Уся проблема карикатурних кандидатів на маму всіх міст українських – в їх сталінській високоморальності та залізобетонній етиці. Ці суворі мужички без жодної претензії на гумор день і ніч уклінно просять проголосувати за їх святі мощі в позі клоуна.
Апофігізм рекламки-привітання з Днем матері від Тягнибока вилився в чуть-чуть меншу калюжку, ніж телевізійні пригоди Гепи і Допи. Бос усіх свободян, вітаючи кожну маму з архетиповим днем повидла, лахав від абсурдності кожного свого піаристого слова. Світогляд сучукрполітиків невпинно зростає з кожною затупленою політрекламою.
Тільки от страшно подумати, щоб могла написати про це привітання професорка гуманітарних наук Університету мистецтва Філядельфії і авторка книги «Личини сексуальності» Камілла Палья. З такими темпами розширення свідомості українських політиків, консервативна за визначенням, політрекламна контора з продажу шкур ксенів і суперменів може накритись пізнім дощичком в четвер. Що вже успішно демонструє передвиборна драчка за табуретку київського мера.
Уся проблема карикатурних кандидатів на маму всіх міст українських - в їх сталінській високоморальності та залізобетонній етиці. Ці суворі мужички без жодної претензії на гумористичні вихідні день і ніч уклінно просять проголосувати за їх святі мощі в позі клоуна.
Хтось з лопатою, як це робить вічнозелений мачо Катеринчук. Хтось з партійною мамою, як це робить пастор Турчинов. Його розумний слоган крутиться навколо православної любові до христородиці Юлі, яка оберігає його своїм омофором.
Символіка «Батьківщини» взагалі претендує на окремий параграф, бо конотації на тьолку з мечем аж занадто прозорі. Тим більше, що в БЮТі меч один на всіх, і знаходиться він в яйці, а яйце в качці, а качка в зайці, а заєць в кам'яній скрині, а кам'яна скриня в підвалі на вулиці Турівській, 13, там, де партійний офіс.
Хтось, як Горбаль, зізнається у всепланетарній любові до всього, що рухається. І це в пік своїх любовних стосунків з блондинистою бютівкою. Хтось, як Пилипишин, хоче вибити наркоту одним криком «кі-я» та відшукати їжачка в тумані студії «Київнаукфільм».
Кличко намагається подарувати столиці сильного мера, втікаючи з обіймів шизи зйомками в рекламі німецьких носовичків, де він рятує антикварні вази від нежиті свого молодшого брата.
Все нудно і нецікаво. Все можна передбачити. Тягнибок вже починає лахати сам з себе. І це симптоматично, любі друзі.
А на носі вже мостяться наступні президентські вибори, і навіть, мейбі, дострокові парламентські вибори, які вже зараз піпли мають на хуторі поблизу Диканьки.
Політична реклама на Україні ніколи не чатилася з такою тотально необхідною в віртуальному просторі штукою як фантазія. Десь там колись вилізла на світ божий команда озимого покоління, від однієї назви якої всі немилосердно прифігіли. І все.
Увесь інший ареал партійного розповсюдження заповнений абстрактними поняттями: «свобода», «батьківщина», «громада», «наша україна». «Єдиний центр» ще не встиг навіть нормально роздуплитись, як вже асоціюється з монологами вагіни.
Українські політики, розбомбивши навколо себе в радіусі 100 кілометрів усе, що тільки можна було, намагаються своїми біл-бордами докардіографитись до рідних хомо сапієнсів. І, як завжди, обламує увесь їх творчий азарт приказка Кравчука.
Політики вже настільки заблукали в своїх харизматичних іміджах-личинах, що вже не можуть дозволити собі нормально посміхнутись. Законсервовані ніколи не сміються, про це ще й досі нагадує засолена жінка Лотова. А фантазія - це гріх.
Засунувши себе з головою в ареал повільного самогубства, вони не можуть дозволити собі ні критики чистого розуму, ні нічної втечі Ремедіос Варо. Вони мумії рекламного бізнесу. В профіль.
Фото з сайту zhurnal.lib.ru