У чотирьох залах Археологічного музею Львівського університету продемонстрована еволюція матеріальної культури людей від початків заселення наших земель до XVII ст. Цю колекцію артефактів у різні часи збирали студенти та викладачі ЛНУ ім. Івана Франка під час літніх польових практик. Завідувач музею Ярослав Погоральський розповів ZAXID.NET про найцікавіші експонати й основні археологічні культури, які населяли територію сучасної України.
«Наш регіон був заселений від перших людей на території України, від раннього палеоліту. І завжди це було досить насичене заселення, тому що сприятливі природні мови, багато ресурсів, логістично вигідне розташування – торгові, водні шляхи. Нас формували впливи центральноєвропейських культур», – наголосив Ярослав Погоральський.
Мамонти і перші люди в межах України
У музеї представлені предмети перших людей раннього палеоліту. Це кремʼяні знаряддя та оброблений ріг оленя. Середній і пізній палеоліт демонструють знахідки зі стоянки Молодове біля Дністра на Буковині.
Кісткові залишки мамонтів знаходили у кар’єрах – біля озера Задорожне на Миколаївщині, на сірчаних кар’єрах Яворівщини.
«Спочатку знаряддя праці були універсальні. З кожним наступним століттям чи тисячоліттям вони стають більше спеціалізованими: робили окремі знаряддя для тої чи іншої трудової операції. Люди завжди хочуть їсти, з часом мамонтів не стало, тоді почали шукати виходи. Так з’являється землеробство, скотарство, люди винайшли перший штучний матеріал – кераміку», – розповідає Ярослав Погоральський.
Посудина з нотним орнаментом (село Тадані біля Кам’янки-Бузької). Належить одній з перших землеробських культур на території України – лінійно-стрічкової кераміки або дунайської (6 тис. років до н. е.). Ці племена рухалися з Балканського півострова вверх по Дунаю, а потім розвернулися вздовж Карпат і зайшли на наші терени через територію Польщі.
Антропоморфна трипільська жіноча фігурка з Тернопільщини (IV тис. до н.е.). Племена відомої трипільської культури проживали також на території Волинської і Львівської областей, де були крайні західні поселення трипільців. Це Голишів біля Луцька, Винники біля Львова і село Ілів поблизу Стільського заповідника.
«Макові голівки» – посуд, у якому, ймовірно, готували опіум. Такі посудини виготовляли представники культури лійчастого посуду (приблизні ровесники трипільців), чиї поселення знайдені біля Винників, Малих Грибовичів, у Зимному біля Володимира, на Високому замку. Назва культури походить від особливостей верхньої частини посудин у формі зрізаної лійки, знайдені також ручки у вигляді голови баранчика, глиняні сокирки – як культові речі.
Кам’яні свердлені сокири. Належать до культури шнурової кераміки (3000–2350 рр. до н. е.), що була поширена від Нідерландів до середнього Дніпра. Її впізнають за типовим орнаментом на посуді, схожим на відбитки шнурка. Ці племена вважаються предками сучасних балтів, германців і слов’ян. Друга її назва – культура бойових сокир, тому що з’являються сокири із кременю та інших порід каменю. Кремінь як матеріал довго використовували, його витіснило аж залізо.
Прикраси, посуд для вина та особливі поховання
Спіральні браслети – це типові знахідки кінця епохи бронзи – початку ранньозалізного віку. У курганному похованні тшинецько-комарівської культури (1600–1200 рр. до н.е.) на Рівненщині знайшли також кинджал, який не має прямих аналогій, а ще посуд, шпильку і підвіску.
Урни з кістками людей, тіла яких спалили 3000 років тому. Цей могильник лужицької культури виявили у селі Млинище біля Володимира на Волині.
Найвідомішою знахідкою висоцької культури є парне поховання чоловіка і жінки, що експонується у Львівському музеї історії релігії. Ця культура дала дуже багато поховальних пам’яток – як інгумаційних, так і кремаційних. Для таких поховань спеціально створювали мініатюрний посуд, який імітував побутовий. Посуд ранньозалізного віку можна впізнати за проколами під вінцями.
Бронзові фібули – застібки для плащів. Вони були добрим індикатором часу. Адже мода у всі часи часто мінялася. Племена культури фракійського Гальштату залишили в с. Яргорів на Тернопільщині скарб бронзових речей. Окрім фібул, там були браслети, нашивки, бронзові серпи.
Ойнохоя розливання вина. Її знайшли в селі Чижиків біля Львова, коли копали силосну яму в колгоспі і випадково натрапили на поховання. Там ще була бронзова миска і шпори.
