Чи повинні ми цікавитися новинами, як то кажуть, «з боліт», тобто з Росії? Чи варто слідкувати за їхніми змаганнями межи «вежами Кремля», війнами «жаб і гадюк»? Та безумовно. Позиція, що, мовляв, мене те лайно не цікавить – вкрай непродуктивна була й раніше, коли північно-східний сусід перебував лише в статусі потенційної загрози. Вона стала хибною після кримської окупації та донбаської інвазії. А з моменту повномасштабного вторгнення така позиція стала злочинно безглуздою.
Нам треба чітко усвідомлювати, що відбувається там, причому на найрізноманітніших рівнях – від налаштованості найближчого оточення диктатора Путіна до преференцій пересічних росіян. А особливо корисно знати про настрої в російській армії та інших силових структурах, про колізії та конфлікти, які там відбуваються. На руку нам грає те, що випадки конфронтації в середовищі російських військовиків чимраз частіше почали виходити нагору.
Яскравим прикладом цього є відеоролик з підполковником Романом Вінівітіним, що перебував у полоні ПВК «Вагнер», яка підпорядковується «кухареві Путіна» Євгєнію Прігожину. Навіть не один, а кілька роликів, що дає підстави говорить про цілий «кейс Вінівітіна».
Отже, 8 червня на багатьох російських інтернет-майданчиках з’явилося відео, де зазначена особа розповідає про своє затримання, знущання і тортури, вчинені бійцями ПВК «Вагнер». І наприкінці своєї промови полковник Вінівітін, звертаючись до Прігожина, заявляє: «Євгєнію Вікторовичу, ви займаєтеся дискредитацією Збройних сил Російської Федерації, намагаєтеся представити ПВК "Вагнер" як єдину ефективну структуру». А «дискредитація армії» на даний момент у Росії є найбільш каригідним злочином. Значно вищим, аніж незаконне затримання російського офіцера, знущання з нього та інші військові злочини, які ми ще згадаємо в контексті цього відео.
Тепер пригадаємо попередній відеоролик із тим самим героєм, який опублікувала пресслужба Євгєнія Прігожина. На ньому підполковник Вінівітін, каючись, розповідає побитим ротом, що разом зі своїми бійцями роззброїв групу швидкого реагування ПВК «Вагнер» та обстріляв машину «вагнерівців». За його словами, він зробив це через «особисту ворожість». Підполковник зізнається, що віддавав такі накази, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння. Наприкінці він, похнюпившись, стверджує: «Винен».
А от уже в ролику від 8 червня Вінівітін заперечує все ним же сказане і пояснює, чому сам себе оббрехав: «Згодом мене полонили, тримали у підвалі, знущалися так, як не знущався б будь-який озлоблений російський солдат над полоненим солдатом ЗСУ. Мене побили, не давали спати, тричі за ніч мене просто витягували з підвалу і намагалися розстріляти. Відео з моїм допитом – це результат тиску».
Чим прикметний цей шматок відео, окрім розкриття «складних» стосунків між різними воюючими структурами Росії? От цією фразою: «…як не знущався б будь-який озлоблений російський солдат над полоненим солдатом ЗСУ». Яка фактично є зізнанням, що знущання російських вояків над полоненими українцями є звичною справою. Причому знущаються так сильно, що це вже стає еталоном жорстокості, який можна використовувати для порівнянь. На кшталт: «За звірства його вигнали з гестапо».
Але на цьому опис звірств «вагнерівців» далеко не закінчується, причому що далі – то моторошніше. Слово Вінівітіну: «Був викрадений старшина одного з наших батальйонів, його мучили, катували, бризкали у вічі кислотою, обливали бензином. Був викрадений начальник штабу, якого побили та викинули зв'язаним у районі бойових дій… У квітні-травні на моїй ділянці відповідальності обговорювали кричущий випадок, коли бійця із сусіднього з'єднання "опустили" (зґвалтували, – ред.) і той від безвиході просто наклав на себе руки. Були випадки, коли бійців викрадали та намагалися поміняти їх на боєприпаси».
От такі звичні діяння бравих хлопців з ПВК «Вагнер». Але хай у читачів не складається враження, що жорстокість властива лише їм. Військовослужбовці зі ЗС РФ досить часто нічим не поступаються їм у здатності знущатися і над чужими солдатами (пригадуємо процитовану фразу підполковника), і над своїми побратимами, а також над місцевим населенням окупованих територій, свідчень чому ми виявляємо чимраз більше, звільняючи свої міста і села від ворогів.
