Є в політиці, в тому числі – місцевій, речі, про які прийнято говорити постійно, мало не щодня, і водночас є речі, на які увагу не звертають майже зовсім.
Депутатське кнопкодавство - така річ, що входить одночасно і в першу, і в другу категорію. Коли йдеться про кнопкодавів у Верховній Раді, надто якщо вони – регіонали, то говорити про них можна до безконечності. А от коли справа доходить до кнопкодавства, скажімо, у Львівській обласній раді – тут все, мовчок.
При цьому власне у Львівській обласній раді масове кнопкодавство, а також віртуальна присутність депутатів в залі завдяки теоретично персональним карткам, поширені аж ніяк не менше, аніж у центральному парламенті. І це стосується фактично всіх депутатських фракцій.
Радше для експерименту, аніж з метою досягнути якогось конкретного результату, на одному з сесійних засідань облради поточного скликання в травні журналісти після обідньої перерви взялися рахувати присутніх в залі депутатів, яких виявилося явно недостатньо для кворуму– 53 (хоча електронна система зареєструвала аж 85 обранців). Дещо несподіваним тоді виявився результат експерименту: помітивши, що представники уважно перелічують присутніх в залі (не помітити, щоправда, було б важко – надто вже старанно-демонстративним був цей процес), голова Львівської обласної ради Олег Панькевич вирішив не порушувати регламент і переніс засідання на інший день.
Вже на наступному сесійному засіданні журналісти почали активно звертати увагу на лише на віртуальну присутність депутатів, а й на саме голосування «за себе і за того хлопця». Здавалося, це теж може принести шанс на якесь позитивне зрушення – принаймні, Олег Панькевич перед наступною сесію звернувся до депутатівз проханням голосувати лише особисто. Це навіть трохи вплинуло – зокрема, на «свободівців». Але, на жаль, ненадовго, і вже наприкінці літа деякі депутати найбільшої фракції знову тиснули кнопки своїх відсутніх сусідів, не соромлячись фото- і відеокамер.
Власне, у цій загальній безсоромності, мабуть, і полягає найбільша проблема. Самі ці депутати, віртуали і кнопкодави, не бачать у таких своїх діях абсолютно нічого, вартого бодай згадки (не кажучи вже про осуд). Коли журналісти рахували депутатів у сесійній залі і фіксували їхнє кнопкодавство, реакція обранців була різною – хтось взагалі не звертав уваги, хтось злився, хтось віджартовувався і навіть кепкував. Один із найбільш активних депутатів Львівської обласної ради VI скликання намагався апелювати до «розуму» представників ЗМІ: мовляв, працювати і голосувати ж за питання треба, і не так важливо, чи є кворум, чи ні.
І якось всі вони дуже швидко і комфортно забули, що ще зовсім недавно, під час передвиборчої кампанії, мало не сорочки на собі рвали, доводячи, як сильно хочуть служити громаді в тій самій облраді, як прагнуть відстоювати інтереси мешканців Львівщини, як демонстрували готовність до повної і тотальної самопожертви в ім’я свого потенційного електорату.
Коли кандидат стає обраним, в нього, очевидно, з’являється маса важливіших справ, ніж робота у сесійній залі згідно з регламентом – разом з умінням, в разі чого, легко поєднувати слова про різноманітні «неконституційні» дії Верховної Ради із зневажливим ставленням до норм поведінки у власному «маленькому парламенті».
На такому тлі те, що голова Львівської облради Олег Панькевич хоч якось реагує на проблему кнопкодавства, нехай і з подачі журналістів, може виглядати, як напрочуд достойний вчинок. Але треба пам’ятати, що насправді дотримання правил гри – не жест доброї волі, а його обов’язок. І саме так до цього ставитися.
І, спостерігаючи за черговими кнопко-картковими «подвигами» депутатів, яких, без сумніву, буде достатньо вже на сесії облради 18 жовтня, розуміти, що насправді риба, всупереч популярній і дуже комфортній приказці, гниє зовсім не з голови. Вона гниє звідусіль водночас.