Є стереотип, що остання барикада популярності кінотворця - це «Оскар». Але як сказав британський кінорежисер та актор Кріс Овертон: «“Оскар відкриває двері, але це і додає тиск. Найкраще забути про нього і продовжувати наполегливо працювати». Саме тому сьогодні Кріс, який у 2018 році отримав «Оскар» за короткометражку «Мовчазна дитина», працює над повнометражним варіантом фільму.
Головна героїня фільму, 4-річна дівчинка, народилася глухою – вона живе у світі тиші. Несподівано з'являється соціальний працівник, який вчить її спілкуватися з оточуючими. Фільм заснований на реальних подіях і знятий мовою жестів.
Мейзі Слі у фільмі «Мовчазна дитина»
Вручення «Оскару» та переможці кінопремії опиняються у центрі активних обговорень, подекуди навіть гострих суперечок. Кожного разу постає багато питань - як про саму престижну премію, так і її значення та впливи. Для цього ми поспілкувались із режисером Крісом Овертоном. Будуть спойлери.
Ти розповідав, що у 13 років ти вже почав знімати фільми, щоправда не з професійними акторами. Про які фільми ви тоді мріяли?
Тоді я робив це, аби згуртувати дітей мого району. Це був спосіб утриматись від неприємностей та бути творчим. Я був тоді дуже серйозним суворим режисером у віці 13 років. Мабуть, їм не було весело на знімальному майданчику, але коли вони вже бачили остаточний варіант фільму, після спільної редакції - вони були у захваті. Вони навіть не могли повірити в те, як все добре виходило. Тільки після цього всі одразу розуміли, чому я був настільки серйозним босом.
Проте і я опинився на їхньому місці. Вже понад 20 років я знімаюсь як професійний актор. Свого часу я працював з Романом Поланским, Джоелем Шумахером та багатьма іншими дивовижними режисерами. Я побачив, як вони працюють, і кіно зацікавило мене ще більше.
У віці 20 років я почав виробничу компанію під назвою Slick Showreels. Це була свого роду моя власна кіношкола. Я заробляв гроші, навчаючи, як робити фільми. І це стало для мене найкращою практикою. Це і звісно помилки стали для мене найкращими способами розвитку.
Взагалі переломний момент стався у травні 2016 року. Коли моя наречена, Рейчел Шентон, яка пізніше зіграла головну роль і була сценаристом для короткого метру «Мовчазна дитина», показала мені перший варіант сценарію. Я не міг заснути. Я був вражений тим, наскільки це унікальне. До цього моменту, мені здається, я надто лякався, щоб спробувати зробити власний фільм. Надто великий тиск, щоб досягти успіху. Але коли я прочитав цей скрипт - забув про всіх страхи і перепони. Я знав, що ми повинні зробити цей фільм. Це було важливо!
Але все ж таки ти вирішив працювати над фільмом як режисер, який побачив «вигідну картинку», чи все ж таки основну роль зіграло те, що саме ця тема є близька твоїй нареченій (свого часу батько Рейчел Шентон втратив слух), і сценарій зрештою написала вона сама?
Обидві причини - я міг миттєво візуалізувати, як повинен виглядати цей фільм. Він просто постав у мене на сторінці. Також це було надзвичайно особливим, оскільки це важлива проблема, про яку рідко говорять.
Фільми, які отримують «Оскар», все більше стають своєрідними маніфестами, соціально активними. Де зараз існує межа між соціальною рекламою та фільмом як актом мистецтва?
Я вважаю, що кінематограф має розповідати не лише історії, але й проблеми, які їх цікавлять. Ми не повинні вибирати тему, тільки тому, що вважаємо її успішною. Проте у цей же час фільми - це розваги, ми хочемо розважати людей. Отже, якщо ми вважаємо, що предмет правильний для розважальних цілей, то це також важливо.
В одній розмові ти розповів, що вибирав у команду людей не за талант, а за індивідуальність. Чому цей критерій став визначальнішим?
Насправді це було поєднання обох характеристик. Одні люди знайшли з нами спільну мову через пристрасть до роботи, інші - це ті, яких я знаю роками, і вони обожнюють свою роботу, деякі просто слухали своє нутро і йшли з проекту.
