Під час грудневої зустрічі Клубу шанувальників Галичини розмова точилась про колекції Музею етнографії та художнього промислу у Львові. Їхньою історією та ідеями адміністрації щодо трансформування експозиційного простору поділилась Ольга Супонєва - провідний зберігач фонду «Головні убори та народні прикраси».
Ольга Супонєва
Офіційною точкою відліку існування Музею етнографії та художнього промислу у Львові є 1951 рік. Хоч і будинок №15 на проспекті Свободи, і окремі музейні колекції датуються другою половиною XIXст.
Головну будівлю Музею зведено у 1891 році для Галицької ощадної каси за проектом відомого архітектора Юліана Захаревича. Для будівництва і декорування приміщень використовувались матеріали найвищої якості, що забезпечило добре збереження частини інтер’єрів до сьогодні. З-поміж численних оздоблювальних елементів найбільшою увагою користується скульптурна група «Фортуна звеличує працю» авторства Леонарда Марконі, розташована на куполі над головним входом до будинку. Інколи її ще називають «Ощадністю», а найчастіше - «Львівською статуєю свободи». На думку краєзнавця Степана Пахолка, ймовірним виконавцем цієї скульптурної групи був Григорій Кузневич - талановитий український різьбяр та учень Юліана Марковського.
Фото Галицької ощадної каси 1900-го року
Поземний план споруди
Музей етнографії та художнього промислу створено на базі колекцій двох інших львівських музеїв – Міського промислового музею і музею Наукового товариства ім. Т. Шевченка, заснованих у 1874 та 1895 роках відповідно. Також у фонд влилось багато приватних колекцій та експонатів, закуплених меценатами у 1894 році на всесвітній виставці у Відні. З 1951 року збірки поповнювались здебільшого завдяки здобуткам етнографічних експедицій і подарованим експонатам авторів чи колекціонерів, чиї виставки тут відбувались.
Першою після відкриття Музею на проспекті Свободи, 15 стала масштабна етнографічна експозиція, яка охопила пам’ятки з усіх сфер життя українців. Зараз ці експонати недоступні для відвідувачів, оскільки заплановане їх перенесення до іншого приміщення, натомість до огляду представлені пам’ятки із Європи періоду XVI-XX століть.
У розпорядженні Музею також є горішні поверхи будинку №10 на площі Ринок, де донедавна працював Музей меблів. На третьому поверсі тут - фондосховище меблів, реставраційна майстерня і видавничий відділ, що готує до друку матеріали «Народознавчих зошитів». Частина колекцій Музею меблів перенесена в експозиційні зали головної будівлі на проспекті Свободи, 15, частина - занесена у фонди, частина – на реставрації, а більшість чекають на своїх місцях нових шаф та експозиційного реманенту. Креслення вже погоджені та передані підряднику, але коштів на це ще не перераховано.
Усі пам’ятки музею мають свої цікаві історії, не виняток - елементи інтер’єру головної будівлі. Зліва при вході у фойє відвідувачів зустрічає скульптурна група авторства Юліана Марковського, яка символізує фортуну. Це богиня, в чиїх руках ріг достатку, з якого на землю сиплються розмаїті блага. На підніжжі вирізьблено мураху, яка символізує працьовитість і пильність до дрібниць банкірів початку ХХ століття. Подібні символи у будівлі зустрічаються дуже часто, так само, як і текстові нагадування, яким було її первісне цільове призначення. Так, на першому і другому поверсі впадають в око назви підрозділів фінансової установи – “Kasa wydatków” (каса, яка видавала готівкові кошти з рахунків), “Likwidatura” (відділ, де гасились позики та інші зобов’язання), “Buckalterya”. Між першим і другим поверхом збережені автентичні вітражі з австрійського Інсбруку, яких не міняли і навіть не реставрували з часу будівництва.
