Ми чуємо чимало закликів на захист українського кіно, усі говорять про колосальний вплив кіномистецтва на людину, дехто навіть вважає, що сучасне кіно формує національну ідентичність. Проте в українських кінотеатрах і далі „крутять” виключно американські та російські кінострічки. Відсутність власного кіновиробництва стає чи не основною причиною закриття кінотеатрів. У Львові ця проблема особливо загострилася в останні роки.
До 1991 року, тобто в часи СРСР, у Львові функціонувало 28 кінотеатрів. Сьогодні - лише 7. Навіть у роки німецької окупації в місті було 17 кінозалів. Війна не змогла зробити того, що сталося за часи незалежності. Львівські кінотеатри занапастили гроші, точніше - їх відсутність.
Коли розпався Радянський Союз, в України, звичайно, були важливіші проблеми, аніж кінотеатри. Проте, держава потрохи ставала на ноги, одні проблеми змінювались іншими, але на кіно ніхто уваги не звертав. От і маємо те що маємо: 28 кінотеатрів - тоді, 7 - тепер.
Тіні забутих кінозалів
Чому у Львові зникали кінотеатри? Передусім через те, держава - міська влада та Міністерство культури - практично не виділяли коштів на їх утримання. Хоча, можливо, й виділяли, але за призначенням ці гроші не витрачались. Самотужки, коли ціни на все піднялись у десятки разів, дирекція кінотеатрів „тягнути" свої заклади не могла. Комунальні послуги, ремонт приміщення, амортизація кіноапаратури, закупівля нових фільмів, заробітна плата працівникам - на все це потрібні кошти, котрі раніше давала держава. Щоб вижити, існували три варіанти: можна було знайти спонсора чи взяти кредит на закупівлю більш якісної апаратури та сучасних блокбастерів; піднімати ціни на білети; здавати частину приміщень кінотеатру в оренду. Що стосується першого варіанту, то вчинили лише в кінотеатрах імені Коперніка та Довженка, керівництво котрих закупило апаратуру „Долбі-Стерео" й перетворило свої заклади на „кінопалаци". Другий варіант у перші роки незалежності здійснити було неможливо. Бідним й безробітним людям було не до кіно. Третій варіант - оренда - містив у собі приховану загрозу. У деяких підприємців прорізався особливий інтерес до кіно, вірніше, до приміщень кінотеатрів. Траплялись випадки, коли люди, що на початку орендували лише частину території того чи іншого кінозалу, використовуючи свої зв'язки в органах влади, вдавались до не завжди законних кроків, аби остаточно довести кінотеатр до банкрутства. Після чого приймалося рішення про остаточну ліквідацію кінотеатру, а його приміщення або здавалось у довготермінову оренду, або взагалі продавалось.
Так зникали львівські кінотеатри, до яких багато львів'ян звикли з дитинства. На місці кінозалів поставали нічні клуби, банки, супермаркети, інші бізнесові структури, абсолютно не пов'язані з кіномистецтвом.
„Шевченко" і „Наша Україна" - 0:1
Так, у 2004 році у Львові залишилось лише 9 працюючих кінотеатрів. Але тогочасні керівники міста вирішили, що й цього забагато. Міська влада прийняла рішення про ліквідацію трьох кінотеатрів: „Київ", ім. Т.Шевченка та ім. Б.Хмельницького. При чому ліквідовували не просто так, а з начебто праведною метою - у приміщенні „Києва" планували відкрити Музей скла, в кінотеатрі ім. Шевченка розмістити якусь патріотично-культурну установу на кшталт „Просвіти", а от на територію кінотеатру ім. Хмельницького нібито поклав око комерційний банк.
Відстояти в цій боротьбі вдалось лише „Київ", і то завдяки особистому втручанню тодішнього міністра культури Богдана Ступки. Ступку послухали від „Києва" відчепились, і кіно там не вмерло. Кінотеатрам ім. Шевченка та ім. Хмельницького повезло менше. Після того, як кінотеатр Шевченка перестав функціонувати, там, замість культурно-просвітницького центру, тишком-нишком розмістився... штаб „Нашої України".
З кінотеатром ім. Хмельницького вийшла взагалі якась заплутана напівкримінальна історія. Кінотеатр закрили, сподіваючись, що приміщення купить банк. Та банкіри від цієї ідеї відмовились, знайшовши собі інше місце, а кінозаклад так і не запрацював, а після його поспішної ліквідації невідомо куди зникла вся кіноапаратура вартістю понад 30 тисяч доларів. Пізніше кінотеатр хотів взяти на баланс львівський кінотехнікум, котрий вже був філіалом Київського інституту культури (імені Поплавського). Співаючий ректор волів вдень розмістити там діючу кінолабораторію, де б студенти на практиці вивчали кіносправу, а ввечері вони мали б „крутили" свої учбові фільми глядачеві. Та чиновники, сподіваючись, що десь знайдеться більш грошовитий покупець, відповіли відмовою. Мудре рішення! Як то кажуть: ні собі, ні людям. Поступово приміщення без господаря занепадало, і тепер місце, де колись Зіта і Гіта, співаючи та танцюючи боролись з негідниками, „світить" розбитими вікнами.
