Чому тема Голокосту звучала з раннього етапу становлення відносин між Ізраїлем і Україною та як 50-річчя трагедії Бабиного Яру стало першим іспитом української Незалежності в очах Ізраїлю, США і всього міжнародного співтовариства?
Переломний 1991 рік приніс розвал СРСР, крах комуністичного режиму і народження незалежної України. Але той рік виділявся також важливою і трагічної річницею – 50-річчям масового знищення євреїв Києва в Бабиному Яру.
Тридцять років по тому, дивлячись на ці події «ізраїльським поглядом», я бачу їх менш захоплено, ніж їх бачив 19-річний єврейський студент-історик з Харкова. Тим цікавіше поєднати мої враження й оцінки – тоді і зараз.
Після десятиліть замовчування і заборон, спеціальних операцій КДБ щодо недопущення єврейських і українських активістів в район Яру і розгону мітингів навесні 1991 року уряд УРСР (ще в складі СРСР) створив Організаційний комітет з підготовки заходів до 50-х роковин трагедії.
Так вперше в історії України пам'ять про геноцид євреїв була легалізована і піднята на державний рівень. А парадокс полягав у тому, що тему Бабиного Яру найчастіше «порушували» ті самі вищі чиновники, які раніше багато років забороняли все це з верхів Центрального комітету Компартії України і КДБ УРСР.
Цей перехід від заборони до легальності я відчув і на маленькому особистому прикладі. У квітні 1991 року я, тоді студент третього курсу історичного факультету Харківського державного університету, побачив на дошці оголошень біля деканату лист на бланку Інституту історії Академії наук УРСР. Це було запрошення надсилати заявки на участь у міжнародній конференції у зв'язку з 50-річчям трагедії Бабиного Яру. Нагадаю, що тоді ще були живі СРСР і КПРС. Але саме ім'я того, хто підписав цей лист, було символом того, що відтепер єврейська тема не тільки дозволена, але й схвалюється владою. Тому що академік Юрій Кондуфор (1922–1997) – член ЦК КПУ, колишній глава відділу науки і культури ЦК, корифей і світило, був надійним маяком для всіх деканів про коливання курсу історичної науки УРСР того періоду.
Сьогодні здається буденним те, що в цьому тексті запрошення були слова «нацистський геноцид євреїв», але тоді це звучало як академічна сенсація – і як визнання того, що замовчуваний десятиліттями геноцид євреїв взагалі мав місце.
Я зайшов до декана д-ра Юрія Журавського, який був чудовою людиною, науковцем з ліберальними поглядами, і сказав йому, що хочу поїхати на цю конференцію з доповіддю про знищення євреїв Харкова. Декан відразу підтримав цю ідею і послав мою заявку до Києва. Ця доброзичливість до єврейської тематики була для мене яскравою ознакою змін. І особливо тому, що за півтора року до того мене викликали в той же офіс і заступник декана питав у присутності співробітника КДБ – чому я зробив замовлення на отримання книг з єврейської історії з Ізраїлю? Завдяки цьому питанню я дізнався, хто був стукачем серед єврейських активістів Харкова – той, з ким я передав своє прохання про книги до Ізраїлю.
Влітку 1991 року новий голова Верховної Ради України Леонід Кравчук зрозумів, що шлях до визнання на Заході лежить через визнання Україною трагедії Голокосту. У цій темі політичний прагматизм поєднався зі щирими душевними переживаннями майбутнього першого президента країни.
Президент США Джордж Буш-старший відвідав Київ 1 серпня 1991 року, вибравши Бабин Яр однією з головних локацій свого візиту. Кравчук стояв поруч з Бушем біля безликого радянського пам'ятника «жертвам фашизму» в Бабиному Яру і чув, як лідер Вільного світу сказав тремтячим голосом: «Голокост стався через те, що хороші чоловіки і жінки відводили очі від безпрецедентного зла».
Далі були бурхливі події військового путчу 19–21 серпня в Москві та проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. І так історично збіглося, що саме піввікова річниця самого масового розстрілу в історії ХХ століття стала першим великим міжнародним заходом для новонародженої України.
Нобелівського лауреата Елі Візеля разом з делегацією Світового єврейського конгресу 12 вересня 1991 року Леонід Кравчук приймав у Києві, після невеликої церемонії в Бабиному Яру. Візель звернувся до Кравчука з жорсткими закидами і попросив пояснити: «Чому 50 років тому одні українці брали участь у вбивствах, а інші стояли поруч і дозволяли їм відбуватися?».
«Євреї йшли з ранку до вечора на смерть, – сказав Візель Кравчуку. – Скільки дверей було відкрито? Чому ніхто не взяв одну дитину і не сказав єврейській дитині: «Ти не помреш»?»
Західні журналісти побачили, що український лідер ніяк не може відповісти Елі Візелю. Але через мить Леонід Кравчук сказав, що його мати захищала єврейську жінку під час війни. І додав: «Я хочу, щоб почалася нова ера між українцями і євреями».