Античність у музеї представлена знахідками з Криму. Колись студенти Львівського університету їздили на практику в Керч – досліджувати античний Пантікапей, у Білгород-Дністровському – Тіру, Ольвію на Миколаївщині. У колекції музею зберігаються зразки мальованого посуду древніх греків, що жили в Північному Причорномор’ї. Тут є лампадки, в які заливали олію, амфори для перевезення олії та вина кораблями, деякі з них на ручках мають клейма – написи грецькою мовою. Кілік – це спеціалізована посудина для пиття вина з рельєфним орнаментом зі сценою із зображенням Діоніса – бога виноробства.
Зламаний меч у похованні воїна пшеворської культури виявили біля Судової Вишні. Культуру відкрив науковець Львівського університету Кароль Гадачек на початку ХХ століття. Окрім меча, в могилі були умбони (навершя) від щитів, наконечники списів, які виглядають як наполіровані – через сильну дію вогню.
«Ця культура германська. Германці, що приходили на нашу територію, це були переважно воїни, військові загони. І після них залишалися кремаційні поховання зі зброєю. У них є мечі, причому завжди зламані: вважалося, що помирає воїн, помирає його зброя. Хоча є й простіше пояснення: кремаційна ямка маленька, щоб зброя вмістилася туди, її згинали», – пояснює Ярослав Погоральський.
Переселення народів і зародження слов’ян
Наступний зал переносить відвідувачів вже в нашу еру, пізньоримський час. Черняхівська культура (III-V ст.) є поліетнічною: там і германці, і дакійці, і сармати, і слов’яни. «Це період турбулентності в Європі, великого переселення народів. Відповідно, це відобразилося на матеріальній культурі. Оскільки в Карпатах фактично проходив кордон Римської імперії, відповідно, впливи провінційно-римської культури були досить сильні. Є посуд, який є або провінційно-римський, або зроблений за його зразками на гончарному колі, він якісний, красивий. А паралельно люди користувалися місцевим ліпним простеньким посудом на щодень», – зазначає археолог.
Деякі речі можна вважати імпортними, хоча їх могли робити і на цих теренах. Наприклад, кістяний гребінь, бронзові застібки-фібули. Біля села Бернашівка Вінницької області знайшли майстерню, де виготовляли пальчасті фібули. Археологи знаходять багато формочок, в яких відливали різноманітні прикраси. На Зимнівському слов’янському городищі – глиняні «ложки»-тиглі для розливання металу, бронзові матриці для виготовлення різних нашивних бляшок.
А з V-VII століття вже починається історія наших предків-слов’ян, яких візантійці називали «склавини».
«Майже всі слов’янські народи, які зараз існують, так чи інакше пішли з території України, північно-західної її частини – Волині, Прип’ятського Полісся. Науковці вивчали багато давніх поховань, знайдених в центральній Європі, порівнювали їхні ДНК-аналізи з похованнями з нашої території. Вважається, що якраз територія Прип’ятського Полісся була в епіцентрі виникнення слов’ян», – розповідає Ярослав Погоральський.
Скарби княжої доби
Гребінь з кістяним футляром з Листвинського городища X-XI століття біля Дубна на Рівненщині. «Ці речі типові для Скандинавії. Коли князі Володимир і Ярослав ці землі приєднали до Руської держави, там, очевидно, був княжий гарнізон, який, можливо, частково складався з варягів», – пояснює історик.
Жорнівський скарб складається з прикрас, виконаних у техніці зерні – гривни, персня, скроневої підвіски і намиста.
У Пліснеську археологи знайшли долівкові плитки церкви із символом риби, а керамічні рельєфні плитки з Успенського собору княжого Галича, прикрашені зображеннями орлів і грифонів. Знахідками княжої доби з Буська є згорток берести – березової кори для писання та пряслице з прокресленими літерами.
Прикраси княжої доби – лунниці, скляні браслети, що є ознакою міської культури, хрести-енколпіони, боярський перстень з галкою XIV ст.
Цікавим явищем було пристосування давніх мечів у побуті. Наприклад, у Буську в ямі з посудом XVII століття знайшли меч XIV-XV ст., але обрізаний. Очевидно, коли його знайшли, як зброя він був непридатний, тому його обрізали і використовували для господарських потреб, наприклад, нарізання городини.
До слова, невдовзі в Археологічному музеї презентують відтворену мозаїчну підлогу з церкви XII ст. у Буську.