Типова львівська ситуація: аварійний порив труби, біля розкопаного рову – група ремонтників-порадників, один намагається залатати діру в трубі. У переважній більшості випадків причиною аварії є корозія.
Туристи, які з вежі міської Ратуші дивляться на Львів, бачать стародавні мури, парки, шпилі храмів. Око муляють руді дахи, поїдені іржею. „У нас, як роблять? - говорить відомий науковець, президент Української асоціації корозіоністів (фахівців з корозії металів) Василь Похмурський. - Побудували будинок, покрили оцинкованим листом, пофарбували, здали. Ніби гарно виглядає, сучасно. Дивлюся на цей дах через літо - уже фарба злізла".
Насправді дахи - це лише верхівка айсберга. Іржа добралася в такі місця, яких з вежі Ратуші не побачиш. На землі й під землею вона точить всі мережі, які дають життя місту.
Столітні труби - як нові
За словами професора Василя Похмурського, проблема мереж Львова (особливо центру) в тому, що паралельно прокладено електричні кабелі, газові труби, кабелі зв'язку, а зверху по них ще йдуть трамваї й тролейбуси. Це густе сплетіння комунікацій не дає можливості застосовувати ефективні методи електрохімічного захисту. „Якщо є водопровід, а на 5-6 метрів довкола нього нічого немає, то питання з продовженням терміну експлуатації того водопроводу вирішується дуже просто, - зазначає науковець. - Я або накладаю на трубу електричний струм, і він гальмує процеси корозії, або закопую цинкові протектори, які розчиняються, але захищають основну трубу. У деяких районах Львова ці методі практично неможливо застосувати".
Латання дір не дає бажаного ефекту. Водопровідно-каналізаційні мережі міста потребують серйозного оновлення. За даними управління інженерного господарства Львівської міської ради, майже 30% магістральних водогонів, міських водопровідних мереж застаріли. Ще 42% магістральних водогонів та 15% міських водопровідних мереж перебувають в гостро аварійному стані й потребують термінової заміни. В середньому за місяць у водопровідних мережах виникає до 650 витоків.
Найстаріші водогони - у центральній частині міста, їм вже близько сотні років, але ці „старички" не завдають особливого клопоту комунальникам і понині. „Труби зроблено з так званого сірого британського чавуну, - розповідає виконувач обов'язків начальника управління інженерного господарства - головний інженер Львівської міської ради Андрій Мончак, - і вони ще переживуть нас із вами. Їх не треба замінювати. Якщо тут і трапляються витоки, то лише тому, що на стиках втрачається щільність. Ремонт полягає в тому, щоб розкопати провід і зачеканити стики".
Найгірший спадок нинішнім господарникам залишили у 80-х роках минулого століття. Наслідки цього господарювання нині відчувають мешканці Варшавської, Рясного, Сихова, які найчастіше потерпають від аварій на водогонах. Виправляти недбалість попередників дуже непросто.
„Активне оновлення водопровідних мереж розпочалося з 2003 року, за попереднього міського голови, - розповідає Андрій Мончак. - Тоді, як пригадуєте, було прийнято Комплексну програму водопостачання у місті Львові". За 2003-2006 роки було замінено та прокладено понад 73 км водопровідних мереж на близько 50 млн гривень. Частину з них прокладено за кошти „Львівводоканалу", частину - за кошти міського бюджету, а також з позики Світового банку".
Упродовж цього ж періоду замінено 9,4 км колекторів. Це дуже мало, якщо врахувати, що в незадовільному стані - 185 км (33%) каналізаційних мереж.
Наразі мережі старіють швидше, аніж їх встигають замінювати і реконструювати. Щоб уповільнити темпи старіння і запобігти аварійним ситуаціям, щорічно, впродовж 10 років, необхідно замінювати 25 км магістральних водопроводів та 5 км головних каналізаційних колекторів.
