У львівському Національному музеї імені Андрея Шептицького триває оцифрування колекції іконопису XIV–XVIII століть. Мета проєкту – перевести унікальну колекцію у цифровий формат та зробити доступною для науковців та усіх зацікавлених глядачів.
Про важливість такої роботи днями говорила міністерка культури Тетяна Бережна під час конференції «Співпраця заради стійкості», яка відбулась у Львові. Вона наголосила: аудит та переведення у цифровий формат музейних колекцій в умовах повномасштабної війни є надзвичайно важливою справою.
Руйнування пам’яток, викрадення музейних колекцій, перенесення цінних експонатів у сховища ставить перед новими технологіями нові задачі.
Проєкт у Національному музеї реалізується в межах цьогорічного гранту від Ukrainian World Congress – Світового конгресу українців та за підтримки меценатів Фундації Темертея Джеймса і Юрія Янчишина. Про виклики, що стоять перед проєктом ми поговорили з його керівницею, завідувачкою відділу давнього мистецтва Ольгою Гордою-Цибко.
Хто допоміг вам із фінансуванням?
Насамперед ми завдячуємо пану Юрію Янчишину з Нью-Йорка. Він все життя пропрацював консерватором деревини, зокрема у музеї Метрополітен, мав свою приватну фірму по реставрації, а коли вийшов на пенсію, почав займатися меценатством і допомогою українським музеям, українській культурі. Він залучив Світовий конгрес українців та Фундацію Джеймса Темертея. Також до проєкту доєдналася громадська організація «Український інститут консервації і реставрації», заснована минулого року. Серед її засновників, зокрема, є Андрій Салюк, голова Товариства охорони пам’яток.
Що передбачає проєкт?
Насамперед це оцифрування колекції іконопису нашого музею. Після цього техніку можна буде залучати для оцифрування інших збірок.
Колекція іконопису – стрижень нашої колекції, тож важливо, щоб вона була повністю оцифрована відповідно до світових стандартів. Це насправді доволі важко, робота з кожною памʼяткою забирає неймовірно багато часу, але воно того варте.
Спершу ми закупили обладнання, наступний етап – власне, оцифрування та розміщення її онлайн. Оскільки сайт музею не мав такої опції, довелося його доповнити. Відповідно до вимог проєкту, ми б мали практично всю колекцію виставити на сайт і зробити її доступною для світу, тому всі описи мають бути двомовними. Усі матеріали повинні зберігатися щонайменше на трьох носіях у різних місцях, щоб максимально убезпечити їх від знищення.
Оцифровує колекцію Віталій Грабар, фотограф-координатор ГО «ХЕМО: Лабораторія Моніторингу Української Спадщини». Зараз у співпраці з ними ми також оцифровуємо колекцію скляних негативів із фондів музею. Завдяки Віталію нам вдалося організувати сучасну фотолабораторію з якісно підібраним обладнанням, яке замовляли з різних куточків не лише України, а й з-за кордону. Крім того, він консультує колег, передає знання та ділиться досвідом оцифрування музейних творів відповідно до міжнародних стандартів. Йому я довіряю золотий фонд нашого іконопису.
З якими складнощами ви стикаєтесь найчастіше?
Кожну памʼятку, яку ми оцифровуємо, оглядають реставратори, і при потребі роблять якісь консерваційні заходи, можливо, знімають забруднення чи порохи. Проводиться так званий профогляд. Це відбувається і для того, щоб під час оцифрування не було якихось несподіваних моментів. Але ми розуміємо, що ікони на дереві потребують постійного догляду.
Звісно, через те, що колекція захована, ще складніше?
Наша колекція – це 4,5 тисячі робіт тільки фонду іконопису. Взагалі у нас збірка 170 тисяч. І це найбільша збірка українського іконопису і одна з найбільших збірок іконопису у світі. За всю історію існування нашого музею експозиція вперше не доступна для огляду.
