Про домінантну фемінність та маскулінність Євромайдану
У Ігора Перекліти є багато цікавих картин. Одну з них у формі чорно-білих наклейок та постерів можна зустріти на Євромайдані. На ній зображена білявка з шикарним пишним волоссям в українському національному строї та з автоматом. В одній руці вона тримає гранату, в іншій – гроно калини.
Зрозуміло, що протести на Євромайдані та їхній перебіг оголив домінантні моделі фемінності та маскулінності українського суспільства. Але наскільки ці моделі повторюють героїчні дискурси УПА чи, скажімо, козацтва щодо гендерних репрезентацій? Адже саме тут на просторах найбільшого протесту в Україні з часів її незалежності культ козаків та УПА отримав широкого, дуже помітного розголосу, а люди, які стали частиною цього протесту повсякчас асоціюються в наративах навколо Майдану з головними акторами козацтва та націоналістичного підпілля.
Насправді можемо спостерігати унікальну ситуацію, коли омріяні ідеали національних героїв в їхніх сучасних інтерпретаціях стали релевантними до обставин, тобто чоловіки й жінки отримали рідкісну нагоду актуалізувати у реальних практиках привабливі ролі героїчних українських борців та борчинь, які раніше існували здебільшого на рівні уяви та фантазій.
Водночас ситуація революції, військовий дух та практики спричиняють до радикалізації традиційних уявлень про чоловіків та жінок. Якщо для чоловіків в такому контексті відводиться чітке місце на передовій та барикадах, то жіноча місія найчастіше зводиться до роботи в тилу, наприклад, на кухні. І хоча без другого, перше довго не протримається, жіночий внесок в життєдіяльність Євромайдану загалом вважається менш важливим та цінним. Зрештою, так само як рятування красою світу, що знайшло місце в кількох майданних акціях дівчат. Національні історичні наративи про українських воїнів сприяють легітимізіції чіткого розведення та ієрархічного вибудовування чоловічих та жіночих ролей.
Історичні паралелі для таких ієрархічних гендерних структур лежать на поверхні: Так, скажімо, «справжня» героїчність жінок УПА визначалась насамперед ситуативністю: виповнюючи своє головне призвання матері та дружини-помічниці, вона у «потрібний» момент проявляла «інший підтип» героїзму і заміняла чоловіка для виконання героїчних вчинків. Тобто, всі наративи щодо участі жінок у підпіллі консолідувались на переоповіданнях окремих, жертвенних, вимагаючих відвагу вчинків та історій. Чуттєво це переспівує популярна сьогодні на барикадах пісня «Лента за лентою»:
Як сонце сходило,
Втомлений юнак,
Упав він ранений, упав він навзнак.
До нього санітарка поспішно іде,
В обличчя вдивляєсь, його пізнає.
Він в неї вдивляєсь, пече в грудях рана,
Біля кулемета дівчина молода.
Апеляції до козацтва також набули неабиякої популярності під час Євромайдану. Стаття Аркадія Бабченка «Територія волі», яка закінчується знаковими «А украинцы молодцы. Просто чумовые мужики» стала хітом Інтернету, а мотиватор «Не знаєш, що робити – Будуй Січ» – закликом багатьох учасників та (що утаємничувати) учасниць протестів.
Водночас, ні для кого не секрет, що українське козацтво репрезентується як виключно маскулінна спільнота, роль жінки в якій маргіналізована або символічна. Представлення сучасних українців як нащадків козаків відтворює цю андроцентричну візію української нації. Яскравим прикладом цього є український гімн (який співається на Євромайдані щогодинно), що звертається і до чоловіків, і жінок України як до козаків та братів. А це в свою чергу докладається до нормалізації значимості українських чоловіків (на противагу жінкам) в робленні історії, будування нації, подоланні ворогів та очоленні держави. Репрезентація козаків та вояків УПА як національних героїв розуміє під собою маскулінний концепт нації, що передбачає її гендерну гомогенність («чумові чоловіки») та символічне й фактичне витіснення жінок з публічних сфер.
Ідеали мілітаристської маскулінності отримали особливе піднесення в сучасних подіях на Євромайдані. Масові протести послужили чудовою сценою для зацементування культу чоловіків-воїнів, які презентуються в образі козаків та вояків УПА. Маркантним прикладом є експозиція в КМДА, де всі бажаючі можуть сфотографуватися на пам’ять у образах цих двох потужно зревіталізовних на Євромайдані історичних героїв, що стоять пліч-о-пліч та тримають в інсталяції під своєю зброєю поваленого ворога Беркутівця.
Обидві статі отримали певні атрибути, які повинні зміцнювати національну єдність та демонструвати чіткий ієрархічний гендерний порядок розуміння героїзму. Симптоматичним в цьому відношенні є назва тексту від Володимира Мукана щодо призначення жінки на Майдані: «Найкрасивіші дівчата запалюють дух революції», – де автор вже в титулюванні своєї статті звів «основні принади» жіночої участі в протестах до її зовнішності.
Події на Євромайдані, ми впевнені, багато в чому загострили усталені форми презентації гендерного порядку в героїчних наративах. Водночас це також актуалізувало спротив проти такого патріархатного дискурсу, що знайшло у акціях групи жіночої солідарності «Половина Майдану: Жіночий голос протесту». Після подій 11 грудня в соціальних мережах з’явились постери із закликом публічного визнання героїчності жінок на Євромайдані. («Жінки на Майдані не лище нарізають канапки, а й будують барикади. Героїням Слава!», «Жінки на Майдані не лише нарізають канапки, а й ведуть боротьбу» тощо). Заклики сидіти вдома в ніч на 11 грудня отримали критичний розголос в інтернет-мережах. Справа не тільки в тому, що участь жінок у відкритому протистоянні в такому патріархатному суспільстві як українське могла б суттєво демотивувати загони Беркуту, справа в черговій спробі марґіналізувати публічну участь жінок, яка розуміє під собою їх субординоване соціальне становище та позбавлення влади. 13 грудня Євромайдан провів Ніч жіночої солідарності, яка засвідчила, що все більше жінок як в медійному просторі, так і на місці подій не віддають право першості чоловічій статі. Іншими словами, вони не тільки «висловлюються», вони – передовсім закликають, борються та ведуть вперед. Вони не оцінюють свою поведінку з точки зору чоловічої перспективи. Вони діють і виступають свідомими, автономними та активними суб’єктами історії.