Географія закінчується там, де починається метафізика, і від цього нікуди не дітися, коли починаєш говорити про Карпати. Таку спробу зробили івано-франківські краєзнавці і письменники – автори і упорядники книги «Метафізика Карпат».
Як зазначено в анотації, це оглядово-туристичне видання, і його благородна мета – познайомити гостей Прикарпаття з легендарними місцями краю, з багатою на містичні перекази Карпатською землею. «Метафізика Карпат. Івано-Франківська область» – перша книга у серії видань, присвячених карпатській метафізиці.
Такі видання вигідні комерційно. Їх можна знайти не лише на полицях книгарень, а навіть на косівському базарі поміж ліжниками і різьбленими шкатулками. Приваблива книга у твердій обкладинці з хорошим папером, щедро ілюстрована майстерними світлинами Жанни Мойсеєнко, Тараса Нагірного, Богдана Шумеги і Тетяни Щеглової. Також в оформленні використані філателістичні матеріали знаного колекціонера і краєзнавця Зиновія Жеребецького. Карти, які знаходимо у виданні, уклав уже згадуваний Тарас Нагірний. У текстах також використано матеріали його досліджень. Автори текстів і двоє перших складають редакційну раду проекту – Олег Головенський, Володимир Єшкілєв та Іван Бондарев.
Ось така ніби фактографічна інформація, яка може дати уявлення про видання людям, які знають людей, котрі над ним працювали. Безсумнівно, роботу виконано на високому рівні, але перше враження лишень від переглядання книги – те, що туристів і невігласів хочуть розвести. І не лише на бабки (бо ціна порівняно помірна) а на розуміння Карпат та їх «метафізики».
Одна подруга розповідає про своє перебування на Сході України, де знайомиться з людьми, які, природно, цікавляться, звідки вона, а та відповідає, що з Івано-Франківська. «О, та у вас там Карпати!» – вигукують в один голос. Власне, до чого я веду: хто бував у Франківську чи хоча б переглядав мапу нашої держави, знає, що там ніяких Карпат нема. Максимум, Вовчинецькі гори, які є швидше пагорбами і компетентність авторів «Метафізики Карпат» далі не поширюється. Написали туристичний путівник? Молодці! Але ж яка тут «метафізика»? Ба ні: «Карпатські гори недарма вважаються наймістичнішою та найтаємничішою із земель України. Зі скіфських часів тут знаходились таємні святилища жерців, мегалітичні комплекси, цілющі джерела та інші місця Сили. Жрецько-відьмацькі династії збереглися до наших часів, і, як подейкують, і досі незримо керують Карпатським краєм…» – заявляють в один голос автори. «Та чорта з два!» – вигукну у відповідь, бо що за маячня така.
Певна річ, всіх можна зрозуміти. Хлопці замутили комерційний проект, щоб гарно продавався. Ну, най продається. Але нащо вигадувати бздури про жерців, які керують Карпатським краєм? Вишиванюк керує! Михайло Васильович, призначений Віктором Федоровичем. Ще кілька хлопців зі «Свободи» намагаються працювати на благо прикарпатської громади у центрі Карпат – Івано-Франківську. Не так давно поставили свіжий пам’ятник Шевченкові. Правда, не вельми свіжий, бо лежав кілька років на складі, а тут «свободівці» вирішили показати дієвість і поставили нову фігуру Кобзаря у міському парку. Тільки не дуже він на себе схожий. Місцева молодь називає його Гаррі Поттером. Патлатий пацанчик у плащі і книжку із таємними знаннями у руках тримає. Хіба окулярів бракує. Молодці франківці і прогресивні, мабуть, перший пам’ятник у світі поставили цьому казковому героєві. Ну, звісно! А кого ж іще увіковічнювати в краї, де збереглися жрецько-відьмацькі династії?
Але повертаємося до книжки і вже її читаємо. Перший розділ «Мегаліти і святилища» розповідає про магічні місця Карпатського краю з використанням тих чи інших досліджень з джерел, що є досить цікавим інформативним текстом. Але де ж тут метафізика? А її, вочевидь, слід розуміти у таких нісенітницях: «Те, що в Бубнищі знаходилися прадавні жертовники, не викликає сумнівів у дослідників. […] видовбані на вершинах скель «чаші» півметрового діаметру зі стічними рівчаками могли бути місцями ритуальних офір давніх людей. Можливо, бубни, на честь яких назване святилище, використовувалися для звукового супроводу цих ритуалів». У попередній цитаті і далі курсиви мої, які якраз підкреслюють глибоконаукову (!) теорію авторів. У наступному тексті: «Експедиція, яка досліджувала Терношорське святилище у липні 2008 року, виявила декілька «ліній Сили», що з’єднують Кам’яний круг з верхніми брилами у нагромадженні каменів. На кінцях цих «ліній Сили» знаходяться так звані «чашні камені», котрі, судячи з усього, використовувалися язичницькими жерцями для офірувань сонячним божествам». Судячи з чого? Чому саме сонячним божествам? Звісно, це – метафізика Карпат, яку не осягнути приземленим умам гуцулів, що населяють ці краї, її здатні вловити і описати лише станиславівські волхви.