У цьому контексті варто пригадати ще один відеоролик, уже не з Вінівітіним, хоча він у ньому згадується. Ролик ще на початку травня записали військовослужбовці загону «Шторм Z», що входив до 72-ї бригади, якою й командував Вінівітін. Варто у двох словах пояснити, що ж це за «Шторм Z». Це фактично «гарматне м'ясо», набране з російських в’язниць, але вже не Прігожиним, а представниками Міноборони РФ. Його бійці нарікають на відео на те, що Вінівітін займається «вбивством особового складу, злочинною роботою та віддає злочинні накази». За невиконання свого наказу він погрожував убити своїх підлеглих. Тобто цей підполковник нічим не кращий за того самого Прігожина зі всіма його «вагнерівцями». Людяності що в одних, що в інших шукати марно.
Тепер спробуємо проаналізувати, що ми дізналися з усіх цих відеопослань. От були собі такі «жаба» і «гадюка» – Прігожин і Вінівітін. Дислокувалися їхні підрозділи по сусідству десь під Бахмутом. Якось мусили співіснувати, хоч напруга між ними щоразу наростала. Для підтвердження наведемо ще одну цитату з останнього ролика підполковника: «Напруженості з "вагнерами" у мене та моєї бригади почалися з перших днів нашого перекидання на Артемівський (Бахмутський, – ред.) напрямок. Бійцями ПВК "Вагнер" було викрадено два танки Т-80, чотири гармати, "Камаз", БМП».
Якийсь цирк на дроті. Як це можна було в армії вкрасти танки, БМП, їх що ніхто не охороняв? Ну, менше з тим, йдемо далі. Напруження в певний момент досягає критичної точки. Армійці роззброюють «вагнерівців», ті у відповідь атакують штаб бригади і захоплюють командира в полон. От тут хотілося б подробиць, яких чомусь, на жаль, не дає ні Прігожин, ні Вінівітін. Між двома російськими військовими угрупованнями відбувся справжній збройний бій, хтось, припускаємо, загинув, хтось був поранений. Не могли ж одні зразу здатися іншим та ще й видати свого командира без бою. Хоча там уже звикаєш нічому не дивуватися. Можливо, з боку армійців був той самий загін «Шторм Z», який з радістю віддав Вінівітіна на розправу.
Найцікавіше у цій ситуації те, що ПВК «Вагнер» досі залишається нелегальною структурою. Тож її участь у війні не те що нічим не регламентована, а просто незаконна. Тобто фактично незаконне озброєне угруповання захопило командира армійської бригади, незаконно його утримувало та ще й тортурувало. А отже фактично брутально спаплюжило всю російську армію.
Йдемо у міркуваннях далі. Чи хтось допускає, що останній ролик-відповідь Вінівітіна був його приватною ініціативою? Навіть найменших сумнівів немає, що це реакція Міністерства оборони Росії. Що промовлений ним текст був узгоджений з військовим відомством, а сам ролик потім запущений через доступні, хоч і неофіційні канали.
Отже, відповісти належно через карні органи Міноборони не наважилося. Не ризикнуло воно й відрядити якийсь свій штурмовий елітний загін, щоб захопити Прігожина чи хоча б пристрелити його. Хай там що, а «кухар Путіна» має свою потужну охорону з 10-15 тисяч головорізів, готових виконати будь-який його наказ.
Не диспонує і Прігожин достатніми силами і впливами, щоб перемогти своїх недругів у російському військовому відомстві. Тому і змушений діяти партизанськими наскоками і тими ж «відосіками». Причому він уже звинувачує не тільки військовиків, а й всю провладну російську еліту. «Ми звертаємося до вас, тому що вся провладна еліта в особі кавалера ордена мужності Гладкова (В'ячеслав Гладков – губернатор Бєлгородської області РФ, – ред.) боягузливо відсиділася, залишивши своїх людей у полоні, поки їхні війська накривали артилерією мирні міста», – заявив Прігожин, коментуючи нещодавні бєлгородські події.
Можна припустити, що ця війна між «вежами Кремля» триватиме й надалі, причому буде поглиблюватися і розширюватися, допоки хтось не візьме гору. І ніхто її не буде в силах зупинити, навіть Путін, котрий сам і випустив джина з пляшки.
Загалом же для України це позитивний сигнал, оскільки напруження між російськими силовиками раніше чи пізніше призведе до розпаду російського фронту. Приблизно, як це відбулося 1917 року. Це лише питання часу, коли розпочнеться масове полишення російськими солдатами своїх позицій, втеча з війни, цілі якої за 15 місяців так нікому й не стали зрозумілими.