Терористична атака на редакцію французького сатиричного журналу Charlie Hebdo вразила багатьох. У соцмережах і поза ними миттєво поширилась хвиля на підтримку журналу. «Je Suis Charlie» («Я – Шарлі»). З такими словами приєднувались до акції тисячі й тисячі людей, зокрема журналісти з усього світу: усі вони нагадували про цінність свободи слова.
Таким чином загиблі карикатуристи з Charlie Hebdo, як і сам журнал, стали символами боротьби за свободу слова. А поза тим провокаційний стиль Charlie Hebdo зазвичай порушував межі політкоректності, яких дотримуються журналісти тих ЗМІ, що нині називають себе іменем «Шарлі». Саме про це нагадує публіцист The New York Times Девід Брукс: «Зізнаймося: якби журналісти Charlie Hebdo тільки спробували опублікувати свій сатиричний журнал у якомусь із американських університетських кампусів, то це тривало б десь секунд із тридцять. Студенти і факультетські групи звинуватили б їх у мові ненависті, а адміністрація припинила б фінансування і закрила журнал».
Ідея політкоректності справді зародилася в університетських середовищах на Заході, однак давно вже вийшла за межі кампусів і впливає на роботу провідних американських та європейських ЗМІ. Практика викорінення «мови ненависті» позначилася і на способі висвітлення трагічних подій навколо французького сатиричного журналу.
Відразу після розстрілу редакції і ще далеко до завершення операції проти терористів провідні інформаційні видання й телеканали світу зосередилися не на проблемі тероризму, а на небезпеці зростання ісламофобії внаслідок атаки. Наприклад, стаття від 7 січня у тій же The New York Times починається так: «Спланований у військовому стилі напад на французький журнал, відомий завдяки сатирі на іслам, розхитує континент, який частково вже закипає проти імміграції, та підсилює ультраправі націоналістичні партії на зразок французького Національного Фронту».
На проблемі зростання ісламофобії акцентували також журналісти провідних американських каналів – MSNBC та CNN. Використання «нейтральної мови» і політкоректних формулювань призвело навіть до окремих конфузів. Ведуча міжнародного блоку новин на CNN Кристіан Арманпур, уникаючи слів «ісламісти» та «джихадисти», назвала убивць журналістів «активістами». Ще один диктор CNN Кріс Куомо, щоб не вживати слово «чорний», назвав одного з терористів «афро-американцем». Після зауваження Куомо виправився, пояснивши, що Амеді Кулібалі має африканське коріння. Насправді подібне пояснення мало допомагає, оскільки брати Куаші теж африканського походження: їхні батьки приїхали до Франції з Алжиру.
Промахи журналістів CNN негайно викликали критику конкурентів. Політичний сатирик з FOX News Ґреґ Ґатфелд навіть зацитував слова покійного редактора Charlie Hebdo Стефана Шарбоньє про те, що він волів би померти стоячи, ніж жити на колінах. «Якби ж він вибрав стояти на колінах, то мав би немалу компанію – від The New York Times до лондонського The Daily Telegraph», – підсумував Ґатфелд.
Звісно, ведучий FOX News дещо загострює критичні висловлювання, згідно з канонами сатиричного жанру, в якому працює.
І хоч його сатира, порівняно з карикатурами Charlie Hebdo, лагідна і майже непомітна, Ґатфелд чітко й точно діагностує проблему – політкоректність стала обмеженням для свободи слова. Поняття free speech і hate speech є фактично несумісними. Для того, щоб вирішувати проблеми, потрібно говорити про них і називати речі своїми іменами, однак специфічна етика політкоректності не дає цього зробити.
Варто також відзначити, що неполіткоректність Charlie Hebdo доволі вибіркова і полягає переважно в його антирелігійності: журнал публікував чимало карикатур із символами й важливими постатями ісламу та християнства. Однак існують теми, за які сатиричне видання лівого політичного спрямування береться вкрай рідко, зокрема питання імміграції, ґендеру, національних та сексуальних меншин. Політкоректність покликана захищати такі групи, тож карикатуристи Charlie Hebdo нерідко глузували зі ставлення католицької церкви та християн до одностатевих шлюбів. При цьому автори журналу виявляли неабияку сміливість, бо ж імовірності появи хрестоносців на порозі редакції у XXI ст., звісно, виключати не можна.
Хай там як, а нині Charlie стало іменем усіх сміливців у боротьбі за правду і свободу слова, незважаючи на жодні обмеження і загрози від політкоректності, аж до ісламського тероризму.