Чому я підозрюю Макуха Андрія, Рибіцького Романа та Наталю Шелестак в причетності до організації та участі у викраденні мого автомобіля.
Цей текст буде оформлений та підписаний мною у вигляді офіційного листа-звернення, та направлений у Прокуратуру та СБУ Львівської області.
У кожного злочину, має бути мотив або обставини, які б могли пояснити причину по якій злочинці ідуть на його скоєння.
Основний мотив у викраденні мого автомобіля – зачистка керівного складу поліції Львівської області напередодні атестації першої категорії керівників та подальша заміна їх на свої людей.
Мова йшла про наступні посади: нач. поліції Львівщини – Дмитро Загарія, керівник кримінального блоку – Руслан Домніцак, керівник карного розшуку – Микола Гладюк, керівник слідчого упр. області – Микола Самарчук.
Весь цей план нереально було б реалізувати без підтримки високопосадовців з МВС України. Не виключаю, що і сам Аваков був у курсі щодо загальної концепції плану, а тому я маю глибоке переконання, що така підтримка у організаторів була.
Вся суть задумки була у тому, щоб продемонструвати неспроможність діючого керівного складу поліції Львівщини на чолі з Дмитром Загарією у знаходженні викраденого автомобіля активіста напередодні атестації.
Все це було розраховано на потерпілу жертву з типовою логікою та психологією, напевно саме тому все пішло не зовсім по плану організаторів.
Думаю, що вони були переконані, що все пройде швидко та сплановано, а тому заздалегідь був розроблений план повернення автомобіля після реалізації задуманого, але все пішло зовсім не так....
Якщо у викраденні авто я можу висловлювати тільки підозру, то інші речі я можу констатувати, як факти, тому що про ці речі вони спілкувався зі мною особисто до атестації та під час неї.
Мені насправді досить не просто було дійти до усіх цих висновків, значно легше було б долучитися та виконати забаганки цих людей, і просто зробити все можливе, щоб прибрати з посад Загарію, Домніцака, Гладюка і решту... І було б все добре, і ми б по сьогодні залишилися друзями.
Вони ще досі не можуть закінчити реалізацію свого плану, цей процес триває і зараз... (Валерій Середа далеко не той очільник, котрий був у їхніх планах).
Всі зустрічі у цій історії (моя взаємодія з Макухом та Шелестак) я вважаю великою продуманою виставою, яка координувалася поза моєю спиною. Рибіцький, як на мене, був одним з головних сценаристів цього плану.
Андрій Макух, по суті, був одним з головних виконавців, а Наталія Шелестак старалася бути осторонь, аби на неї не впала жодна підозра, але в потрібних моментах долучалася до своєї ролі та участі. Вона була практично чи не єдиним інформатором про хід моїх думок (та впливала на них), які в подальшому передавалися Рибіцькому з Макухом – задля правок сценарію.
Нижче будуть описані події починаючи з викрадення автомобіля. Події, які передували викраденню, були переважно описані тут i тут.
Імена окремих людей з тих чи інших причин були змінені, але можуть бути надані слідству, задля подальшого розкриття цього злочину.
Всі мої підозри ґрунтуються на певній лінії подій, які відбувалися протягом останнього року та їх несумісності, і які можуть найти своє подальше підтвердження в ході слідства правоохоронних органів.
Окремо хочу сказати Наталі Шелестак:
Вся суть твоєї хитрості та маніпулятивності в даному випадку, – коли ти симулюєш турботу і небайдужість до близької тобі людини, а в той же час по вашому спільному сценарію, твої подільники запихають цій людині «ніж в спину». Так було і з Загарією Дмитром Дмитровичем.
А заради чого?! Я думав про це, і ти знаєш, що мені спало на думку? Це гроші і влада. Наталя Шелестак, це той мільйон, про який ти колись говорила жартома – що якщо брати хабар, то мінімум мільйон.
Частина 1. Ніч викрадення.
