Щось таке, напевне, просто мусило статися. Віце-прем’єр Борис Колесніков надто довго відкладав свій візит до Львова, тож коли вже він до нас нарешті завітав, цю подію, за всіма канонами, потрібно було відзначити чимось яскравим, помітним і вартим гучних заголовків – таким, як ДТП, скоєне урядовцем.
За те, що Колесніков таким от чином вніс у свій серйозний і важливий візит дещицю драйву, трохи розваживши львівську громадськість і журналістську братію, йому, мабуть, належить навіть певна подяка. Попри це, звичайно, сама по собі віце-прем’єрська дорожньо-транспортна пригода у Львові не вартує більшої уваги, ніж будь-який інший анекдот із життя можновладців.
Однак так сталося, що історія з ДТП на території Львівського автобусного заводу отримала продовження. Необережний поворот керма, стрімкий натиск на педаль чи щось там іще, у будь-якому разі у віце-прем’єр-міністра з питань Євро-2012 не склалося із керуванням. Колесніков, сам того не бажаючи (хоча не факт), зачепив не лише автомобіль ДАІ, а й одну досить-таки болючу рану на тілі державного апарату і українського суспільства загалом.
Справа в тому, що на наступний день після пригоди, коли автор цих рядків звернувся за офіційною інформацією щодо ДТП до прес-служби Державтоінспекції у Львівській області, всі його запитання наштовхнулися на категоричну відмову. І найцікавіше полягає в тому, чим саме цю відмову було пояснено.
«Я дану ситуацію коментувати не буду. Всі коментарі по даній ситуації були надані керівництвом держави, віце-прем’єр-міністром і безпосередньо керівництвом Міністерства внутрішніх справ, яке відповідає за зв’язки з громадськістю. Після цього щось коментувати я не маю… це просто неетично», - сказав представник прес-служби управління ДАІ ГУ МВС України у Львівській області, після чого цілком послідовно поклав слухавку без подальших пояснень.
Щодо цієї реакції можна звернути увагу на те, що насправді жодного коментаря від «керівництва держави» чи відділу зв’язків з громадськістю МВС України ЗМІ не поширювали. Єдиний розповсюджений українськими інформагентствами коментар надійшов від самого віце-прем’єр-міністра як від безпосереднього учасника, і, за його ж словами, єдиного винуватця ДТП. Але затримуватися на цьому немає потреби, бо насправді головне – не в цьому.
Насправді головне те, що ДАІ, як структурний підрозділ Міністерства внутрішніх справ, є правоохоронним органом, а відтак теоретично мав би сповідувати принцип рівного підходу до всіх громадян України, незалежно від того, чи йдеться про урядовця, а чи про звичайного «маленького українця». І автору цих рядків, чесно кажучи, важко собі уявити, що прес-служба ДАІ так само відмовилася б надавати офіційну інформацію про ДТП, скоєне з провини якогось умовного Василя К. – навіть якщо б він так само благородно, як і Борис Колесніков, за власний кошт купив для постраждалого новий автомобіль.
Посилання на етику у цьому контексті виглядає як мінімум дивно – якщо, звісно, не йдеться про якийсь внутрішній етичний кодекс, притаманний державним структурам. Бо ззовні така «етика» скидається або на бажання «вислужитися» перед керівництвом держави, або ж на банальний страх вчинити крок, який цьому керівництву може не сподобатися.
Так чи інакше, а саме ці дві речі (бажання вислужитися і страх перед керівництвом) – коли окремо, а коли й у поєднанні одна з одною – давно вже стоять на перешкоді здоровому розвитку українського суспільства. А панові віце-прем’єру можна подякувати і за те, що він, либонь, мимоволі зайвий раз вказав на цю проблему. Тільки у цьому випадку це вже – ніякий не анекдот. Це сумна і вкрай серйозна історія, початок якої давно загубився у минулому, і кінця-краю якої, на жаль, на горизонті не видно і близько.