Цього тижня вищий спеціалізований суд звільнив з-під варти Сергія Колмогорова – українського прикордонника, якому присудили 13 років позбавлення волі за вбивство цивільної людини на Донбасі. Нагадаємо, інцидент стався у вересні 2014-го поблизу Маріуполя. Автомобіль, у якому знаходилося подружжя донеччан, не зупинився на вимогу військових, і вони відкрили вогонь, внаслідок чого загинула жінка. У листопаді 2016-го Колмогорова визнали винним в умисному убистві та перевищенні службових повноважень. Сьогодні крапку у справі не поставлено – справу лише відправлено на повторний розгляд. І йдеться не про поодинокий прецедент, а про фундаментальну юридичну колізію, яка може коштувати волі багатьом українським військовим, а також підриватиме основи нацбезпеки.
Справа тут не в тому, що український військовий опинився на лаві підсудних. Участь в АТО не є індульгенцією на злочини, а притягнення солдат до відповідальності критично важливе для підтримання військової дисципліни. Однак чи був Колмогоров винуватий узагалі? Інцидент стався у розпал війни на Сході, у безпосередній близькості до лінії фронту, а головне – у ситуації, коли дії військових регулюються не звичайним законодавством, а наказами командирів та відповідними інструкціями. У даному випадку – це інструкція про застосування зброї під час охорони державного кордону. Однак Колмогорова судили за законами мирного часу – як звичайну людину, котра взяла до рук зброю і стала стріляти по автівках. Абсурд? Звичайно.
І це – не окремий казус. За словами Колмогорова, подібні ситуації привели на лаву підсудних, а потім на тюремні нари близько 200 АТОвців. І їхня кількість може виявитись набагато більшою – просто через те, що правовий режим АТО і досі належно не врегульований. З одного боку, ми маємо на Сході справжню війну, у якій застосовуються регулярні війська та вживаються усі інші відповідні заходи, але все це відбувається у юридичному режимі антитерористичної операції. І ця колізія може дати юридичні підстави для судового переслідування учасників АТО. «Президент і депутати повинні зрозуміти, що щойно зміниться президент і політична ситуація в країні, АТОвці усі сядуть за статтями про незаконне заволодіння зброєю, груповий розбій, бандитизм» – наголошує екс-представник України у Мінському процесі Роман Безсмертний. Аналогічної думки дотримується віце-спікер Верховної Ради Оксана Сироїд, котра нещодавно виступила з критикою президентських законопроектів про реінтеграцію Донбасу. Хоча сьогодні масові суди над АТОвцями видаються дещо фантастичною перспективою, легковажити юридичними аспектами не варто. І не лише тому, що герої війни можуть колись опинитись під судом – юридична незахищеність силовиків підточує основи нацбезпеки вже сьогодні.
Звичайно, силові відомства мають бути під жорстким контролем держави і суспільства – це не менше, як запорука збереження демократії. Бо по своїй суті силові відомства є озброєними, жорстко ієрархічними і досить закритими організаціями, здатними легко захопити всю владу в країні – в масштабах світової історії військовий переворот є не унікальним прецедентом, а банальністю. Ну а в часи Януковича українське суспільство переконалось, наскільки небезпечною сполукою є свавілля силових відомств та свавілля влади. І те, що бійці «Беркуту» досі не дістали належного покарання за злочини проти учасників Майдану, – дуже промовистий меседж для решти українських силовиків. Аналогічний сигнал подає їм провал переатестації поліцейських. Не зважаючи на всі зусилля громадськості, політичний контроль і високий рівень публічності, переатестація не дала належних результатів. Як зізнаються у керівництві Нацполіції, з 5,5 тисяч звільнених поліцейських близько 2 тисяч вже відновилися на посадах через суд.
Попуск для силовиків на війні є ще більш неприпустимим, оскільки може призвести до катастрофічних наслідків, включно із військовими злочинами проти цивільного населення. Однак неоднозначність законодавства може зробити військо або злочинним, або недієздатним. Якщо солдати не діставатимуть покарання за правопорушення, то ризикують стати бандою, котра зловживатиме цими «дірками» у законодавстві. Коли ж юридична плутанина буде використовуватись проти силовиків, їхня діяльність може бути повністю паралізована. Який сенс виконувати накази командира або службові інструкції, якщо суд може витлумачити це як злочин? Раз так, то краще нічого не робити, ніж опинитись на тюремних нарах – саме такий сигнал подавала АТОвцям справа Колмогорова.
Те, що конкретному солдату вдалося звільнитися, не свідчить про розв’язання проблеми. Не виключено, що Колмогорову просто поталанило, оскільки його випадок набув загальнонаціонального розголосу, а адвокати виявились достатньо компетентними та наполегливими. Для того, щоб захистити українських бійців і зараз, і на майбутнє, потрібно навести лад з правовим режимом того, що відбувається на Донбасі. Для цього зовсім не обов’язково оголошувати війну Російській Федерації – достатньо ввести військовий стан на окупованих та прилеглих до них територіях. Звісно, подібне рішення буде важко назвати популярним, але ще гірші наслідки для влади матимуть судилища над солдатами, які виконували свій обов’язок. Та й зрештою, на кону – не лише політичні рейтинги, а обороноздатність країни. І схоже, без тиску громадськості тут знову не обійтися.