У день, коли почалася повномасштабна війна, ми усі прийшли на роботу. Кілька днів ходили з дітьми, з валізками. Поки діти були в укритті, ми знімали та ховали експозицію, зокрема і Богородчанський іконостас роботи Йова Кондзелевича. Він величезний, ми його монтували свого часу кілька місяців, а зняли за два дні. Тоді ніхто не думав про своє здоровʼя чи емоції, усі працювали як мурах, щоб швидше все зняти і врятувати.
А ви якось готувалися до цього?
Я не можу сказати, що ми дуже цільово готувалися. Але всі морально були готові, розуміли, що це лише питання часу. Відповідно, кожен з нас усвідомлював, що доведеться робити такі кроки. Якийсь план, мабуть, був, але спеціальні навчання ми не проводили.
З чого загалом складається ваша колекція?
Колекція іконопису – це твори XIV–XX століття. Основна збірка – це іконопис XIV–XVІІІ століть. Територіально це переважно захід України. Лише декілька творів є зі сходу. Є дуже гарна колекція італійського іконопису, яку митрополит Андрей Шептицький привіз до музею. Переважна більшість нашої колекції – ікони на дереві, але є також ікони на полотні. Є унікальна колекція ікон на склі.
Ще до повномасштабного вторгнення тривало оцифрування Богородчанського іконостасу. Цей проєкт вдалося завершити?
Я тим проєктом не займалась. Але знаю, що то була трохи інша робота, інший тип оцифрування. Крім того, тоді іконостас був змонтований в експозиції. Його оцифровували у складеному вигляді. Зараз, відповідно до стандартів оцифрування музейних колекцій, кожна памʼятка повинна бути сфотографована з лицевої сторони, зі звороту, з торця. Має бути зафіксований інвентарний номер, фрагменти. І, відповідно, ми все-таки вирішили, що ми його будемо оцифровувати повторно.
З якими ще викликами вам доводиться стикатися?
Найбільший виклик, звичайно, полягає в тому, що в нас величезна колекція дуже великоформатних творів. Наприклад, в нас є найбільший «Страшний суд». Його висота – понад 3 метри. Тобто це величезна памʼятка, яку треба перенести з фондосховища, підготувати до оцифрування. Оскільки експозиція зачинена, то ми цілий величезний зал змогли під це прилаштувати. І туди маємо можливість заносити великі памʼятки.
Треба дуже обережно їх принести, поставити, зафіксувати, щоб все було нерухомим, не впало. Іноді треба, щоб було 5 людей залучено для того, щоб цю памʼятку підготувати, а потім її назад заховати у фонди. Деякі ікони можуть понад 70 кг важити.
Більшість ікон мають позолочення або посріблення. Це створює складнощі з освітленням. Але, на щастя нам вдається з тим впоратися. Якість фотографій просто неймовірна. Дуже відрізняється від того, що ми мали досі.
Я розумію, особливо тепер, з війною, коли ми не знаємо, що на нас чекає в майбутньому, можливо, цей матеріал буде єдиним, що залишиться в памʼять про нашу культуру, про наше мистецтво. Тому памʼятки повинні бути оцифровані навіть з огляду на це. Крім того, це ще й фотодокумент стану збереження памʼятки. Через кілька років ми зможемо подивитися, чи зʼявилися нові тріщини, втрати тощо.
Партнер проєкту Культура – компанія blago – прагне допомагати мешканцям відчувати себе людиною, яка живе в сучасному місті, де все під руками та миттєво доступне. Компанія існує, щоб розвивати технології, які будуть покращувати майбутнє міського життя. Компанія blago – будує міста третього покоління!
Але я також розумію, що це вже нескінченний процес, бо будуть нові фотоапарати, будуть нові вимоги, якісь памʼятки будуть змінюватися, після реставрації також треба наново їх оцифровувати.
Довідка: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького – одне з найбільших музейних зібрань в Україні. Збірка іконопису є для музею предметом особливої гордості, адже це найбагатша у світі збірка українського сакрального мистецтва XII–XVIII століть, найбільш вартісне в якій – зібрання творів іконопису XIV–XVIII століть (4 тис. одиниць).