У вівторок у Львівській обласній раді будуть голосувати за… Створення. Нового. Інтернату! Так, ви все правильно прочитали. Львівщина хоче мати ще один психоневрологічний інтернат. За 80 кілометрів від Львова, в Журавно. Десь так на 200 людей з психічними розладами. На базі старого дитячого протитуберкульозного закладу, персонал якого не підготовлений до роботи з цією категорією пацієнтів.
Так, це відбувається у 2021 році. Коли майже всі країни Європи вже щонайменше 10 років як відмовилися від догляду за людьми в закладах.
Так, це в сучасному світі, де вважається, що не можна людей ізолювати, що потрібні послуги підтриманого (або супроводжуваного) проживання – невеликі будинки, де люди могли б жити з допомогою соціальних працівників. У той час, коли говорять про персональний підхід, щонайбільшу самостійність пацієнтів і їх соціалізацію. І врешті – економічну вигоду від такої соціалізації.
Так, це у той час, коли Україна затвердила стратегію з деінституалізації – поступової відмови від інтернатів.
У той самий час, коли системно чи то Омбудсман, чи то міжнародні організації, які протидіють катуванням, повідомляють про порушення прав і нелюдське поводження в ПНІ. Тоді, коли ми все ще називаємо їх місцями несвободи.
Не так важливо, що це суперечить ратифікованій Україною Конвенції про права осіб з інвалідністю, Заключним Рекомендаціям Комітету ООН з прав осіб з інвалідністю CRPD/C/UKR/CO/1 від 02.10.2015 щодо звіту України, затвердженій Урядом Концепції розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року.
Байдуже, що у нас йде реформа децентралізації, яка передбачає, що громади можуть самі відкривати послуги, які вважають за потрібне, для людей з психічними розладами.
Таке несучасне рішення аргументують тим, що зараз 72 людини стоять в черзі на влаштування в інтернат. Але чи намагався хтось запровадити для них хоч якусь альтернативу інтернату? Чи намагався хтось подивитися, а хто ті люди, які живуть в уже переповнених інтернатах?
Запевняю, там знайдуться і ті, хто не має на це підстав – кого просто хотіли позбутися родичі, і ті, хто насправді хотів би і мав куди звідти вийти і почати вільне життя, і ті, хто міг би відновити свою дієздатність і за належної підтримки повернутися додому.
Я здогадувалася, що деінституалізація по-українськи – це один інтернат перейменувати на інший. Але я не думала, що у 2021 році деяким людям все ще здаватиметься правильним йти шляхом «ізолювати і забути».
Проект рішення ради вже є в мережі. Знаєте, його лишилося лише підписати. Просто підставити туди дату та підпис – така звичайна формальність. Звісно, ніякого громадського обговорення не було. Звісно, максимальна тиша до голосування.
Я сподіваюся, що все це від незнання, від нерозуміння. І грунтовне пояснення все ще може змінити ситуацію. І спільними зусиллями ми зможемо допомогти знайти альтернативу такому рішенню.
Якщо ж ні, то, люди, я не знаю, що з нами. Чи люди ми взагалі?