Суботнього ранку над львівською Ратушею несподівано підняли німецькі знамена – але не звичний триколор країни фрау Меркель, а ще ті стяги, під якими ходили війська фюрера Адольфа. Така несподівана зміна влади таки стурбувала мешканців головної площі Львова.
Особливо похитнулися нервові системи найбільш патріотично налаштованого населення, котре напередодні - п'ятничного вечора - традиційно (як кажуть у Львові, за кавою з пивом) переймалося: а) новою датою виборів, б) чи виграють "Карпати" в "Арсеналу", в) як максимально ефективно провести законні вихідні і зіпсувати тещі "зелені свята".
Зрештою, постійно напівстрибаючий поміж німецькими офіцерами дядечко з рупором своєю присутністю доводив, що все-таки у Львові знімають кіно. Відразу по тому, як настало прояснення (і ситуації, і в головах люду), почались поодинокі акції протесту. Інша категорія національно-свідомих громадян (переважно клієнтів славнозвісної львівської "клюмби") риторично й істерично вимагала "познімати те паскудство з Ратуші" і волала, щоб усім у тій Ратуші "добре було" за те, що дозволили осквернити символ П'ємонту української демократії. Ці люди чомусь свято переконані, що бутафорні прапори, нехай і фашистські, є найбільшим оскверненням Львівської міськради. Свята наївність.
Проте, міні-мітинг у складі двох літніх пань і такого ж віку пана швиденько згас через відсутність вдячного гладача. Бо глядач хотів видовища.
Гітлер би плакав
Глядач хотів видовища, а виконавці цього видовища хотіли хліба. Тобто, втомлені сонцем львів'яни і заінтриговані туристи тримали на поготові фотокамери й терпеливо чекали, допоки панове артисти пообідають. Проте, актори теж люди, а тому вдовольнилися завбачливо схованими у пакетах типу "Boss" канапками, і гайда фотографуватись із втішеними перехожими. Такі фотосесії час від часу "розганяли" представники знімальної групи, погрожуючи "масовці" не заплатити за знімальний день. Але жага слави перемогла жагу грошей (принаймні, ще на півгодини).
"Доблесні солдати Рейху" у виконанні місцевих акторів заслуговують особливої уваги. Щиро кажучи, якби у Гітлера була така армія, він навряд чи наважився вивести її не те, що за кордони власної країни, а й взагалі показати людям. Не могло бути такого, що справжні арійці не спромоглися б непромарширувати в ногу якихось 20-30 метрів попри мерію Львова. Німці на це не здатні, а от наші люди - зуміли (і хто після того справжня арійська нація?)
Львівські "солдати фюрера" чомусь вперто відмовлялись защіпати ґудзики мундирів, весело, по кілька десятків разів, стрибали в кузов "фашистської" вантажівки, при цьому підморгуючи водійкам проїжджаючих повз трамваїв, розмовляли по мобільному та курили рекламовані цигарки. Словом, випробовували нервову систему режисера (остання витримала, і всі залишились щасливі).
Не меншої уваги заслуговують і "львів'яни", котрі були "свідками" фашистського маршу. Найбільш реально виглядали хіба хлоп'ята-безпризорники, що бігали за "німцями", - дітям і справді було цікаво. Решта "масовки" візуально не пасувала до тих часів. Адже не можуть маленькі дівчатка часів німецької окупації Львова бути одягнуті в сукні виробництва Китаю часів розвинутого соціалізму. Так само як не може "пор'ядна львівська пані" того часу бути взута в мешти з Краківського базару і постійно кричати: "Маня, патерпі, сейчас пайдеш папісаєш"... Не вірю.
А з одним дядечком з "масовки" взагалі кумедний випадок стався - міліціянт прийняв його не за актора, і кілька разів намагався вивести з кадру. На що дідок лише поважно дув у пишні вуса і протестував: "Та ви шо! Перший раз в життю в кіно знімаюся! Нікуда не піду". І таки не пішов.
Марші, танки, мерседеси
Врешті, знімальна група знайшла хвилину, коли усі перехожі повтікали з кадру, а підступні львівські трамваї ще не встигли показати свого носа з-за рогу. Заграли сурми, і "солдати" рушили маршем. "Йдіть рівно і поміж рейсами! Поміж рейсами! Рівно!.. Стоп. Так, знов пішли! Мотоцикл, поїхав!" - горланили зі знімального майданчика. І оцей невеличкий кількасекундний епізод знімали цілий день. Хтось із "кіношників" навіть запропонував не вимикати німецького маршу для більшої повноти вражень і настрою артистів. Марш додав вражень, але ще більше спантеличив і акторів, і перехожих.
Заради справедливості слід зазначити, що львів'яни заважали зйомці, як могли: "непомітно" підбігали з фотоапаратами до "німців" чи перебігали дорогу перед їх авто, сновигали попід міськраду, ховаючись (як вони думали) за левами. Один пан взагалі спромігся заїхати в кадр новим і модним "Мерседесом". І тут стався ще один казус: на прохання режисера виштовхати "Мерседес" з кадру працівники групи побігли... до спеціально припаркованого під міськрадою "Мерседеса" варіанту кінця 30-х років минулого століття, котрий, мабуть, належав за сценарієм поважному німцеві. "Не той "Мерседес"! Куди побігли?!", - волали в рупор, рятуючи історичну достовірність сюжету. Історичну достовірність сюжету було врятовано.
Знімальний день завершився. І вже о 20:03 над львівською Ратушею знову замайорів синьо-жовтий стяг. Історичну справедливість відновлено.
P.S. Фоторепортаж до зйомок художнього фільму "Владика Андрей" дивіться за адресою: