Геракл у ранньому дитинстві душив руками змій і виріс героєм. Найменших українців з колиски душать, засіваючи у їхній свідомості зерна чужого і далекого їм світогляду. До чого може привести цей шлях? Саме так, до ідеології «русского міра», інкубатором для виношування ідей якого потенційно є кожен з нас. Так якось склалося, що ми вважаємо, ніби сучасні діти, які виростають на харчах МакДональдзу, продукції Apple та фантастичних світах Гаррі Поттера і Толкіна, з молоком матері вбирають у себе стандарти та цінності західного світу. А тому напевне житимуть краще за нас. Хотілося б, аби так справді було, але оптимізм мусимо залишити для майбутнього, а говорити, як завжди, про погане.
Одним із найкращих подарунків, який батьки можуть зробити дитині, є книжка. Добре ілюстрований ключик до замка від цього світу, з легким і доступним текстом, який захоплює від першої сторінки і не відпускає до останньої. Мабуть, нам справді ніколи не позбутися, як писав класик, книжок – цього безцінного резервуару знань про довколишній світ. І це добре, адже книга – «корабель думки», «безпристрасний і вірний друг», «казкова лампа, що дарує людині світло». Але, виявляється, і книги можуть нести загрозу. Що значно гірше – навіть дитячі книги. Тут діє ефект ложки дьогтю в бочці меду, коли одна малесенька краплина може зіпсувати все.
Отже, пішли батьки до книгарні, аби купити дитині щось корисне і цікаве. Під першим вони мають на увазі щось розвиваюче, під другим – добре і якісно ілюстроване. Серед іншого натрапляють на продукцію видавництва «Кристал Бук», яка обом цим критеріям відповідає. Беруть, до прикладу, збірку дитячих казок, яку умовно можна назвати «Круть і Верть». Варто сказати, що автори та розробники продукту справді добряче покрутись і повертілись, аби таке «щастя» з’явилося на полицях книгарень. Але, сподіваюсь, не в руках у дітей, адже отруйність збірочки б’є всі рекорди за рівнем шкідливої радіації на живу душу.
Що ж такого «хорошого» і «пізнавального» може запропонувати «Круть і Верть» українським дітлахам? Задля отримання відповіді звернемося до творчості українського гурту ТІК: «Чиє це пірожине? Сірожине!». І дійсно, воно таки «Сірожине», бо це «пірожине» призначене однозначно не для Сергійка, який живе в Україні, а для Сірожі, який мешкає в Росії. Існує великий сумнів, що Сергійко може зрозуміти весь набір знаків та символів, які промовляють до нього зі сторінок цього видання! Ці ілюстрації та зображення не його, але їх йому намагаються нав’язати, прикриваючись яскравими картинками, в яких не завжди простежується смак, та спокусливою комбінацією слів «головоломки, лабіринти, загадки», на яку мають повестися батьки. У цьому світі навіть дорослий голову зламає та чорт ногу скрутить, а про дитину і мови не може бути.
Але поговорімо нарешті про нашу казочку. У центрі обкладинки згаданої збірочки можна побачити дідуся, який зручно примостився на пеньку і взяв до рук книгу. Класика жанру – дідусь оповідає казку. Усе було б гаразд, але цей дідусь у військовій формі і аж точно не в українській. Він, очевидно, захищав ще самого царя-батюшку. Мабуть, це точно найактуальніша тема для українських дітей сьогодні, в умовах конфлікту на Сході нашої країни. Закрадається враження, що для дітей корисніше було би послухати казки «Діда Панаса» з нецензурною лексикою, аніж казки зразкового і статечного дідуся, який чистив чоботи царю! Адже цей дідусь тут не просто так, він на війні, і війна ця йде проти нас. Казки справді, як зазначено на обкладинці, «розумні», а особливо в плані завуальованості сенсів і «войовничості» підтекстів.
Що ж ми бачимо далі? Лівіше і трішки вище від мирного дідуся, розташована береза. Точніше сказати – «крассавица березка». Одразу ж згадується: «белая береза под моим окном». Все правильно – спільне коріння, одна колиска, єдині герої та спільні авторитети. Можна навіть піти далі і пригадати слова сучасного «классика»: «От чего так в России березы шумят?». А за березу тримається дівчина-красуня. Поглянувши на неї, одразу розумієш – вона або п‘яна, або персонаж російських народних казок. У першому випадку «красуня», мабуть, перебрала міцного національного напою, а тому у неї так розчервонілись щоки і вона тримається за дерево. В другому ж над нею просто познущалась фантазія автора, а точніше її відсутність. Доки ми думаємо, що з цих двох варіантів гірше, варто сказати, що паскудним є те, що на цю всю «красу» змушені дивитися українські діти.