Тепло тікає в діри
На балансі двох міських теплопостачальних підприємств - ЛМКП „Львівтеплоенерго" та ЛКП „Залізничнетеплоенерго" - 544 км теплових мереж. Вони побудовані в різні роки, і найгірші з них - років 20 тому. За даними Управління інженерного господарства Львівської міської ради, 150 км (50%) теплових мереж застарілі і потребують заміни. Від 2004 року, коли в місті прийнято Програму реконструкції та модернізації теплоенергетичного господарства, замінено понад 43 км теплових мереж. Однак наразі щороку міняють лише 10% від потреби. Щоб наздогнати процес старіння, необхідно замінювати 25-30 км труб на рік. Такі темпи потребують дуже великих вкладень. Тепловики проводять заміну частково за рахунок власних коштів, коштів з міського бюджету та з державних субвенцій.
У міській раді кажуть, що нові мережі кладуть із якісних теплоізольованих труб. Так належиться робити згідно зі встановленими нормативами. Експлуатація таких теплових мереж становить понад 30 років. „До них 30 років можна не заглядати, - говорить Андрій Мончак. - Це дуже добра світова технологія, труби прокладають безканально, а втрати в мережах зменшуються до 8%. Зараз втрати становлять 20-25%". Щоправда чиновник запевняє, що ці втрати лягають на плечі підприємства, а не споживачів - при розрахунку тарифів міська влада не дозволяє закладати втрати більші, ніж 13%. Решта - збитки підприємства.
Проте, в міськраді змушені визнати, що попри вимоги, не всі мережі прокладають з теплоізольованих труб. За минулі три роки, з 42 км прокладених теплових мереж, належну теплову ізоляцію мають лише 29 км. Ці труби надійні, якісні, але й дуже дорогі. От тепловики й економлять.
Більше світла!
Оновлення потребують і львівські газові та електромережі. У міській раді вважають, що з газовими мережами ситуація більш-менш стабільна, а щодо електричних, то „Львівобленерго", на думку посадовців, вкладає в це замало коштів. Львів'яни добре знають, що таке аварійне вимкнення світла, й не один холодильник „полетів" через недбалість енергетиків. Електромережі, як ніякі інші, потребують оновлення, оскільки з кожним роком зростає навантаження (у наших помешканнях побільшало електричної побутової техніки). Наразі мережа не відповідає потребам споживачів.
Що робити?
Якщо на революційні рішення немає грошей, то варто використовувати підручні методи, - вважає Василь Похмурський. На думку науковця, у Львові замало використовують неметалевих труб, які є порівняно недорогими й достатньо довговічними. А найприкріше, що сучасні матеріали, обладнання, технології є в Україні і навіть у Львові. Однак у тому ж Львові не знають, де взяти гроші, щоб всім цим скористатися.
„Навіть ті кошти, які вкладаємо в оновлення мереж, - це добре, - говорить Андрій Мончак. - Бо якби не вкладали, то ситуація була б катастрофічною. Вихід має бути один - досягти такого механізму функціонування підприємства, щоб зробити його фінансово самодостатнім. Тоді воно може претендувати на серйозний кредит для заміни мереж. Проект Світового банку, про який всі говорять вже три роки, це, м'яко кажучи, недостатні кошти".
На думку посадовця, ми маємо ті ж проблеми, які мали польські міста Лодзь, Люблін та Вроцлав кілька років тому. У Вроцлаві, на відміну від Львова, не було навіть очисних споруд. Проте після того, як Польща вступила до Європейської Унії, ці міста отримали серйозні фінансові ін'єкції від європейських структур, і ситуація кардинально змінилась. Зокрема, у Лодзі, де вдалося поміняти всі мережі за кілька років, - витоків немає, споживання зменшилося в декілька разів завдяки чіткому будинковому обліку й економії. Львову таке щастя не світить, принаймні найближчі 25 років, - саме стільки, як кажуть експерти, чекати Україні вступу до Євросоюзу. То ж треба закачувати рукави й класти труби самотужки.
Фото з сайту www.kultura-portal.ru