Кожна «холодна» війна завжди має шанс перерости в «гарячу», бодай частково. Москва в часи Першої холодної війни роками накопичувала величезні запаси зброї для війни проти всього світу. І нині вона її використовує під час вторгнення в Україну.
Холодна війна розпочалася 1946 року. Радянський Союз тоді готувався до війни проти капіталістів. Аж до свого розпаду 45 років СРСР займався лише тим, що «клєпав танчики», адже саме оборонпром був єдиним сектором радянської промисловості, якої не торкнувся дефіцит. А після розпаду «імперії зла» її правонаступниця Росія продовжила озброюватись, особливо активно – після 2008 року.
Із 2014 року, коли Росія анексувала Крим й розпочала війну на Донбасі, мімікруючи під сепаратистів, відносини Заходу й Кремля погіршились. Рішучості Москві відновити суперечку з Вашингтоном додавав Китай, чия могутність помітно зросла. Імперські амбіції Москви за ідеологічної підтримки Пекіна вилились у глобальну боротьбу «демократій проти автократій», яку вже дехто назвав Другою холодною війною. Проте варто зауважити, що ще Перша холодна не дійшла до свого логічного завершення, тому про початок Другої говорити зарано.
Адже, на жаль для нас, остаточний розкол між Москвою і західною цивілізацією розпочався зовсім не з нової холодної війни, а з «гарячого» повномасштабного вторгнення в Україну. Тепер ми маємо ситуацію, коли фактично вся зброя, яку Москва готувала з 1946 року для боротьби з усім світом, спрямована на одну країну.
До того ж у цей умовно «міжвоєнний» період Росія роками збільшувала витрати на армію, тобто і надалі готувала свою армію до війни з усіма. Та й до 2022 року Росія вже вела локальні війни в новітній історії: від Молдови чи Грузії до вже згаданої інвазії в Україну 2014 року чи операції в Сирії. Проте особливість війни 2022 року полягає в тому, що в ній РФ використовує весь свій потенціал, окрім ядерної зброї.
Тобто фактично Україна чинить спротив армії, яка мала воювати з цілим Заходом, планувала захопити всю Європу в разі масштабного конфлікту. За масштабами це можна було б порівняти з тим, якби НАТО несподівано оголосило війну умовній Австралії. Тому не дивно, що Київ потребує допомоги Заходу в цій війні.
Результатом цієї війни в будь-якому разі стане знищення майже всієї зброї країн Варшавського договору часів Першої холодної війни. Її залишки в країнах Східної Європи вже закінчуються, та й сама Росія за чотири місяці втратила величезну кількість радянської техніки й продовжує розконсервовувати склади.
Тобто саме ця війна остаточно завершить Першу холодну війну, і долею визначено, що завершити її мають на кордонах України. Водночас результат війни визначить, з якими силами та озброєнням увійдуть сторони у Другу холодну війну.
Якщо демократичний світ не хоче нового «Варшавського договору» замість умовного Тегеранського, то він має збільшити темпи постачання зброї нам. Щоб українська армія була здатна докорінно знищити наступальний ресурс Росії, зробити її нездатною в майбутньому до війни не тільки проти колективного Заходу, а й проти України.