Аби трохи зняти напругу, звернемо увагу на кумедне мишеня в правому нижньому куті. Це один із найсильніших і фронтальних символів, адже він з казки, назву якої винесено першою у переліку на обкладинці. Чудесно, хоч щось, здавалося б, хороше – мишеня у вишиванці. Можна потішитись і порадіти! Але і тут, виявляється, підстави для втіхи передчасні. Ви впізнаєте у цій вишиванці українські сюжети? Мабуть, уже згаданий український хлопчик Сергій також ні! Мабуть, він ніколи не ходив у такій і не бачив, аби її носив хтось із його знайомих. Це, звичайно, зовсім випадково, але вишиванка мишеняти дивним чином перегукується із російським триколором. Далі в ліс не заходимо, адже там, як каже народна мудрість, ще більше дров. Всередині збірки також можна зустріти всяких машо-ведмедів і ще багато-багато цікавого. В лапки останнього слова не беру, бо дійсно цікавого.
Коли взяти до рук іншу дитячу продукцію цього видавництва, натрапляємо на такі сенсуалістичні та візуальні абракадабри, що після цього між чорним і білим справді не відчувається різниці. Скажімо, в «Ріпці», усім відомій казці, на якій виросло не одне покоління дітей, ідеально поєднуються українська колористика та риси російського побуту. На ілюстраціях приємно спостерігати за згуртованим колективом, спільною працею, зачіскою внучки, стилізованою під синьо-жовту колористику. Але також не менше важливо, аби за цим всім не забули поглянути на те, у що взуті дід і баба, на особливості їхнього одягу, який нічого спільного з українськими традиціями не має. Якщо взяти до рук інші серії казок видавництва: «Лисичка-сестричка», «Кіт і півник», «Улюблені казочки» – та сама історія. У цих казках живуть не мешканці українських сіл, а російських дєрєвєнь. Одягаються як росіяни, мають ознаки побуту росіян, час проводять як росіяни. Яке тоді враження про українське село складеться в сучасних українських дітей, які і так його не надто добре знають?
Цікаво виходить – з одного боку ми маємо синьо-жовті обкладинки збірок, написи «Підтримай українське» на звороті, а з іншого – весь світ «русскої душі» всередині. Що тут скажеш? Налітай! Купуй! Підтримуй українське! Підтримувати українське зараз і дуже потрібно, і дуже модно, але, може, іншими засобами? До чого тут «енциклопедії русскої душі»? Залишається лише сподіватись на здатність батьків зробити правильний вибір. Адже обирати є з чого: і видання «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Ги», і збірки «Старого Лева», і казки видавництва «Школа», у яких живуть українці, а не росіяни. Не все погано, але треба бути уважними.
Оцінивши це ще раз, хочеться думати, що дизайнери продукції «Кристал Буку» – це люди, позбавлені фантазії і креативу, а відтак змушені запозичувати зображення у більш інтелектуально і духовно розвиненого «старшого брата», багатого «скрєпами». Якщо ж ілюстрації робились свідомо та цілеспрямовано, то ми маємо ще одного щура на нашому кораблі. Але дивно виходить – корабель штормить, а щурі не втікають. Хіба що це «заслані козачки», які «допомагають» нам вийти зі шторму, «піклуються» про нас і виховання дітей, їхнє інтелектуальне зростання та розвиток логічного мислення. Беруть за це зовсім небагато – усього лише типово російські образи сприйняття світу, усього лише їхнє повітря у нашій країні, їхня їжа у нашій хаті. А потім питання: чому українцям так смакує душевний російський шансон? Чому молодь фанатіє від «жизненного» російського репу? Чому дивляться російські фільми? (в сенсі не пропозиції зверху, а запиту знизу). А може, все починається з казок «Кристал Буку»? (на жаль, не ними одними).
Як бачите, ми не лише несемо цінності «русского міра» з учорашнього дня, але й не помічаємо їхньогопоширення у дні сьогоднішньому. Якщо все залишатиметься так, як є, нам можна особливо не сподіватися на завтрашній день, а радше остерігатись, яким він буде. Тому дуже хотілося б, аби батьки пильно та уважно обирали друковану продукцію для власних дітей.