У другому розділі – «Місця сили» – йдеться про енергетичні місцини Карпатського краю. Підхід до викладу матеріалу такий, як і в першому розділі, а тому не дивує, хіба смішать деякі означники, як-от «самодіяльні метафізики» чи «ентузіасти карпатської магії», «ентузіасти-аномальники». Подеколи трапляються неточності, зокрема у тексті «Циганський горб»: «В селі Коршів, що на Коломийщині, знаходиться знане з давніх часів «місце Сили». Відоме воно під назвою Циганського горба. Існує переказ, що на цьому місці у прадавні часи здійснювались язичницькі ритуали. Деякі краєзнавці пов’язують Циганський горб з історією роду шляхтичів Войнаровських, серед яких, подейкують, були містики і масони… На Циганському горбі, починаючи з 2002 року, проводяться поетично-мистецькі містерії з участю місцевих і приїжджих поетів, художників, співаків і метафізиків». Ну, по-перше, село, у якому розташований Циганський пагорб, називається Ліски, хоч і належить до Коршівської сільської ради. По-друге, цікаво би дізнатися, що то за таємничі «краєзнавці», які відшукали там сліди масонів, а по-третє, неодноразово будучи учасником мистецьких фестивалів ім. Квітки Цісик, які організовує на Циганському горбі його власник поет Ярослав Ясінський, мені жодного разу не випадало ставати свідком містерій чи бачити хоча б одного «метафізика», хіба що таким себе вважає один з авторів «Метафізики Карпат» Володимир Єшкілєв, який справді відвідував цю місцину.
Третій розділ – «Метафізика міст і укріплень» – доволі органічний, бо, вочевидь, авторам не доводилося бозна-чого вигадувати, позаяк у бесідах про Івано-Франківськ чимало сказано, а тому можна коротко переказати, що, власне, й відбулося. Трохи історії, трохи краєзнавства з коментарями, схемами, поштівками чи світлинами тих чи інших споруд дає привабливий вид «міста у межиріччі двох Бистриць». Відтак знаходимо байку про станиславівського вампіра і довідки про найцікавіші замки області.
У четвертому розділі мова про «Чудотворні джерела», а в п’ятому – про «Чудотворні ікони Прикарпаття». Досить толково і конкретно викладено інформацію, а відтак і сприйняття адекватне. Натомість викликає посмішку шостий розділ – «Жива метафізика Карпат». Автори книги відшукали в Карпатах «мольфара» Миколу Д., який, проте, себе мольфаром не називає, але для людей дуже помічний від корчу, скусу, страху і кровотечі жінкам. Навіть не знаю, як з такими чарівниками горяни ще не стали безсмертними. Добре, що Микола хоч гроші не бере, бо каже, що той, хто бере за цілительство гроші, нічого доброго людині не приносить, а може і нашкодити. А ще у цьому розділі можна знайти «мольфарську» приповідку, яку авторам вдалося записати на диктофон, а далі вони цей запис розшифрували і ми самі вже можемо чарувати. Комедія! Та жоден мольфар не назве себе таким, вже не мовлячи за приповідки, а той, хто називає, – просто клоун. Ще в цьому розділі знаходимо розповідь про магічних істот Карпат і навіть нещодавню дивовижу – Чупакабру. Більше того, вона змальована ручкою у зошит, а відтак відсканований варіант розташовано як ілюстрацію.
Висновок: книжка непогана і цікава для туриста та й не тільки, але важливо не переборщити зі всілякими понавигадуваними аномаліями, що у цьому виданні трапляється. Все ж, якщо не зважати у «Метафізиці Карпат» на «метафізику», то можна почерпнути чимало цікавих знань і з допомогою книжки подорожувати Прикарпаттям, відвідуючи справді красиві місця. Головне – не вчитуватися і не вишукувати сенсу, якого нема, бо сенс ви віддаєте відразу з грошима за цю книжку, тому надалі її варто дарувати. Та й дивиться гарно.