Шевченко творив її несвідомо - як віддушину. Бо не мріяв стати поетом - а лише художником.
А вона перевернула його життя - запроторила у форти, а згодом нарекла генієм. У нашій рубриці - Шевченків "Кобзар".
Шевченків "Кобзар" - не лише в основі телепроектів, а й мультфільмів. Його перекладено на сто п’ятдесят мов світу. Читають навіть японці, цигани та китайці.
Та перший Кобзар був не звичною нам товстою книгою - а маленькою брошуркою без назви.
Саме з цих рядків починався Кобзар, який вміщав тоді лише вісім творів. Ольга Шарапа - прапраправнучка Шевченка по брату Микиті.
Тарас подав цей "Збірник творів" до друку без назви. Саме видавництво нарекло його "Кобзарем" через ілюстрацію.
Невідомо, чи Тарас би наважився видати свої твори, якби не друзі.
Чоловік обіцяв нікому не показувати - взяв згортки додому, мовляв, читати. А сам з ними пішов до Гребінки - там і вирішили видати.
Та хлопці вмовили. Серед тисячі примірників, кільком "Кобзарям" вдалося "проскочити у світ" без цензури. З решти повикидали всі спогади про славну козаччину.
Сам поет не ретельно ставився до своїх рукописів.
А в сорок четвертому році, потребуючи коштів, Тарас навіть продав свої права на видання першого "Кобзаря" та "Гайдамаків".
За чималу суму вони перейшли до книготорговця Лисенкова. Проте Шевченко продовжує писати навіть на засланні, попри заборону.
По засланні, коли "Кобзар" був під забороною, Шевченко не мав жодного його примірника, тож клопотав про видавництво нового. Тоді зібрав сімнадцять творів. І знайшов спонсора.
Зіпсувались, бо чоловік не хотів "світитися", як жертводавець коштів. Адже "Кобзар" ще довго був заборонений у Російській імперії.
Тож книгу видавали за кордоном навіть у мініатюрному вигляді цигаркового паперу - і ввозили в імперію нелегально. Люди ж бо хотіли читати "вільне слово".