Другий день Wiz-Art’у 2013 відкрився майстер-класом галицького режисера Тараса Дроня в антикафе Communa.
Дронь розповідав про процес створення кінопродукту – від ідеї, з якої все починається, до випуску фільму у прокат та на фестивалі. Його короткометражний фільм «Доторкнись і побач» відзначився тим, що набрав 40 000 переглядів в українському інтернеті ще до офіційної прем’єри. Після цього Дронь здобув нагороду за найкращий фільм на міжнародному фестивалі “Бригантина 2013”. Майстер-клас поступово перейшов у дискусію про стан українського кінематографу, в ході якої публіка разом із режисером шукала відповіді на такі питання: як побудувати індустрію в наших реаліях так, щоб вона могла конкурувати з зарубіжними колегами; як поєднати художнісь і вільнодумтво з комерційністю і прибутковістю.
Вечірня програма проходила у львівському Палаці мистецтв, де показували класику українського кіно 60-80 років. Під час другого експериментального показу львів’яни мали змогу переглянути українські фільми, яких майже ніхто не бачив. Заборонені свого часу, а зараз відреставровані і реабілітовнаі стрічки відомих українських режисерів-класиків зацікавили більше людей, ніж було місць у кінозалі. Багато з них сиділи на підлозі чи дивились стоячи, продовжуючи заповнювати залу після початку сеансу. «Хоча стрічки надзвичайно різнопланові за всіма критеріями, вони доводять, що українське кіно було і було на високому рівні, щоб там не казали і як би його не знищували», – таким було загальне враження аудиторії.
Особливим успіхом користувалися «Та, що входить у море» (поетичне кіно Леоніда Осики про сім`ю, сюжет якого розгортається на фоні спокійного і меланхолійного моря), «Антракт» ( розмірений і трохи сумний Бориса Івченка про циркового клоуна – персонажа неоднозначного, роздвоєного, незрозумілого і завжди самотнього), «Київські фрески» (одіозний і скандальний фільм Сергія Параджанова, від якого лишилося лише 15 хвилин – стрічку, переповнену імпресіонізмом та ідеями пацифізму заборонили знімати після перших кінопроб) та «Злодій» (біблійна і символічна притча про українське село і людей, які по життю отримують лише насмішки і жорстокість від оточуючих). «Я, звісно, чула про фільм Параджанова, але багато фільмів, які демонструвалися тут, я не те, що бачу, - навіть чую вперше», - розповіла про свої враження одна з відвідувачок.