Останні десять-дванадцять днів стрічки новин поновлювалися різною вражаючою інформацією: компанії, що стежать за людьми, звільнення мера Одеси, згортання мітингу-протесту чорнобильців, обшук консула Німеччини, другий арешт Тимошенко, підписання закону про вибори і звісно ж втрата позицій «Єдиною Росією» на виборах у сусідній державі й масові демонстрації в Москві.
А в цей час у Львові відбувались події, які варті не меншої уваги преси, але про які не прийнято багато писати чи говорити. Мова йде про найбільший український джазовий фестиваль «Jazz Bez».
В той час, коли багато українців переймались власними проблемами, чи обговорювали на кухнях усі вище перелічені події, у Львові та ще у 13 містах України й Польщі дехто мав змогу слухати джаз. Цього року по обидва боки кордону людей об’єднувала музика гуртів «Janusz Muniak Sextet», «Levity», «Dżembezdżez», «Michael Balog Sextet», «Contemporary Noise Sextet», «Seb Bernatowicz Trio & Mark Stryszowski» і «Fusion Point» та інших.
Фестиваль розпочався нелегким для сприйняття авангардом, виконавці якого самі чи то жартома, чи всерйоз після кожної композиції раділи, що в залі ще залишились люди, а закінчився – джазовими обробками народних мотивів у виконанні українського гурту «Litvinyuk Acoustik Jazz» та американським джазом квартету «Tarbaby». Між ними було багато різної, але завжди якісної музики, яка, як мені здається, дає змогу не лише відпочити, а найперше збагатитись чимось таким, що неможливо передати словами. Джаз проникає глибоко в душу і освіжає її, немов насичуючи киснем.
Можливо, я помиляюсь, але я відчула джаз саме так. І мені видається, що в нинішніх умовах «Jazz Bez» – це теж свого роду протест. Протест проти негативного мислення і світосприйняття. Адже, незважаючи на кризи, політичні перипетії, зміни влади, вже 11 років підряд «Jazz Bez» дарує людям хорошу музику і заряджає позитивною енергетикою джазу.
Марічка Паплаускайте, магістерська програма з журналістики УКУ