15 липня Україна відзначає три свята: день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира, день хрещення Русі і День української державності. Це й не дивно: у період князювання Володимира Київська Русь перетворилася в найбільшу державу середньовічної Європи. Історики пов’язують цю добу з початком її розквіту, вона простягалася від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного й Азовського морів. У часи свого правління Володимир першим із князів почав карбувати власні гроші, тоді ж з’явився сучасний герб – тризуб. Про його заслуги нагадали на сторінці національного заповідника «Софія Київська».
Посівши київський престол після сімейних міжусобиць, князь Володимир почав розширювати території держави і зміцнювати її статус. Він підкорив багато сусідніх племен: дубілів, білих хорватів, радимичів та інших, вів переможні війни з сусідами. Окрім добрий якостей державотворця, Володимир був розумний політиком і реформатором. Він назавжди змінив вектор держави у напрямку розвитку, прогресу, орієнтації на захід.
Найбільше князя Володимира пам’ятають як хрестителя Русі: він на державному рівні запровадив у 988 році християнство, відходячи від відсталих язичницьких культів. Свій тісний зв’язок із Візантією, яка була центром православ’я, Володимир закріпив шлюбом із принцесою Анною, сестрою візантійського імператора Василія II. Сам князь Володимир після хрещення теж отримав ім’я Василій.
«Напередодні прийняття доленосного рішення Володимир ґрунтовно досліджував це питання й знайомився з різними релігіями, які сповідували країни-сусіди Київської Русі. Сторінки літопису “Повість минулих літ” зберігають переказ про те, як саме відбувався вибір віри, як приходили до князя булгари віри магометанської, посольство від Папи Римського й хозари-іудеї. Останнім представляв свою віру представник Візантійської імперії, який вразив всіх своєю мудрістю і красномовством. Послухавши всіх іноземних гостей, князь виявляє бажання ще подумати й “випробувати” віри, пославши своїх посланців до різних народів», – розповідають на сторінці Андріївської церкви, що є частиною заповідника «Софія Київська».
Власне, саму Софію почав будувати також князь Володимир, хоча закінчив роботи його син Ярослав Мудрий. Почали зводити храм, присвячений Софії – премудрості Божій, 17 листопада 1011 року. У вівтарній частині Софійського собору є фреска із зображенням святого Василія та напис-«автограф» князя, який використовує своє християнське ім’я: «Господи помози рабу своему Василеви грешнику помози ему Господи».
«Поява собору Святої Софії на початку ХІ ст. засвідчила, що державність і культура Київської Русі досягли свого розквіту вже за Володимира, і саме з Києва поширилися східнослов’янськими теренами», – зазначають у заповіднику.
Перед будівництвом Софійського собору князь спорудив Десятинну церкву, у ній потім знайшов вічний спочинок. А ще історики вважають, що дружина Анна переконала князя Володимира влаштувати на святій горі Афон руську обитель Богородиці Ксилургу (Древодєла) і вмовила своїх братів Василя ІІ і Костянтина VIII надати для цього один зі святогорських монастирів. Цей найдавніший руський монастир, згаданий в афонському акті від 1016 року, присвячувався Пресвятій Богородиці.
Автор «Повісті временних літ» пише про заснування князем Володимиром школи у Києві: «І почав Володимир посилати забирать дітей у нарочитих мужів своїх і віддавати їх на навчання книжне. Через оцих, відданих на навчання книжне, і збулося пророцтво на Руській землі, в якому сказано: “У ті дні глухі почують слова книжні і ясною буде мова гундосих”».
Сучасники називали князя Володимира Хрестителем або Володимиром Красним Сонечком. Вже тоді його поважали і розуміли роль у державотворенні. Тепер його найчастіше називають Володимиром Великим. Церква зарахувала київського князя до лику святих і називає рівноапостольним. Багато храмів в Україні названі на честь святого князя Володимира.