Сам факт угону я побачив приблизно через дві години після самого угону. Я просто спустився, щоб забрати папку з документами, які я там забув, але автомобіля вже не було.
Я відразу повідомив в поліцію, зателефонував своїй колезі Наталі Шелестак, та сусіду, в якого були ключі від серверу, на якому зберігалися записи зовнішнього відеоспостереження.
Першими приїхали патрульні, Наталка приїхала також досить швидко, разом з нею приїхав Андрій Макух (з яким ми не так давно познайомилися, коли вони після свого призначення в ВВБ приходили разом з Романом Рибіцьким).
Я неодноразово чув, що Андрій і Роман профіки, і, незважаючи на їхнє темне минуле, в мене були великі сподівання, що в період реформ це для них буде справа честі та шанс, щоб довести, що вони справді стали на правильний шлях, про який вони говорили на нашій першій зустрічі.
В мене навіть промайнула думка, що вони мають знати всіх місцевих представників криміналітету, а тому їм не складе особливих труднощів відшукати моє авто.
Приїхала слідчо-оперативна група та почалися стандартні процедури. Через деякий час приїхав Кисіль, як я вже пізніше дізнався, він працював в карному розшуку по лінії викрадень автомобілів.
Андрій мені пояснив, що ця робота не входить в їхні обов'язки як ВВБшніків, але вони зроблять все можливе, щоб мені допомогти. Він відійшов в сторону до Кисіля і про щось з ним говорив, після чого підійшов і сказав, що завтрашній ранок покаже яка ситуація.
В розмові з Наталкою ми відразу почали припускати, хто може бути дотичним до викрадення. Першим, хто спав на думку – це Василь Пісний. Справа в тому, що якийсь час до викрадення Наталя зі своїх джерел отримала та переповіла мені погрози від Пісного на мою адресу – щось типу «Передай рижому, що я йому голову відіб'ю». Я ще тоді здивувався, що Пісному нема чим зайнятися, як тільки погрожувати. Хоча не виключав, що він міг розсердитися за мою поїздку з журналістами ICTV до його будинку і дописи в ФБ.
Наталя мені сказала, що вона зателефонувала до якихось людей Пісного і попросила, що якщо це вони, щоб повернули авто... Вони типу їй дали відповідь, що нічого не знають і не чули, але будуть взнавати, питати та шукати.
Частина 2. Початок пошуків.
Наступного ранку я сконтактувався з Макухом, він сказав, що все в процесі і робота йде, пізніше я дізнався, що правоохоронці знімали відео з камер та відслідковувався маршрут, по якому їхав автомобіль з місця викрадення.
Нічний допис на Варта1 дав трохи розголосу, і до мене вранці зателефонували із Захід.нет. Я якраз прямував на допит до слідчого в Шевченківський РВ. В коментарі Захід.нет я повідомив, що, скоріш за все, це звичайна крадіжка авто, але версію, що це може бути пов'язано з громадською діяльністю я також не відкидаю.
Жодних прізвищ, кого б я підозрював, я не називав.
На допиті у слідчого, я розповів про події напередодні викрадення та про передані мені погрози Пісного через третіх осіб – про які мені розповіла Наталя. Це все, що я мав на той момент.
В цей день до мене було багато дзвінків від знайомих, які пропонували хоч якусь допомогу, одним з них був дзвінок мого колеги «Павла» з ГО ДК Львів. Він розповів, що в нього є деякі контакти, які раніше допомагали в такій ситуації, і що, можливо, щось вийде і в цей раз. Я погодився та подякував.
Я періодично зідзвонювався з Макухом та запитував чи є якісь новини, мені казали, що треба ще час, все в процесі і робота йде. Приходили додому молоді міліціонери з Шевченківського РВ, і запитували в мене, що їм робити?... З такими запитаннями, я дивився на них, як на баранів.
В цей же день пам'ятаю, що авто нібито прослідкували по камерах десь до Миколаєва (Львівської області).
Частина 3. «Сматрящій м. Дрогобича» — «Жора».
