Моя попередня стаття, присвячена Києву, несподівано одержала чималу популярність в державі-аґресорі. Очевидячки, найбільше воріженькам сподобалася фраза «столиця України, на жаль, виглядає не просто копією Москви, а гіршою версією Москви, де всі московські болячки доведено до абсурду». На цьому моменті я мав би схаменутися і заволати: «О, ні! Що ж я наробив? Тепер писатиму тільки про європейськість Києва, у якому за десять з чимось мільйонів доларів збудували пішохідний місток з прозорими вставками!».
Жартую, звісно. Москва Москвою, а Київ – при всьому його даному природою та історією потенціалі – реально перетворюється на найгірше та найнезручніше місто нашої держави, яке соромно назвати не те що «обличчям», а навіть «спиною України».
З останніх новин: на Черепановій Горі замість величного комплексу споруд Геологорозвідувального технікуму (зараз належить КНУ імені Тараса Шевченка) планують збудувати торгово-розважальний центр. Поясню для людей, які погано знають географію Києва: будівлі у стилі класицизму стоять на горі, серед вузьких вуличок, які й так потерпають від "точкової" висотної забудови. Зрозуміло, що ТРЦ тут наглухо «закоркує» весь район. Не кажу вже про те, що пхати торгово-розважальні центри в середмістя замість вищих навчальних закладів – це навіть не Москва, це Кабул якийсь. От уявіть собі, що у Відні зносять університет, щоб збудувати ТРЦ. Слабко уявляється? Отож. У сусідньому кварталі планується знищення ще передвоєнних будівель Укркінохроніки. Створити тут музей українського кінематографу? Навіщо! Можна ж збудувати чергову висотку, яких так «мало» в Києві!
Київська влада (ані сучасна, ані її попередники) взагалі не має до міста комплексного підходу. Забудова відбувається за принципом «хто дасть більше грошей», а найбільше грошей дають за ділянки в центральних районах. Якщо місцеві мешканці намагаються протестувати – приходять старі-добрі «тітушки», які б'ють і залякують активістів. Але найдорожча в Україні вартість землі анітрохи не впливає на розвиток інфраструктури. Серед суперсучасних багатоповерхових житлових та офісних центрів час від часу провалюється земля і ллється окріп, навкруги їздять покоцані радянські фургони «Київводоканалу», а по кривих і просілих коліях хитаються напівмертві чехословацькі трамваї 1970-х років виробництва. І жоден «прозорий» пішохідний місток не в змозі зробити це місто навіть віддалено схожим на міста Європи – він нагадує радше яскраву латку на тілі трупа.
І тут можна безкінечно сперечатися: чи то недорозвинена українська держава спотворює Київ, чи то потворний Київ відтворює себе у вигляді української держави. Фактом є те, що столична аґломерація втягує в себе верхівку політичної, громадської та економічної спільноти всієї України, але це ані трохи не допомагає ні самому місту, ні країні загалом. Так, у Києві вищий рівень заробітної платні і кращі можливості пошуку роботи – але якість життя при цьому повільно і впевнено знижується. Зате в різноманітних «експертів» незалежно від посади виростають рожеві окуляри – і вони перестають бачити за Києвом решту країни. Нещодавно такі «експерти» у статті на «Українській правді» обстоювали високі акцизи на імпорт уживаних автомобілів з-за кордону, наводячи за приклад Синґапур. Ну так, Синґапур – держава-місто, хороший приклад для України, де поза Києвом життя не існує, а якщо й існує – то навіщо? Потрібно забороняти доступні автівки мешканцям віддалених сіл, у які ходить один автобус раз на два дні – аби тільки поважні панове в центрі столиці на 5 хвилин менше стояли в корках!
Існує чимало держав, у яких позитивні зміни починалися зі столиці і йшли в провінцію. Існують і зворотні приклади: коли провінція просякала такими змінами в «ворожу» столицю. На жаль, нинішній Київ як ментальний урбаністичний простір і як громадсько-політичне середовище перетворює радше погане на ще гірше – і кінця-краю цьому нема.
Тому мені абсолютно неважливо, як використають мої слова пропагандисти «за парєбрікам» – я передусім хочу, аби мою думку почули в Україні. Київ – найбільш хворе місто нашої держави. І на «лікування» Києва мають бути спрямовані зусилля всього Українського народу – бо без нього збудувати модерну європейську Україну навряд чи можливо.