«Хлопці, ви вже перемогли у 2004 році. Цього року у вас нічо не вийде, я вам атвєчяю!», - з насмішкою гукає молодий чоловік у біло-синьому спортивному костюмі своїм ідейним опонентам з київського Євромайдану. Ті зустрічають його слова з посмішкою – мовляв, побачимо.
Їх, євромайданівців, усього лише декілька десятків. Вони якимось чином оминули кордон, який між двома майданами в центрі Києва сформували внутрішні війська, і зібралися на початку Хрещатика під великою афішою фільму «Вій ЗD». Поміж ними і кількома найбільш ідейними учасниками провладного антимайдану – металева огорожа і ще один кордон із службовців внутрішніх військ.
Про те, що пройти на провладну акцію можна було без жодних перешкод через Володимирський узвіз, де коридор правоохоронців пропускав усіх охочих, не запитуючи жодних документів чи посвідчень і, очевидно, не надто непокоячись через можливість провокацій, активісти Євромайдану, радше за все, просто не знали.
Молодик, бачачи, що його укол-прогноз не досягає мети, переключається на символіку євромайданівців – зокрема, червоно-чорний прапор.
- А що це у вас за стяг такий?, – питає він старанною українською. - Це – ваш прапор, а це – ваш лідер? – додає, показуючи на намальованого на афіші Вія.
- А ваш лідер хто? – чує він у відповідь.
- Наш лідер – зрозуміло хто, - відказує він, регочучи і переходячи на російську.
- А ваші лідери – один єврей, один боксер і один дебіл, - додає його товариш по майдану.
Ця дискусія – найживіше, що відбувається на Європейській площі за останній час. Анонсований безстроковий мітинг на підтримку «курсу президента» завершується невдовзі після 16:00. Організовані колони груп з різних міст спішно покидають площу, рухаючись за своїми координаторами, які несуть таблички з назвами міст і районів і трохи нагадують цим туристичних гідів. На них годі знайти назву бодай одного західноукраїнського населеного пункту.
Відтак на той момент площа вже практично порожня. Ведучий зі сцени виголошує останні слова подяки.
- Дякую вам, що зібралися сьогодні на Євросоюзній площі! – кидає він навздогін останнім колонам, які рухаються у бік вул. Грушевського. Обмовки ніхто не помічає.
Ще годину тому люди стояли на цій площі десятками тисяч, однак попри усі запальні гасла, які лунали зі сцени, від них годі було дочекатися реакції. Не виключено, що вони вже просто втомилися за увесь день. Станом на 15:10 вони вже переважно просто стояли групами і спілкувалися поміж собою, не звертаючи на сцену жодної уваги. Молоді люди ставали в коло і грали у футбол пластиковими пляшками. Декілька молодих пар стояли в обіймах і цілувалися. Самотні молодики замислено лузали насіння. Низка груп уже рухалася на вихід.
Знайти серед них охочих до хоч якогось спілкування – завдання непросте. Підтверджуючи чутки, за якими їм заборонено говорити зі сторонніми, вони переважно просто ігнорують будь-які звертання. Однак в цього правила є свої винятки – скажімо, чоловік, який починає рухатися до виходу з Європейської площі за табличкою «Вознесенськ».
- А чому ви вже збираєтеся? – питаю.
- Не знаю. Командир сказав строїтися – ми строїмося. Тут сам ніхто нічого не вирішує, - відказує він.
- А завтра тут будете? – натякаю на безстроковість акції.
- Не знаю, - каже він з інтонацією, яка дозволяє подумки продовжити: «І не хочу знати».
Ще один виняток з правил – групка зовсім молодих хлопців із Запоріжжя, які намагаються дати коментар британському телеканалу Sky News. Очевидно, в даному випадку прагнення слави – сильніше за заборони. Однак на заваді їм стає мовний бар’єр, і, вдячні за те, що я врешті допоміг їм його подолати, вони говорять і зі мною. Розповідають, що вони в Києві вже декілька днів: спочатку мітингували у Маріїнському парку, а ось сьогодні – на Європейській площі. Завтра, кажуть, також будуть тут.
- І скільки ви ще збираєтесь тут бути?
- Не знаємо.
- А живете де?
- В автобусах.
При цьому вони переконують, що мітингують на антимайданах за ідею, а не за гроші. Хоча гроші їм таки давали, але тільки на дорогу і на «хлебушек и воду». Загалом, як вони кажуть, – по 350 грн.
Хоч вони й «ідейні», але в згаданій вище дискусії з євромайданівцями вони вже участі не беруть. Замість них провладну позицію відстоюють їхні старші колеги, яких біля кіноафіші збирається близько десятка.
- Ви – за ЄС? Ви хоч знаєте, яка столиця Швеції і Данії? – питає один із них, через свою манеру говорити і недешевий одяг геть не схожий на стандартний образ «тітушок», який пропагують ЗМІ.
- Та мені і не треба цього знати, - відповідає дівчина по той бік міліцейського кордону, програючи цей, інтелектуальний, раунд дискусії. Можливо, відчуваючи потребу реабілітуватися, вона швидко переводить розмову на інший рівень:
- Ми на Західній Україні живемо значно краще, ніж ви! Приїжджайте до нас!
Ця спроба закінчується обміном мобільних телефонів і інших контактів. Відтак ми дізнаємося, що добре одягненого чоловіка звати Олександр, і сам він – з Дніпропетровщини.
- Але якщо ви кажете, що вам тут не платять, і ви тут живете вже четвертий день, то за які гроші ви живете? З ким ви залишили дітей? – не заспокоюється він, - Я ось приїхав сьогодні, і завтра їду. Та і не в кожного начальство таке лояльне, щоб відпустити надовго, - додає він, вже ніби виправдовуючись.
Почути продовження цієї розмови заважає старший чоловік, який голосно включається у дискусію.
- Якщо хочете в ЄС, то йдіть! Вам близько – перейшли гору, і ви вже в Польщі! – гукає він.
Втім, оскільки поступово мороз посилюється, ентузіазм учасників дискусії швидко гасне, а саме зіткнення цивілізацій втрачає свою гостроту. Навіть євромайданівці ховають свої червоно-чорні прапори і натомість витягають листок з надписом «Схід і Захід разом!». Саме через нього і відбувається фінальний акорд цих не надто вдалих переговорів між представниками двох майданів.
- Краще б ви написали «Схід і Захід України разОм!», - радить той самий хлопчина в біло-синьому спортивному костюмі, який раніше пророкував своїм опонентам невдачу цього року, - І замість «і» краще звучало б «та».
- Та ти ж навіть рідну мову не знаєш! Ти неправильно наголос в слові «рАзом» ставиш! – поправляє його один із активістів Євромайдану.
На цьому учасники провладного мітингу остаточно втрачають інтерес до своїх опонентів і розходяться. Разом з цією дискусією остаточно гасне і «антимайдан» як такий, залишаючи за собою на Європейській площі лише густо всіяну недопалками і порожніми пластиковими стаканчиками бруківку. І заспокоюючи тих, хто побоювався протистояння між двома майданами в ніч з суботи на неділю.
Данило Мокрик, ZAXID.NET