Під кінець другого чи третього дня пошуків до мене зателефонував мій колега «Павло». В нього була радісна звістка про те, що його дзвінок спрацював і мій автомобіль знайшли. За його словами, це авто через свої канали знайшов «сматрящий» м. Дрогобича «Жора».
Він також розповів, що «Жора» сказав, що допоможе все розрулити і навіть скаже, що я ніби є його родичем і мені автомобіль віддадуть за символічну суму. Жора мав приїхати у Львів на наступний день, де ніби мали відбутися перемовини з представниками криміналу, які були дотичні до самого викрадення, а в подальшому мала відбутися зустріч вже зі мною.
Також «Жора» переказав, що після повернення на мій автомобіль буде встановлене своєрідне «табу для криміналу» (щодо угонів в подальшому).
Я розумів, що це важлива оперативна інформація, і відразу зателефонував Андрію Макуху, та поінформував його про «Жору» з Дрогобича. Він далі ствердно запевнив, що вони працюють над пошуками автомобіля.
Вранці наступного дня до мене зателефонував Макух і сказав, що потрібно терміново зустрітися. Приїхав він не сам, а з Кисілем (з карного розшуку по угонах). Макух мені сказав, що вони хочуть постежити за нашою зустріччю з Жорою і просять від мене на це добро.
Я сказав, що, на мою думку, це неправильно, що я про це буду знати, а тим більше давати добро, бо психологічно на зустрічі я буду себе почувати дискомфортно. Тоді вони попросили мене телефон мого колеги з ДК Львів Павла. Я дав їм його.
Через деякий час до мене зателефонував Павло, і запитав скільки я готовий дати грошей за повернення авто. Не пам'ятаю, яку я точно суму назвав, здається 2000$. Мені відповіли, що це занадто мала сума, і що зі мною ніхто навіть говорити не буде, але в результаті ми дійшли згоди, що в мене таки буде нагода зустрітися з Жорою особисто та домовлятися вже на місці. Всі ці речі я повідомляв Макуху.
Десь через 15 хв. після дзвінка Павла, до мене зателефонував невідомий чоловік, з характерним голосом ЗЕКа. Він представився власником шроту, і повідомив, що мій автомобіль в нього і його ніби привезли на розбірку в його сервіс, і він готовий його повернути за 3000$. В ході розмови я зрозумів, що це якась афера, і знову зателефонував Макуху, той сказав, щоб я не сприймав всерйоз цей дзвінок, але вони на всяк випадок перевірять номер телефону в якійсь своїй базі.
Трішки пізніше я дізнався, що цей ЗЕК перед спілкуванням зі мною, дзвонив моїй дружині, і саме вона йому дала мій номер телефону. Мені видалось дуже дивним, звідки у них був номер телефону моєї дружини?
Після розмови з ЗЕКом, до мене знову перетелефонував Макух, і попросив, що перед моєю зустрічю з Жорою, вони б хотіли зустрітися з моїм колегою Павлом.
Я заталефонував Павлу, та переповів йому прохання про зустріч, і сказав, що я буду не сам. Макух заїхав за мною під мій будинок, з ним був той самий Кісіль. Зустріч з Павлом була призначена на заправці біля Кривчицького автобазару.
Коли ми під'їхали, то Павло вже був на місці, я підійшов до нього і представив Макуха та Кисіля, і сказав, що ці люди допомагають повернути мій автомобіль та хочуть з ним поговорити. Макух запитав в Павла, чи він мій друг, і чи хоче мені допомогти - "Дай нам телефон Жори". Коли Павло почув ці слова від Макуха, він відвів мене в сторону
- Сергій, що ти наробив?! Мені тепер піз#$@ц.
- Павло, я тебе попереджав, що я буду не сам. Люди хотіли з тобою просто поговорити, я і сам не знав про що. Це тебе ні до чого не зобов'язує. Ти можеш погодитися або відмовитися давати номер Жори, я на тебе не буду тиснути.
