». Згідно цього плану директор Львівської картинної галереї Борис Возницький вистукав у стіні порожнину, де знайшлися останки чотирьох людей, серед них – кістки чоловіків, молодого і старшого 65-ти років. Щоб пересвідчитись, чи це Іван Федорович і його син, потрібно здійснити кілька складних і дорогих аналізів. Та хоч минуло більше тридцяти років, справа досі не вирішена і прогнозованої перспективи не має, а скелети чотирьох не встановлених осіб зберігаються у сейфі Музею мистецтва давньої української книги.
Музей мистецтва давньої української книги