Фільм без бюджету - це коли у вас немає ресурсу на досвідчених та талановитих членів команди.
Мені подобається знаходити нових людей. Для цього я просто слухаю своє серце й інстинкт.
Актуальне питання про кошти, де вдалось знайти їх?
Всі кошти ми знайшли сами. Запустили основну рекламну кампанію на IndieGoGo. А що спрацювало? Переважно, віра у нас. Всі, хто долучився до створення фільму вважали, що це щось особливе та важливе. В основному у рекламі ми зосередилися на соціальних мережах, щоб створити аудиторію. Вже звідти газети та місцева преса зацікавилися тим, що ми робили.
До речі, про підтримку та зовнішній чинник. В одному з січневих інтерв'ю ти зізнався, що є певний тиск зі сторони, щоб завершити роботу перед «Оскаром». Чи це якось в результаті вплинуло на фільм?
Він і робився для «Оскара». Якщо ти маєш на увазі тиск, щоб створити сценарій із функціональним фільмом, 6тоді так. Але для цього й існує тиск. Всі говорять, що ваш черговий проект готовий, і вони мають рацію. І якщо у вас є щось готово, це чудово.
Чесно кажучи, ми ніколи не очікували, що фільм стане таким успішним. Тому тепер ми хочемо серйозно зробити ігровий фільм. Ми прагнемо продовжувати світити світло на глухоту - щоб зробити це, ми не можемо поспішати. Ми повинні брати наш час, тему справедливості і робити фільм.
Тоді що для тебе короткометражний фільм?
Короткий фільм - це власна художня форма. Я люблю короткометражки, бо для того, щоб розповісти історію за короткий проміжок часу - кожен кадр повинен бути розрахований. Це не проста справа досягти.
Художній повнометражний фільм завжди вважається більш престижним, так. Проте короткі фільми стають все популярнішими і важливішими. Хоча, так, художній фільм все ж більше важливий.
Давай тоді повернемось до теми фільму і самого його звучання. Ми бачимо світ очима Ліббі головної маленької героїні, яка не може почути світ. Вона сприймає його тільки через очі. У реальному житті Мейзі Слі, яка виконала роль цієї дівчинки, також є глухою. Як вважаєш, з ким легше працювати: з акторами, які чують чи бачать тебе?
Робота з актором, який покладається лише на вуха, є захоплюючою. Майзі мала феноменальний фокус, який я ніколи раніше не бачив у жодного іншого актора. Мені дуже сподобалося працювати з Майзі. Я б сказав, що це складніше, ніж коли б тебе не бачили, але це і більш корисне.
Сім’я Ліббі не приймає її такою якою вона є. Вони скептично ставляться до роботи соціальної працівниці Джоанни (роль виконала Рейчел Шентон), яка навчає її мові жестів. Взагалі я б говорила ще про іншу тему, яку ви виносите - тему близькості близьких людей.
Сім'я не виховується. Вони думають, що Ліббі є неслухняною дитиною, але насправді вона просто ізольована і розчарована. Фактично виведена з сім'ї, через те, що вона не може з ними спілкуватися. Все важко показати за 20 хвилин. Більше розвитку цього ми побачимо у більш довгій версії.
Кадр з фільму «Мовчазна дитина»
Поки повнометражний фільм тільки у роботі, давай завершимо одним із найсильніших, як на мене образів у фільмі. Образ машини, якою везе мама Ліббі її до звичайної школи та ровер, яким постійно намагається наздогнати їх Джоанна. Наприкінці фільму ми бачимо, що велосипед нарешті зловив машину, яка завжди втікала. Але хто виграв?
Ровер - це той прогрес, який відбувається із Ліббі завдяки Джоанні. У кінці фільму машина зупиняється, і припиняє прогрес Ліббі. Це зупинка. Машина матері - це швидше і простіше у використанні. Це займає менше зусиль. Джоанна - це зовсім інший світ. Важливо, що вони не змагаються, адже обидвоє існують у просто різних світах.
Фото: Oscar.org