Павло відійшов від мене в сторону та, як мені здалося, став телефонувати до Жори, і розповів йому все (що я приїхав на цю зустріч з працівниками міліції).
Після цього він знову підійшов до мене:
- Сергій, ти не уявляєш що ти наробив. В мене тепер дуже великі проблеми. Ти не знаєш, що це за люди і на що вони здатні. Вони мені вже сказали, що я винен їм гроші за все що сталося (~500$). Вони можуть і вбити, а в мене дружина і дитина...
- Павло, я не розумію за що ти їм винен гроші, ти ж не давав їм жодного номеру телефона, і жодної твоєї вини тут немає.
- Сергій, або ми прямо зараз їдемо на зустріч з Жорою, або всі ці домовленості скасовуються.
Я підійшов до Макуха і Кисіля і сказав, що Павло не буде давати номер телефону, і що нам потрібно прямо зараз роз'їхатися, бо я їду на зустріч. Вони все зрозуміли і ми розійшлися.
Я сів в авто Павла і ми проїхали приблизно 1,5-2 км від місця попередньої зустрічі. Там весь цей час нас чекав Жора. Це був молодий чоловік років 35, в неординарному кольоровому спортивному костюмі (його образ представника криміналітету був ніби з кінофільму чи книжки).
Жора попросив мене відкласти свій мобільний в сторону, так само, як і відклав свій. Він не виглядав стурбованим і почував себе досить спокійно та впевнено. Розмова почалася з звинувачень Жори, що я собі дозволив приїхати на зустріч з Павлом разом з правоохоронцями, це виглядало як своєрідний психологічний тиск на мене.
Жора назвав конкретні речі, які знаходилися в моєму автомобілі, після чого я зрозумів, що він дійсно має зв'язок з реальними викрадачами. Він мені розповів, що автомобіль вже дуже далеко, і що правоохоронці його ніколи не знайдуть, та що питання повернення можна вирішити тільки шляхом викупу автомобіля.
Мені була названа сума 6000$. Я сказав, що це дуже велика сума, і я не готовий її заплатити. Подальші дебати та переконання один одного, до жодних результатів не привели, але я побачив, що як Павло, так і Жора, були дещо шоковані, що я не погодився на викуп. Мене дивувало, звідкіля у них було таке велике переконання, що я заплачу ці гроші?
В результаті ми роз'їхалися, так і не зійшовшись на сумі. Чесно кажучи, ще до того я для себе прийняв рішення, що я буду вести пошуки по лінії правоохоронців (не знаю чому, але я чомусь повірив, що вони можуть знайти авто). Всі ці торги і розмови щодо викупу були лишень для того, щоб отримати додатковий час на пошуки, в іншому випадку злодії могли прийняти остаточне рішення, щоб позбутися авто.
Ще декілька годин після зустрічі я телефоном спілкувався з Павлом, він нагнітав страхи, що це був мій чи не останній шанс повернути автомобіль, і що Жора знає, що його телефони вже відстежуються і він в курсі того, що відбувається з сторони правоохоронців. Всю цю обстановку я паралельно повідомляв Макуху по телефону.
Трішки пізніше Макух мені скинув фото двох осіб, і запитав чи є серед них є Жора, з яким я зустрічався. На одному з фото дійсно був він, це додало мені розуміння, що робота ВВБшніків іде в правильному напрямку.
Частина 4. Знайомство з Гладюком.
Я вже не пам'ятаю при яких обставинах, але на наступний день після зустрічі з Жорою, в мене з Наталкою була домовлена зустріч з керівником карного розшуку області. На зустріч прийшов Гладюк Микола. Так-так, це той самий Гладюк, на якого мені скаржилися Макух з Рибіцьким, і якого ніби потрібно було прибрати за їхнім проханням з поліції на майбутній атестації.
Ми говорили з ним про результати пошуку автомобіля. Він розповідав, що в них є бачення хто б це міг бути і де шукати автомобіль. Гладюк звернув увагу, що технічні можливості міліції дещо обмежені і це трохи затягує швидкість пошуку, і запитав чи ми не можемо, як активісти, звернутися в СБУ, і попросити, щоб ті їм допомогли.
