«Гра в імітацію» має 8 номінацій на «Оскар». Зокрема і декілька основних – найкращий режисер, найкращий актор, найкращий сценарій і, звичайно, найкращий фільм. «Нескорений» - лише три (звук, монтаж звуку та операторська робота).
Обидва базуються на реальних подіях, дія обидвох відбувається в часи ІІ Світової війни, до створення обох причетні зірки першої величини і обидва можна саме зараз подивитися у львівських кінотеатрах. А далі доцільніше вже говорити про відмінності цих двох фільмів.
«Гра в імітацію»
Історія знаменитого математика Алана Тьюрінга вже сама по собі нагадує сценарій фільму. І тільки минулого року норвезький режисер Мортен Тільдум заповнив нарешті білу пляму у байопіках.
Кінець 30-х років. Найбільшою проблемою британської «Урядової школи кодування і шифрування» (GC & CS) була «Енігма» - машина, яку німці використовували для шифровки всієї внутрішньої комунікації в армії і на флоті. Всі повідомлення - від зведень погоди до секретних планів захоплень і розташування військ - проходили через «Енігму». Британцям вдавалося перехоплювати ці повідомлення, але користі від них було мало.
До роботи над дешифруванням «Енігми» був залучений молодий кембриджський математик та криптолог Алан Тьюрінг. Він розробляє унікальну машину, здатну розшифровувати коди. По суті Тьюрінга справедливо вважають людиною, що мала не аби який вплив на появу та розвиток інформатики.
Відеозаписів Тьюрінга немає, тому Бенедикту Камбербетчу потрібно було створювати образ героя із фрагментів спогадів, листів тощо. Та ще і змусити глядача не порівнювати Тьюрінга із Шерлоком Голмсом. Тож роботу Камбербетча сміливо можна віднести до приваб фільму. Поряд із дотепними діалогами та паралельним монтажем, який з'єднує докупи три різні періоди життя Тьюрінга: навчання у Шерборнській школі, воєнні роки та арешт в 50-х.
Фільм має і достатню сюжетну напругу, і прекрасні акторські роботи другого плану, і навіть деякі елементи шпигунського трилера.
І хай вже глядачі самі вирішують, вважати фільм дещо старомодним, чи таким, що віддає данину милому серцю стилю «ретро».
«Незламний»
Режисером «Незламного» (або у нашому прокаті чомусь «Нескореного») стала актриса Анджеліна Джолі. Сценарій написали брати Коени, а музику – не менш знментий Александр Деспла.
Луї Замперіні виріс у Каліфорнії в родині бідних італійських іммігрантів під час Великої депресії. У школі став багатообіцяючим бігуном - і навіть потрапив на берлінську Олімпіаду 1936 року, де прийшов до фінішу восьмим. Під час війни став пілотом. Бомбардувальник, на якому він летів, впав у Тихий океан, Замперіні з двома товаришами півтора місяці дрейфував на плоті, поки на них не натрапили японці. Наступні два роки він провів у японських таборах, де привернув особливу увагу садиста сержанта Ватанабе. Наступні 70 років Замперіні служив живим символом стійкості та інших чеснот: він став проповідником, пробачив своїх мучителів і навіть ніс смолоскип на Олімпіаді в Нагано.
Як і історія Тьюрінга, ця доля вже сама по собі була готовою для фільму. Ще наприкінці 50-х мемуари Замперіні збиралися екранізувати з Тоні Кертісом в головній ролі. Через півстоліття ця історія обросла новими фактами.
Журналістка Лора Гілленбранд видала біографія Замперіні у 2010 році (до речі, за документальною книгою Лори Геррі Росс зняв свого «Фаворита»). Земперіні встиг прочитати сценарій та нібито подивитися чорновий монтаж (він помер минулого року).
Джолі стиснула насичене життя героя до двох годин, більшу частину яких займає яноський полон. Вона викинула багато цікавих деталей (зустріч з Гітлером, повоєнне життя тощо). Утім для неї в цій історії найважливішим є показати людину, яка не здається. У незламності головного героя є ніби відібрана в його катів самурайська стриманість, мужність та сила.
Під час перегляду картина може видатися монотонною, проте її повільний ритм як найкраще відповідає тій нестерпній нескінченності буднів спочатку в океані, згодом у таборі.
Нова британська зірка Джек О'Коннелл в цілому, звичайно, поступається акторськими вміннями Камбербетчу, але виглядає цілком гідно.
Важко зрозуміти, що зацікавило в цьому проекті іронічних та самодостатніх братів Коенів (окрім, звичайно, дружби із чоловіком Джолі Бредом Піттом). Можливо, бажання хоч раз в житті зробити щось прямолінійне та однозначне, як американська мрія.