За океаном 50-річчя трагедії Бабиного Яру обговорювали 15 вересня 1991 року на меморіальній церемонії у Нью-Йорку. Дипломати, політики і рабини виступали на тлі американських, ізраїльських, радянських і вперше – українських прапорів. Серед промовців на цій церемонії були Томас Пікерінг і Йорам Арідор – посли США та Ізраїлю в Організації Об'єднаних Націй.
Перший український міністр закордонних справ Анатолій Зленко спеціально прилетів на цей форум для презентації нових підходів молодої держави, незалежність якої була оголошена лише за 22 дні до того. Зленко визнав, що відносини між українцями і євреями «не завжди були безхмарними». Але він додав: «Важко знайти щось настільки далеке від істини, як твердження, що протягом століть українці були антисемітами, а Україна була центром антисемітизму».
На дати 29–30 вересня 1991 року випадало веселе єврейське свято «Сімхат Тора» («Радість Тори»), тому головні державні меморіальні заходи в пам'ять про 50-річчя трагедії Голокосту в Бабиному Яру, зокрема наукову конференцію, вирішили перенести на перший тиждень жовтня.
Так я опинився 3–4 жовтня 1991 року в Києві на міжнародній конференції на тему Бабиного Яру, яка вперше була легальною. Моя доповідь наймолодшого учасника розповідала про геноцид євреїв Харкова і трагедію Дробицького Яру на основі досліджених матеріалів обласного архіву Харкова.
Досі пам'ятаю, як один з українських доповідачів заявив, що «сім'я Леоніда Кравчука у селі на Волині ховала єврея в роки війни» і що нібито маленький Льоня носив цьому єврею їжу. Можливо, це був «творчий розвиток» фрази самого Кравчука в діалозі з Елі Візелєм трьома тижнями раніше. У залі пролунали оплески, але в багатьох присутніх залишився неприємний осад від цієї заяви. Адже десять років тому з високих трибун історики в такому ж стилі прославляли особисті заслуги Леоніда Брежнєва на «Малій Землі». Сам Леонід Кравчук ніколи після цього не повторював цих розповідей про участь його сім'ї в порятунку євреїв у період Голокосту.
Апогеєм заходів до 50-х роковин трагедії став меморіальний вечір у Бабиному Яру. 5 жовтня, відразу після закінчення Шабату, українські і зарубіжні гості, дипломати, політики, вчені та діячі культури зібралися посеред дерев Яру перед пам'ятником «Менора», який був відкритий всього за тиждень до цього.
Я був вражений тим, що прапори Ізраїлю вперше легально майорять над Бабиним Яром. Здавалося, що ці прапори рухаються від того самого вітру змін – Wind of Change, як співалося в найпопулярнішому хіті 1991 року.
Прапори Ізраїлю в Бабиному Яру 05.10.1991. Тут і далі: стоп-кадр кінохроніки Net-film.ru
Генеральний консул Ізраїлю в СРСР Ар'є Левін зачитав послання від президента Ізраїлю Хаїма Герцоґа. Звернення президента СРСР Михайла Горбачова зачитав його спеціальний представник Олександр Яковлєв.
Главою ізраїльської делегації був міністр освіти Звулун Гаммер. Разом з ним до Києва прилетів і Йосеф Бурґ – 82-річний ексміністр і багаторічний голова МВС Ізраїлю. Гаммер і Бурґ у різні часи були лідерами партії Релігійних Сіоністів.
«Наша історія тут, в Україні, наповнена єврейською кров'ю. Меморіал у Бабиному Яру – це знак того, що український уряд хоче відкрити нову сторінку в українсько-єврейських відносинах», – зазначив Звулун Гаммер.
Олександр Яковлєв і Звулун Гаммер. Стоп-кадр кінохроніки
Леонід Кравчук виголосив блискучу промову. Він зробив глибокий екскурс в історію українсько-єврейських відносин, підкреслив величезну єврейську спадщину України і загальнолюдське значення трагедії Голокосту. Кравчук визнав, що «частина українців брала участь у злочинах гітлерівців» і попросив вибачення за це перед єврейським народом.
Я пам'ятаю ефектний і трохи театральний фінал промови українського лідера. Кравчук сказав: «Миру і щастя тобі, багатостраждальний єврейський народе!». Відтак демонстративно засунув текст до кишені піджака і завершив свою промову їдишем: «Шолом, айх таєре ідн!» («Мир вам, дорогі євреї!»).
У темряві київської ночі поляна з учасниками церемонії була висвітлена прожекторами. Це створювало фантасмагоричні сцени: на моїх очах спілкувалися комуністичний співак Йосип Кобзон і поет Євген Євтушенко, лідер Народного Руху В'ячеслав Чорновіл і колишній член Політбюро Олександр Яковлєв, а західні журналісти і посли жваво розмовляли з Леонідом Кравчуком.
Леонід Кравчук в оточенні преси в Бабиному Яру, вечір 5 жовтня 1991 року. Праворуч – Віталій Портников
Офіціанти розносили шампанське і закуски, як на дипломатичному прийомі. А поруч симфонічний оркестр виконував разом зі співаком 13-ту симфонію Дмитра Шостаковича на слова вірша «Бабин Яр» Євгена Євтушенка.
Нова пострадянська епоха починалася прямо тут – серед чорних лісистих ярів і алей найстрашнішого місця Києва. Фактично, усі державні заходи до 50-х роковин трагедії Голокосту в Бабиному Яру стали демонстрацією Заходу і всьому світу нової України – незалежної, вільної від старих стереотипів, відкритої новим ідеям і готової брати відповідальність за своє минуле і своє майбутнє. України, яка засудила антисемітизм.
Наступного дня сталася цікава трансформація акцентів. Провідні ЗМІ Заходу повідомили не стільки про високий рівень міжнародних заходів у Києві, скільки про визнання Кравчуком часткової провини українців за співучасть у Голокості та про його вибачення від імені українського народу.
Молода журналістка з Канади Христя Фріланд зробила репортаж для Washington Post прямо з Бабиного Яру. З усіх промов, які пролунали в ту ніч, чинна віцепрем'єрка і міністерка фінансів Канади винесла в заголовок і в підзаголовок саме слова Кравчука про визнання частини провини українців за колаборацію.
Видання Los Angeles Times 6 жовтня 1991 року також цитувало саме ці слова Кравчука:
Зазначу, що тема «визнання провини і вибачень Кравчука» мала довге життя. Виступаючи в Кнесеті у грудні 2015 року, п'ятий президент України Петро Порошенко торкнувся теми українців і Голокосту й заявив, що йому нічого додати до вже сказаного першим президентом України. Але з формально-юридичної точки зору жоден з президентів України на цю тему не висловився, адже Леонід Кравчук у жовтні 1991 року був тільки спікером Верховної Ради.
Англійський варіант повного тексту промови Леоніда Кравчука в Бабиному Яру я виявив у фонді президента Хаїма Герцоґа Державного архіву Ізраїлю – у справі, яка була присвячена першим контактам голови Єврейської держави з молодою Україною в 1991–1993 роках. Цей документ був пересланий з української місії в ООН послу Ізраїлю в ООН, а далі з МЗС Ізраїлю в канцелярію президента Герцоґа.
Цікаво, що на цьому офіційному документі взагалі немає державного герба: старий комуністичний герб УРСР уже не використовували, а нові бланки з Тризубом ще не надрукували.
Президент Хаїм Герцоґ уважно прочитав промову президента Леоніда Кравчука, яку той виголосив у Бабиному Яру. Це видно з того, що навіть через півтора року – у січні 1993 року, – приймаючи першого президента України в резиденції президента Ізраїлю в Єрусалимі, Хаїм Герцоґ спеціально зазначив у своїй вітальній промові, що він високо оцінює ці сміливі і гідні лідера слова Леоніда Кравчука.
Хаїм Герцоґ 1991 року. Фото: Національна бібліотека Ізраїлю (Давид Мізрахі)
А в перші дні грудня 1991 року між Герцоґом і Кравчуком починається й особистий діалог. Відразу після перемоги Леоніда Кравчука на виборах президента України 1 грудня Хаїм Герцоґ шле йому вітальну телеграму.
Вперше в історії голова Єврейської держави вітає голову Української держави:
Україна проявляла величезний інтерес до активізації контактів з Ізраїлем. Серед документів фонду Хаїма Герцоґа я знайшов і переписку з президентом про його зустріч 6–7 вересня 1992 року з першою делегацією парламенту України.
Співробітниця відділу Східної Європи МЗС Ізраїлю Зіна Клейтман (майбутня амбасадорка Ізраїлю в Україні 2007–2011 років) повідомляла тоді президентові Хаїму Герцоґу, що в складі української делегації буде 17 осіб, серед яких: Дмитро Павличко – голова комітету з закордонних справ, Лесь Танюк – глава комітету з культури, Юрій Щербак – міністр екології (і майбутній перший посол України в Ізраїлі 1992–1994 років), В'ячеслав Чорновіл – голова Народного Руху України, Євген Кушнарьов – мер Харкова, другого за величиною міста України.
Завершенням цього бурхливого року становлення двосторонніх міждержавних відносин Ізраїль–Україна (з вересня 1991-го до вересня 1992-го) стала ось ця телеграма з того ж архіву. Що цікаво: позначка івритом засвідчує, що привітання Україні були послані через посольство Ізраїлю в Москві. До відкриття посольства Ізраїлю в Києві залишалося ще кілька місяців. Президент Ізраїлю Хаїм Герцоґ ось так вітає президента Леоніда Кравчука з першою річницею Незалежності України:
Я вважаю дуже символічним той факт, що саме одинадцятий президент Ізраїлю Іцхак Герцоґ представлятиме Єврейську державу 6 жовтня 2021 року на церемонії в пам'ять про 80-річчя трагедії Голокосту в Бабиному Яру. Це станеться рівно через 30 років після того, як слова його батька, шостого президента Ізраїлю Хаїма Герцоґа, вперше пролунали на цьому місці.
У Бабиному Яру, 05.10.1991. Стоп-кадри кінохроніки
Фотографії автора
Публікація виходить в рамках проєкту, підтриманого канадською недержавною організацією «Українсько-Єврейська Зустріч» (UJE, англ. Ukrainian Jewish Encounter).