Я запитав, чи в Наталки є телефон керівника СБУ і чи вона може зателефонувати до нього. Наталка на моє прохання набрала керівника СБУ та коротко пояснила, що у мене викрали автомобіль, а далі відбулась приблизно така розмова:
- Ви можете допомогти у пошуках автомобіля?
- А яким чином ми маємо допомогти?
- Технічно.
- Добре, допоможемо в межах можливого. Хай поліція до нас звертається.
Після цієї розмови ми попрощалися з Гладюком і він пішов.
Через 5-10 хв практично на тому ж місці в нас з Наталею відбулася зустріч з Макухом. Перше, що він запитав, – яке враження справив Гладюк, адже він знав, що це була моя перша зустріч з ним. Я не пам'ятаю, що я йому відповів, але я зрозумів, що саме Гладюк, як керівник розшуку, несе відповідальність за пошуки мого автомобіля.
Ми розповіли Макуху про ситуацію з СБУ і про те, що поліції дозволили до них звернутися за тех. допомогою. Макух сказав, що така допомога значно прискорить процес пошуків, після чого ми роз'їхалися.
Після усіх цих розмов ми приїхали в офіс до Наталки і вона сказала, що їй не сподобалася інтонація розмови керівника СБУ і що в неї закралася підозра, що саме СБУ причетне до викрадення мого автомобіля. Коли я запитав, а що саме викликало підозру, вона повторила фразу "А яким чином маємо допомогти?".
Якщо чесно, я не до кінця зрозумів, що саме їй не сподобалася у цій фразі, але я цілком довіряв її інтуїції, адже раніше ніколи не мав жодного досвіду та справ з СБУ.
Частина 5. Внутрішня безпека зупиняє пошуки автомобіля.
Весь наступний час я періодично зідзвонювався з Макухом та запитував, як у них просуваються пошуки. Він відповідав, що вони над цим працюють і процес іде, та що потрібен ще час.
Пізніше він став невдоволений співпрацею з СБУ та жалівся, що все йде дуже мляво і повільно, і треба якось прискорити цей процес. Я звернувся до Наталі, але вона сказала, що більше не буде дзвонити в СБУ, тому що це в мене викрали автомобіль і я маю просити допомоги.
Вдруге я вже сам зателефонував керівнику СБУ, та пояснив, що я, по суті, опинився наодинці з організованими злочинцями і поліція без їхньої допомоги не дасть з тим ради.
Він зіслався на велику завантаженість роботою, але не відмовив мені в допомозі, лишень сказав декілька фраз, які я спочатку не зрозумів. Я зателефонував Макуху та переказав йому все. Його це поставило в своєрідний ступор, але мені видалося, що він зрозумів, про що йде мова...
Вже пізніше я з'ясував, що СБУ не мало бажання мати якісь справи по цьому випадку саме з Внутрішньою безпекою, адже Загарія мені казав, що у них з СБУ нема жодних проблем.
Після всіх цих подій Макух мені сказав, що вони зайшли в тупик з пошуками, та й взагалі, що це не входить в компетенцію Внутрішньої безпеки. Я був дуже засмучений всіма цими новинами.
Частина 6. Друга спроба викупу автомобіля.
Подальші пошуки не давали жодних результатів, я вже почав втрачати сподівання, що авто буде знайденим. В офісі Наталки в нас зав'язалася розмова з нашим спільним товаришем "Віктором", який мені намагався пояснити що міліції не можна вірити, що вони всі продажні та швидше за все нічим мені не допоможуть.
Він говорив про те, що в таких випадках потрібно обирати, - або домовлятися з криміналом і не мати жодних справ з правоохоронцями, або довіритися правоохоронцям, але тоді шанси знайти авто мінімальні.
В ході розмови він сказав, що може спробувати мені допомогти з поверненням, але я маю прийняти рішення, чи я справді готовий заплатити викуп за автомобіль. Я погодився і прийняв його допомогу.
