Рік, що минає, залишив нам на згадку низку знаменних подій у сфері класичної музики. Серед них виділяються особливо масштабні проекти, які постали завдяки співпраці і зусиллям кращих мистецьких сил нашої країни. Чим найбільше запам'ятався 2016 рік?
Проект «Три С: Скорик, Станкович, Сильвестров»
Три сучасні українські композитори насправді вже заслужили світової слави. У рідній країні не кожен пересічний громадянин впізнає їх на вулиці, але проект «Три С» доклав багато зусиль, щоб живі легенди української класики таки стали відомі кожному.
В рамках проекту у багатьох містах України відбувається цикл концертів, присвячених творчості кожного з трьох композиторів – Мирослава Скорика, Євгена Станковича і Валентина Сильвестрова. Поруч із давнішими творами автора, слухачі мають змогу почути прем’єрне виконання нового твору. Впродовж квітня-червня 2016 року відбулися концерти Мирослава Скорика, де родзинкою стало прем’єра Віолончельного концерту №2 (солістом виступив Олександр Пірієв, який є також головним організатором проекту). У Львові концерт Мирослава Скорика в оперному театрі мав благодійну мету – усі зібрані кошти були передані львівській дитячій лікарні «Охмадит».
Вже у жовтні-грудні цього ж року відбувся цикл концертів присвячених Євгену Станковичу. Прем’єрний твір мав таку ж назву, як і в Скорика: Віолончельний концерт №2, також вперше виконаний О.Пірієвим. Звичайне співпадіння додало роздумів для музичних критиків – порівняти музику «Других віолончельних» двох найвизначніших українських композиторів-сучасників.
Варто сказати, що в рамках проекту звучать не тільки твори названих авторів, але й світових композиторів, «близьких по духу митцям». Наприклад, на концертах Мирослава Скорика поруч з його творами звучали композиції Дебюссі, Равеля та Гершвіна. А Станкович «вів діалог» з творчістю Дмитра Шостаковича.
У наступному, 2017 роц, відбудеться турне Валентина Сильвестрова.
«Народженні вільними»
Таку назву отримав оркестр, який об’єднав виключно молодих музикантів, народжених після 1991 року – після здобуття Україною Незалежності. Оркестр «Народженні вільними» під батутою всесвітньо відомого українського диригента Кирила Карабиця виконав концертну програму у День Незалежності України, яку транслювали «на живо» провідні телеканали країни.
Здається, за всю історію української Незалежності жоден концерт класичної музики не збурював такі запеклі дискусії, емоції та перепалки серед громадськості та діячів культури. Головним приводом стало виконання «Заповіту» Тараса Шевченка – фрагменту з антиукраїнської опери «Семен Котко» російського композитора та уродженця Донбасу – Сергія Прокоф’єва. Далі «зачепили» пронизаний українськими народними мелодіями Фортепіанний концерт Петра Чайковського, нагадавши і про козацьке походження композитора і про прізвище його діда – Чайка.
Найнеприємніше в цій ситуації, що власні думки у ЗМІ щодо програми концерту висловлювали журналісти, письменники, режисери і політики, а не як належить, експерти у цій галузі – музиканти чи музикознавці.
Тому, за цим всім галасом забули чи не вміли нагадати про основні заслуги цього концерту: вперше виконання української класичної музики (поза тим, все-таки прозвучали твори Максима Березовського, Михайла Вербицького, Бориса Лятошинського та Івана Небесного) стає кульмінацією концерту до Дня Незалежності. Все таки, це не популярна музика, яку доводилося слухати на святкових концертах у попередні роки.
На концерті такого рівня яскраво пропагується українське музичне мистецтво та його багатовікова історія. Цікаво, який відсоток громадян вперше замислилися про історію української музики, творчість українських композиторів, які жили та творили поруч з відомими світовими сучасниками (відома життєва паралель Максима Березовського та Вольфганга Амадея Моцарта)?
Оркестр зібраний з молодих музикантів з усієї країни, які «зігравались» лише за кілька репетицій – звучав чудово! Уся вертикаль музичної освіти – школи, училища, академії, які далеко не досконалі і потребують багатьох реформ – випускають чудових музикантів, яких високо цінують за кордоном. І головний диригент – Кирило Карабиць – цьому яскравий приклад.
Презентація фестивалю LvivMozArt
Концерт-презентація фестивалю LvivMozArt став настільки яскравою і непересічною подією в мистецькому житті Львова, та й всієї України, що фестиваль, який відбудеться наступного року обіцяє бути просто незабутнім!
По-перше, презентація фестивалю відбулася у дуже креативному просторі – це старе трамвайне депо у центральній частині міста, що на один день стало знаковою мистецькою локацією. По-друге – сама ідея фестивалю, який буде присвячений молодшому сину знаменитого композитора – Францу Ксаверу Моцарту, який, як не дивно, більшу частину свого життя провів у Галичині, будучи викладачем музики і також пишучи власні композиції. Ідея відобразити такий музичний взаємозв’язок зі західноєвропейською культурою належить диригенту Баварської Державної опери, українці Оксані Линів. Ще одна музична постать, якою варто пишатися українцям!
Масштабність презентації показала, що організаторам вдалося залучити значну спонсорську допомогу в організації проекту, як і в Україні, так і в Німеччині. Адже проведення фестивалю, це не єдина мета проекту. Не менш важливим є заснування молодіжного симфонічного оркестру, де молоді українські музиканти будуть мати нагоду попрацювати із відомою українською диригенткою, а також вирушити в турне, яке – вже відомо – охопить міста Німеччини та України.
На презентації фестивалю у трамвайному депо звучали твори Франца Ксавера Моцарта та його відомого батька, Георга Фрідріха Генделя та Ріхарда Ваґнера і, разом з тим, українських композиторів – Дмитра Бортнянського та Івана Небесного.
Почесну місію презентувати фестиваль під батутою Оксани Линів доручили молодіжному оркестру INSO-Львів, який відомий своєю міжнародною співпрацею та участю в багатьох вагомих проектах. Солістами виступили Анна Ель-Хашем (сопрано), Віктор Андрійченко (контратенор), Саша Рекерт (верофон), до виступу долучилася також Львівська державна академічна чоловіча хорова капела «Дударик».