Скульптурна група «Фортуна» Вітраж з Інсбруку
Кам’яні таблиці з назвами підрозділів Галицької ощадної каси
У першому залі зібрані експонати, що репрезентують європейську готику, у тому числі меблі, зразки настінних шпалер, порцеляну, дрібну скульптуру тощо. Якраз тут розміщений найдавніший об’єкт серед усіх колекцій Музею – навершя єпископського жезла із Західної Європи, датований XIII століттям. Теж у цьому залі варто звернути увагу на металеві чоловічі пояси, які виготовляли львівські майстри у XVI столітті, не поступаючись у майстерності французьким, англійським чи німецьким колегам по фаху.
Окремої згадки заслуговують тогочасні вишукані секретери для кореспонденції та цінних документів. Ці столики – частина перенесеної експозиції Музею меблів, улюбленого музею Тараса Прохаська, відгук про який знайдемо у його фейлетоні «Хочу написати листа» із збірки «Порт Франківськ», надрукованої у 2006 році: «Серед моїх найулюбленіших музеїв найулюбленішим є музей меблів і начиння у Львові. Деталі побуту різних епох завжди цікавили мене більше, ніж історичні події. Крім того, є ще й дуже особистий мотив – колись я жив на піддашші камениці, з вікон якої можна було оглядати фрагменти залів цього музею. Через багато років настав час, коли слід було повести до того музею своїх дітей – вони вже навчилися розглядати у стародавніх креденсах моделі замків і палаців. <…> Маленькі дуже зручні і вишукані скриньки можуть функціонувати як повноцінний кабінет у будь-якій ситуації…».
Навершя єпископського жезла XIIIст. Металеві чоловічі пояси
Кабінет. Ауґсбурґ, Німеччина
Другий зал присвячений Ренесансу із пам’ятками XVI-XVIII століть, де серед інших історичних скарбів представлено чудові зразки порцеляни з більшості країн Західної Європи, столики і шафки, виконані у стилі «шинуазрі» із витонченими декорами на китайські мотиви, меблі та дрібні предмети побуту.
У третьому залі, розташованому на другому і третьому поверхах, відвідувачі мають нагоду ознайомитись із експонатами майже десяти стилів – рококо, бароко, класицизму, ампіру, еклектики, історизму, сецесії, що розкривають повноту європейського мистецтва кінця XVIII – початку ХІХ століть. Кілька кімнат відведено для великої колекції європейських годинників XVI-XIX століть. У залах представлено близько 100 одиниць, де лише рідкісних сонячних хронометрів - десять.
Шафки у стилі «шинуазрі» Сонячний годинник
Сьогодні найбільшою збіркою Музею є колекція українських вишивок із понад 16 тисячами одиниць зберігання. І лиш трохи менші колекції писанок (більше 12 тис. од.), плакатів, графіки і витинанок (близько 11 тис. од.), народної кераміки (понад 10 тис. од.). Особливо цінною є масштабна колекція кахель і предметів ужиткової кераміки Петра Лінинського.
Поряд із експозицією пам’яток минулого у Музеї є простір для сучасних проектів, які досить жваво змінюють один одного, авторами яких є і українські, й іноземні митці та дослідники. Останньою стала виставка «СВОЄ/ЧУЖЕ. Про що мовчать музейні пам`ятки», відкрита 14-го листопада, головним лейтмотивом якої організатори визначають «відповідальне ставлення до культурної спадщини незалежно від її етнічної, релігійної або іншої приналежності та впливу політичної кон’юнктури, важливість врахування динаміки змін значень, сприйняття та інтерпретації об’єктів культурно-мистецької спадщини».
Серед найближчих намірів адміністрації - покращення та розширення площ експозиційних приміщень. Першим кроком для їх втілення стане реконструкція горища і заміна покриття даху, що вже погоджено документально. Це дозволить перенести у піддашшя робочі кабінети і вивільнити виставкову площу.
А більше деталей із життя Львівського етнографічного музею найкраще довідатись під час особистого візиту у товаристві екскурсовода, цікавих історій у якого може виявитись для розповіді на годину, дві чи три - на скільки вистачить інтересу слухача.
Джерела: матеріали зустрічі, збірка фейлетонів Тараса Прохаська «Порт Франківськ». – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2006. - 48с.
Підготувала Юлія Корицька-Голуб