Віктор закинув інформацію по своїх каналах і ми стали чекати результатів. В один з днів він запитав в мене, що якщо знайдуть в кого автомобіль, чи влаштує мене сума викупу в розмірі 5000$ Я відповів, що влаштує.
Після цього, у мене була ще одна зустріч з Макухом, на якій я його запитав:
- Андрій, що мені робити, якщо найдуть автомобіль і запропонують викупити його за 5000$? Погоджуватися чи ні?
- Чекай... Я ще сьогодні-завтра зустрінусь з деякими людьми і може буду мати деяку інформацію.
Здається на наступний день, пізно ввечері, коли я був вдома, до мене зателефонував "Віктор". Він попросив, щоб я набрав його на інший номер, але з телефону своєї дружини.
Він повідомив, що мою машину довго шукали, але знайшли і ніби готові повернути за 5000$. Але все це за однієї умови – спочатку я маю дати свою попередню згоду на домовленість про викуп за 5000$, а злодії вже будуть думати – повертати авто чи ні (бо типу було забагато шуму).
Я знову дав задню у викупі, і сказав, що раз їм треба ще щось подумати, значить і я хочу мати можливість подумати. На цьому наша розмова припинилася.
Буквально через 10-15 хв. після цієї розмови, до мене телефонує Макух, і каже, що за декілька хвилин під'їде до мого будинку, бо має розмову. Це була для мене одна з ключових розмов:
- Сергій, я зустрічався з людьми і мені сказали, що авто можуть повернути за 5000$.
- Андрій, я тебе вчора питав, що мені робити, коли мені черговий раз запропонують платити викуп, а сьогодні ТИ САМ приходиш і кажеш, що мені готові повернути авто за 5000$??? Передай їм, що мені треба подумати.
- А як це передай?!
- Ну от так і передай... як до тебе прийшла ця пропозиція, так само в зворотньому порядку її і передай.
- Ииииии [Макух підвис]
Потім ми про ще щось з ним ще говорили, але пам'ятаю наступне:
- Сергій, в нас в країні нічого не зміниться. Все буде, як і було раніше. Кажуть, що Хатія скоро звільниться з поліції.
- Андрій, це погано, коли немає віри у те, що щось може змінитися. Ви ж говорили при нашому знайомстві зовсім інші речі... А стосовно Хатії, це ми ще побачимо. Говорити можуть багато чого.
В цей момент до мого будинку під'їхав автомобіль патрульної поліції з включеними маячками. Вони просто стояли і спостерігали за нами. Я відчув, як Адрій напружився усім тілом.
- Андрій, ну хіба не можна зробити так, що у Львові не крали автомобілі?
- Ну як це, щоб не крали? Якщо вони не будуть красти, то ми їх не зможемо злапати.
І тут, якщо чесно, я просто підвис з його логіки.
Я не знаю чому я сказав наступні слова, але я добре їх пам'ятаю, і переконаний, що він їх так само запам'ятав. Я сказав, що вся ця історія з машиною дуже багато чого змінить у Львові, в тому числі і по криміналу.
Частина 7. Атестаційне ”кілерство” на замовлення
На початку червня відбулися відбіркові сбівбесіди з представниками громадськості на участь у атестаційних комісіях. Все моє громадське оточення без особливих проблем їх пройшли. Більше того, всіх нас було зараховано саме до комісій, які мали проводити переатестацію найвищого керівного складу поліції Львівщини. Коли саме мала розпочатися атестація, ніхто ще не знав.
На одній з зустрічей, де ми обговорювали майбутні атестаційні процеси, від наближених до Наталі Шелестак людей, я почув нові прізвища, які б бажано було ”зачистити” на атестації. До прізвища Гладюк, додалися ще Домніцак та Самарчук.
