Після деякого затишшя російські окупанти знову взялися за Запоріжжя. Минулого тижня у це місто, яке, згідно із Конституцією країни-агресора, нібито є частиною РФ, почали прилітати російські ж ракети. І, на жаль, не обійшлося без жертв.
9 серпня російська смерть прилетіла на східну околицю Запоріжжя. Звичайний спальний район – багатоповерхівки, супермаркет, магазинчики, дитячий майданчик, церква (ПЦУ), зупинка громадського транспорту. І звичайні, на жаль, жертви. Дві людини загинули на місці влучання, третю не змогли врятувати, вона померла уночі, в реанімаційному відділенні лікарні. А потім стало відомо, хто саме загинув…
Наступні абзаци спробуйте, будь ласка, прочитати і зрозуміти без зайвих емоцій. Звісно, життя кожної людини – це найвища цінність будь-якої демократичної країни, і Україна тут не виняток. Стаття 27 Основного закону недвозначно говорить: «Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя». Але є ситуації, коли смерть однієї людини означає значно, значно більше…
Цих дівчат звали Крістіна і Світлана. Крістіна Спіцина та Світлана Сємєйкіна. Молоді українки, віку teenage years. Вони опинилися на місці майбутнього ракетного удару зовсім не випадково, навіть при тому, що вони самі не місцеві мешканки, а вихованки сільського центру культури та дозвілля зі села Матвіївка, що зовсім поруч із Запоріжжям. Дівчата були вуличними музикантками.
Крістіна і Світлана добре знайомі мешканцям різних районів Запоріжжя. Вони регулярно влаштовували концерти в різних районах прифронтового міста. Причому, що особливо важливо, співали вони українською мовою. Для Запоріжжя, де ще десять років тому косо дивилися услід тому, хто просто кинув кілька фраз державною мовою (втім, у тому регіоні вона тоді, за часів Януковича, була уже не зовсім державною завдяки закону Ківалова-Колесніченка), ці концерти були справжнім викликом. Справжнім подвижництвом і реальною деколонізацією.
Звісно, повномасштабна війна не могла не змінити навіть з біса русифікований південний схід. Але для повного повернення Запоріжжя до складу не формальної, а реальної України – ще довгий і непростий шлях. І ці двоє дівчат, яким було усього лиш близько 20 років, робили для скорочення цього шляху значно більше, ніж більшість місцевих політиків і чиновників.
Робили. А 9 серпня їх не стало. І Запоріжжя залишилося без їхніх світлих і чистих голосів. А їхні вуличні концерти відтепер можна побачити лише на TikTok-сторінці Крістіни. Двоє молодих дівчат, які були варті двох десятків чи навіть сотень їхніх дорослих земляків. Ті, хто власним прикладом відновлював Україну в Запоріжжі. Ті, котрі не те що мали шанси, а вже реально були майбутнім цього українського міста в новому, європейському житті.
Та, на жаль, того дня російська ракет влучила точнісінько в ціль. У ту майбутню Україну, якої з втратою Крістіни і Світлани буде менше…
До речі, заголовок статті – це не просто заголовок. Це назва пісні відомої британської співачки Адель, пісні, яку неодноразово виконувала не менш відома ірландська вулична співачка Еллі Шерлок. Ось одне з виконань цієї пісні, яка називається в оригіналі When We Were Young.
Тут Еллі майже стільки ж років, скільки запорізьким, точніше, матвіївським дівчатам. Подивіться на них трьох. Правда ж, крім мови та міського фону, особливої різниці між ними і немає? І Еллі, і Крістіна зі Світланою – молоді, вільні люди з вільного європейського світу. І ірландка, і українки займалися улюбленою справою, дарували людям радість своїми голосами.
На Еллі Шерлок, безперечно, чекає довге й успішне музичне життя, вона уже записала кілька альбомів – і при цьому продовжує співати на вулицях столиці своєї рідної Ірландії. Можливо, колись вона стане справжньою зіркою європейської музичної сцени, а через багато років, уже в поважному віці, даватиме численні інтерв'ю, у яких розповідатиме про те, як на дублінських вулицях починався її шлях до музичних вершин.
А Крістіна Спіцина і Світлана Сємєйкіна назавжди залишаться молодими. Назавжди залишаться в тому проклятому серпневому дні 2023 року, на вулиці Спартака Маковського, що на східній околиці міста Запоріжжя.
Втрата кожної української людини у цій війні – це справжня рана. Втрата двох цих дівчат – рана невигойна, рана, яку дуже важко буде залікувати. А замінити це світле українське майбутнє Запоріжжя, можливо, і не буде ким…