Залишиться тільки один?
Цього року у Львові виник новий конфлікт навколо 7 кінотеатрів, які сьогодні швидше перебувають на балансі, аніж функціонують в місті за своєю спеціалізацією. Виконком Львівської міської ради прийняв рішення щодо ліквідації 17 львівських комунальних підприємств, котрі є збитковими і не можуть бути конкурентноздатними. Серед тих 17 підприємств значаться 7 кінотеатрів (ім. Хмельницького, „Зірка", „Київ", „Сокіл", „Стрілець", „Дзвін", ім. Миколайчука). Чиновники прийняли рішення на основі аналізу діяльності ЛКП за 2006 рік, який провів департамент економічної політики міськради. Згідно з ним, в місті, серед 139 ЛКП, прибутковими є 83, збитковими - 43, серед останніх - кінотеатри. Значною мірою такий аналіз є справедливим. Більшість кінотеатрів так і не змогли стати конкурентними бізнес-структурами. Головна їх проблема - вони не намагаються розвивати бізнес, задовольняючись дрібними об орудками із суборендою Це правда і головна причина збитковості. Можливо, певною мірою винятком посеред 7 кінотеатрів є „Київ".
ZAXID.NET попросив прокоментувати ситуацію обидві сторони конфлікту.
Роман Щур, директор кінотеатру „Київ":
- З 1991 року кінотеатр „Київ", не отримуючи від держави і 10 копійок, зміг зберегти напрямок своєї діяльності - показувати людям кіно, і при цьому став самоокупним. Так, ми не є надто прибутковим закладом, але ж нам і ніхто не допомагає. Боргів ми не маємо, і незрозуміло, чому нас зарахували у ранг збиткових підприємств. Ремонт приміщення і амортизація апаратури, закупівля нових фільмів, зарплата персоналу, сплата комунальних послуг і податків, все це ми робимо своїми силами, хоч і підпорядковуємось Міністерству культури України. І от тепер нас планують закрити, а приміщення ніби продати. Я впевнений, що коли це станеться, тут вже кіно не показуватимуть. Буде банк, нічний клуб, великий магазин тощо, але не кінотеатр. Так, у Львові ще залишаться кінозаклади, але дорогі, де білети коштують 20 гривень, а це не всім по кишені. Ми ж ставимо ціну, доступну небагатим людям. Крім того, ми єдиний у місті кінотеатр, в якому показують не комерційне, а елітне арт-хаузне кіно (фільми Іоселіані, Кустуріци, Жана Одіора та інших культових режисерів), на яке у Львові є потреба. Тому, коли нас закриють, і шанувальники елітного кіно залишаться без улюблених фільмів, то це буде певний удар по культурному розвитку міста.
Олег Синютка, перший заступник міського голови Львова:
- Рішення про аналіз діяльності ЛКП і пропозиції щодо ліквідації збиткових для міста закладів, не пов'язане з Євро-2012. Ситуація з ЛКП - це звичайна господарська діяльність, котра ведеться в будь-якому місті і в будь-якій країні. Приступаючи до розв'язання цього питання, ми вивчали досвід інших держав, зокрема підприємств комунального господарства Австрії, де у містах також як і в нас є державна, комунальна форма власності. Щодо кінотеатрів, то, на мою думку, це питання так голосно підіймають люди, які, будучи директорами тих самих кінозакладів, використовують їх не на благо територіальної громади, не на користь кіномистецтва. Тобто, здаючи приміщення кінотеатрів комусь в суборенду, фільми там вже не показують, а кошти за це кладуть собі в кишеню. Це неправильно і з цим треба боротись. Інша справа, коли комунальні приміщення, які були збудовані саме для прокату кіно, досі використовуються як кінотеатри. Такі об'єкти повинні зберегти свою спеціалізацію. Їх ми виставлятимемо на конкурс, і в оренду їх зможе взяти будь-хто, зокрема й ті люди, котрі зараз господарюють у кінотеатрах. Але існуватиме залізна умова: кіномистецький напрямок діяльності має бути збережено. Продавати ці об'єкти ми не збираємось, адже у такому випадку не зможемо забезпечити чи проконтролювати подальше існування кінозалу. Мова йде лише про передання приміщення кінотеатру в оренду, при обов'язковому збереженні попередньої спеціалізації. Кіно з міста не зникне.
Виглядає на те, що в ситуації, яка виникла, кожен повинен зробити належний висновок. Керівництво кінотеатрів повинно зрозуміти - збиткові структури ніхто фінансувати та утримувати не буде. Влада повинна зробите усе, аби у Львові таки залишилися кінотеатри, в яких існуватиме некомерційне кіно.
Фото з сайту www.gazeta.lviv.ua