Перше моє знайомство з Домніцаком відбулося десь в той самий період. Воно було в контексті розмов пов'язаних з пошуком мого автомобіля. На другій чи третій зустрічі я вже мав своє часткове враження про цю людину. На одній з зустрічей, я йому розповів, що мені неодноразово пробують вкласти в голову, що він з Гладюком нехороші люди, яких потрібно позбутися на атестації. При цьому ці люди не можуть навести жодних вагомих аргументів. Тоді я вперше розповів йому свою версію, що викрадення мого автомобіля може бути пов'язане з усією цією історією, і що таким чином мене хочуть штучно налаштувати проти них. Адже Гладюк ніс безпосередню відповідальність за пошуки автомобіля, а Домніцак був його безпосереднім керівником.
В перший день атестації мені стало відомо що, з усього мого громадського середовища, я єдиний хто опинився в комісії, в якій мали проходити атестацію як Домніцак з Гладюком, так і Самарчук. Вже тоді я і почав складати усі пазли, які сьогодні склалися у велику картину.
Якщо коротко стосовно Самарчука, то ще до атестації на нього нами було зібрана достатньо велика кількість компроментуючих матеріалів, які дійсно давали підстави поставити під сумнів його подальшу роботу в поліції.
Частина 8. Спроба самостійних пошуків авто.
Час йшов і я не мав жодних новин по результатах пошуку автомобіля.
Наступний раз ми зустрілися з Макухом вже в Наталки в офісі. Там він сказав, що за його джерелами, автомобіля в тому вигляді, в якому він був, вже нема і що подальшими пошуками вони не будуть займатися, бо це не входить в їх компетенцією.
Я вже почав втрачати надію, але вирішив спробувати продовжити пошуки своїми власними силами. За весь цей час єдиним прямим зв'язком з злодіями для мене був Жора, який в свій час назвав конкретні речі, які на момент викрадення перебували в автомобілі. Я написав Макуху повідомлення та попросив його, щоб він дав телефон Жори, адже я знав, що вони ідентифікували його та що він був у відпрацюванні. Макух відписав, що Жора просто шістка і він не вартий уваги. Я все одно наполіг, щоб він дав мені його контакт. Макух декілька днів знаходив різного роду відмазки (то він в відрядженні, то не на роботі), але протягом тижня телефон Жори так і не дав.
Ця вся ситуація викликала у мене серйозну підозру. Люди, які ніби декларували, що хочуть мені допомогти в пошуках, припинили їх, а тепер просто морозяться дати номер телефону ”шістки”, який мав вихід на злодіїв.
Я прийшов до Наталки і розповів їй про ситуацію, яка трапилась Макухом, і сказав, що в мене є підозри, що саме Рибіцький та Макух можуть бути дотичні до викрадення мого автомобіля і що вони не ті люди, за кого себе видають. Наталка мені відповіла, що вона й сама вже побачила якусь мутність з їхньої сторони і візьме це до уваги.
Частина 9 . Остання зустріч з Макухом Андрієм.
23 червня 2016 був першим днем атестації, на якій Домніцак її пройшов. По приїзду у Львів ми з Наталкою знову випадково перестрілися з Макухом біля ГУНП Львівщини. Ми сіли в кафе поряд і він почав розпитувати деталі проходження атестації Домніцаком...
Наталя раптом сказала, що у неї нема часу та їй треба бігти по справам. Я залишився з Макухом наодинці. Я спитав в нього, чому він так часто цікавиться і згадує Домніцака, та що це все виглядає на якусь внутрішню війну. І я побачив, що його раптом просто почало трусити. Він віднікувався і заперечував все, але для мене стало все зрозуміло. В кінці розмови, він мені сказав, що знає, що я їх підозрюю у викраденні мого авто. Я йому підтвердив свої підозри і запитав чому він так і не дав мені номера телефона Жори. На що він почав говорити просто якісь несенітниці про те, що Жора є ніким, що він до того взагалі жодного відношення не має, і що він не хотів, щоб я на це витрачав свій час. Він сказав, що має контакти реальних злодіїв, що вони живуть на Сихові, і він може їх дати. Я подякував, і сказав, що мені це більше не потрібно.
Мені відразу спало на думку, що саме Наталка їм розповіла про мої підозри...
Це була наша остання розмова і зустріч з Андрієм Макухом, більше мені нагода з ним зустрітись не випадала.
Частина 10. Заключна частина - відведення підозр, провокації, підстави та пошук контр-компромату.
Протягом року робилося все можливе, щоб мої підозри падали на СБУ. Вони намагалися «зшити» на мене компромат, щоб у разі їхнього викриття, я відмовився від своїх свідчень по цій справі.
1) Історія з операцією по МРЕВ. Вона складалася з двох спільних зустрічей в якій брали участь Шелестак і Макух. Я сьогодні зрозумів, всі розмови за моєю участю про це – була своєрідна провокація з їхньої сторони по відношенню до мене.
2) Підставний агент-активіст Андрій, якого вони протягом року тричі засилали до мене з різними провокативними розмовами та пропозиціями.
Андрій наполегливо намагався мені донести, що СБУ може мені підкинути наркотики, що мені з ними потрібно воювати, іти на випередження і іншу брєдятіну. Так само він просив мене виготовити йому посвідчення журналіста для отримання зброї і т.п.
3) Ненавязливі поради Наталі і Макуха, що за 5000$ можна привезти під документи автомобіль з-за кордону. При цьому мені допоможуть закрити кримінальну справу по вираденню авто, а я мав би їздити на авто-двійнику під виглядом мого авто, яке я ніби найшов. Можете уявити, щоб було, якщо б після цього моє справжнє авто найшли?
4) Наталка декілька разів протягом цього часу мені намагалася донести інформацію, що по її джерелах, саме СБУ причетне до викрадення мого авто.
5) Історія проходження Наталією поліграфу в Макуха Андрія. На мою думку, результати поліграфу демонструвалися, як своєрідне алібі, що вона ні до чого поганого не дотична. В мене великі сумніви щодо цих результатів, бо я знаю що собою являє особа, яка проводила це тестування.
6) Підставна журналістка з видання ВЗ, яка на прохання по лінії ВВБшників, в потрібний момент зверталася до мене з маніпулятивними запитаннями, щоб витягнути з мене інформацію по викраденню авто, про мої підозри хто б це міг бути, по ситуації з Гладюком і т.п.
Та багато інших моментів, які тоді здавалися дивними але при цьому були продуманими діями та мали конкретну мету.
Висновки.
Я переконаний, що вся ця історія має ознаки великої продуманої афери, яка затягнулася у часі за тих чи інших обставин. В ній брали участь достатньо велика кількість людей, пов'язаних між собою єдиним планом. Думаю, що всі ці люди сьогодні стали своєрідними заручниками всіх тих нехороших речей, учасниками яких вони є.
Все це не могло пройти непоміченим і думаю, що залишило за собою дуже багато слідів та доказової бази, яка з часом може стати відома суспільству. І я переконаний, що ці люди дуже бояться цього.
Я пам'ятаю свою останню зустріч в Києві з Загарією Дмитром Дмитровичем. Там була присутня і Наталя Шелестак. Він про це все нам сказав «Пройде час, і все стане на свої місця...» В мене є відчуття, що він багато чого знає, з того що я описав вище....
Протягом року я вичислив багатьох дотичних до всієї цієї історії осіб, які в той чи інший момент були учасниками та виконавцями тих чи інших завдань.
Стосовно плану повернення автомобіля, який я згадував на початку….
Саму суть задумки повернення можна простежити по ось цьому посту та їх коментарях.
Мова йде про злочинців, які також займалися крадіжками автомобілів. Таких угруповань у Львові працює декілька. Так от, мій автомобіль просто хотіли повісити на одне з цих угруповань, а саме на те, про яке йде мова в пості. Але обставини склалися так, що викрасти авто було значно простіше, чим зараз його повернути.
Але попри все пережите, я вірю, що справедливість існує, і момент істини усього цього таки колись настане!